Відомо, що хребет виконує опорно-рухову і захисну функції для спинного мозку, а також для нервових та судинних структур. Він складається із 33 — 34 хребців, 7 з яких становлять його шийний відділ, 12 — грудний, 5 — поперековий, 5 — крижовий і 4 — 5 — куприковий. Усі хребці міцно (але так, що забезпечується їхня рухомість, за винятком крижових і куприкових) з’єднані між собою між- хребцевими дисками і суглобами, а також зв’язковим апаратом, що обмежує рух у хребетних рухових сегментах.
Дегенеративно-дистрофічні зміни, властиві остеохондрозу, найчастіше розвиваються у поперековому відділі хребта. Головним джерелом ускладнень остеохондрозу цього відділу неврологічного характеру є грижа міжхребцевого диска. Головною причиною неврологічних розладів у шийних хребцях є унковертебральиий артроз, а в грудних хребцях — артроз реберно-хребетних суглобів.
Враховуючи те, що скорочення м’язів (розгиначів) спини і підвищення тиску в черевній порожнині при скороченні м’язів черевного преса знімають навантаження з хребта і тим самим сприятливо діють на хребет, стає зрозумілим те значення, якого надавали застосуванню статичних вправ у багатьох країнах Сходу в далеку давнину при виникненні болю у спині. Якщо здатність створювати і підтримувати внутрішньочеревний тиск пов’язана з працездатністю черевних і міжреберних м’язів, а також діафрагмального м’яза, то, безумовно, хворому, який страждає на остеохондроз грудного і поперекового відділів хребта корисні вправи, спрямовані на зміцнення саме цих м’язів.
У молоді роки людина сповнена енергії, руху, життєрадісна. Хребет її гнучкий. Вона легко робить нахили тулуба вперед і назад, повертає його праворуч чи ліворуч безліч разів, навіть не маючи гадки про те, що це дуже корисно для кровообігу і що при цьому тонізуються усі життєво важливі органи. Люди середнього віку практично не ведуть такого рухливого способу життя, як у юності. Тому у них хребці нібито «зростаються» і тулуб втрачає здатність легко і безболісно вигинатись вперед чи назад. У той же час у суглобах кінцівок ніякої скутості ще немає, оскільки і в середньому віці вони постійно рухаються. Отже, скутість рухів хребта у цьому віці є наслідком лише Ігнорування вправ, спрямованих на тренування його. Інакше кажучи, для збереження гнучкості хребта необхідно робити певні вправи, що імітують різні види фізичної діяльності організму. Ці вправи здатні оздоровити організм, підвищити його протидію несприятливим впливам, зміцнити кістково-м’язову систему, опорно-руховий апарат.
Ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді, заняття спортом, ігри, фізичні та динамічні вправи, безумовно, необхідні для нормальної життєдіяльності організму. Оскільки ці вправи виконуються на свіжому повітрі, то при кожному вдихові до легень надходить більше кисню і тим самим посилюється кровообіг, стимулюється серцева діяльність та поліпшується загальний стан організму завдяки кращому постачанню крові, що несе в собі поживні речовини різним органам і клітинам тіла. Проте у цих вправах хребет бере участі мало. Вони для підтримання його гнучкості малоефективні. Навпаки, в цих вправах хребет, як правило, зберігає пряме положення, а м’язи живота не зазнають достатнього напруження. Ці вправи не чинять тиску на внутрішні органи черевної порожнини, не тонізують їх і не посилюють перистальтику кишок, млявість яких становить основну причину запору. А, як відомо, при запорі відбувається самоотруєння організму (токсинами, що утворюються в кишечнику), і це призводить до швидкої втомлюваності. Найбільшим недоліком цих вправ для людей середнього віку є те, що замість того, аби знизити артеріальний тиск, вони його підвищують, забираючи кров для периферії з внутрішніх органів черевної порожнини, на які при цих вправах не падає велике навантаження. Адже тулуб в основному згинається за рахунок тазостегнових суглобів, а не за рахунок вигинання хребта.
В окремих популярних системах фізичної культури дуже мало приділяється уваги стану тулуба, а розвиток м’язів живота недооцінюється. Основна мета вправ полягає в тому, щоб розвинути деякі групи скелетних м’язів, особливо рук і ніг. Зміцненню м’язів живота чомусь не приділяється увага. Фізична культур а йогів, уся система статичних поз, усі асани-вправи спрямовані па підвищення насамперед рухомості хребта і на розвиток м’язів живота. Статичні пози дуже швидко роблять хребет гнучким, а м’язи живота міцними. Пози масажують і розминають кишки, нормалізують перистальтику їх, усуваючи запор, разом з тим і самоотруєння організму. Вони знижують артеріальний тиск, активізують роботу суглобів, залоз внутрішньої секреції, усувають жирові відкладання, повертають нашому тілу втрачену стрункість, динамічність. Статичні вправи поліпшують загальний кровообіг, сприяють емоційній врівноваженості та відновлюють еластичність кістково-м’язової системи. Загальновідомо, що люди, які виконують правильно індійські асани, на довгі роки зберігають молодість і чудове здоров’я. Як правило, статичні вправи значно посилюють обмін речовин у різних органах і тканинах тіла, а це можливо лише при збереженні тонуса вегетативної нервової системи — мережі нервових закінчень і вузлів, якими людина не в змозі безпосередньо керувати. Контроль за діяльністю вегетативної нервової системи здійснюється непрямим шляхом: масажуванням і розминанням органів, іннервуючою «грою» м’язів живота, згинанням та скручуванням хребта, а також дихальними вправами, тобто шляхом занять асанами і дихальною гімнастикою.
Як уже зазначалося, в’єтнамські вправи, наведені в системі зіонгшінь, відрізняються від статичних вправ системи хатхайога тим, що в останніх вилучений динамічний момент (поступально-коливальні рухи на вдихові після фіксації статичного стану пози). Цс дає можливість віднести в’єтнамську систему до статико-динамічної, що має свої переваги. На цю особливість ще в 1966 — 1969 рр. звернули увагу вітчизняні дослідники з проблем спорту і фізичної культури І. В. Муравов і 3. Б. Миронова, які дали пояснення поступально-коливальним рухам як діючому інформаційному елементу механізму стимуляції життєдіяльності організму.
Життя свідчить, що є два види старості.
Одні старіють дуже швидко, часто хворіють, очі в них тьмяніють, і життя таких людей залишає буквально на наших очах. Така старість неприємна, безперспективна, немічна. Від такої старості марно чекати сплесків життєвої фізичної та інтелектуальної активності.
Другий вид старості — це бадьора, активна старість. Роки минають, а людина зберігає енергію, сповнена життєвих і творчих сил, захоплена своєю працею, закохана в життя, творчість, природу.
Оздоровчий комплекс зіонгшінь як ніякий інший допомагає людям похилого віку оволодівати нервовими процесами гальмування та збудження, регулювати свій сон, домагатися душевного спокою, активного, життєрадісного та оптимального ставлення до життя, поліпшувати обмін речовин, нормалізувати функції внутрішніх органів та залоз внутрішньої секреції.
Приступайте до занять за системою зіонгшінь уже зараз, не чекаючи старості. Ваше здоров’я у ваших руках.
Давайте, читачу, погодимось із висновками стародавніх, які стверджують, що від надмірних роздумів страждає селезінка; від тривожного стану — легені; від гніву — -печінка; від страху — нирки, а надмірна веселість негативно відбивається на серці. Від нас залежить нейтралізувати ці негативні моменти в нашому житті активними заняттями за описаною оздоровчою системою.
Таким чином, в’єтнамська оздоровча система зіонгшІнь, що являє собою статико-динамічний психотренінг, відповідає інтересам тих, хто віддає перевагу поєднанню статики і динаміки. Кожна вправа із системи зіонгіиінь дає змогу дозувати ступінь інформації на механізм стимуляції життєдіяльності організму, припиняючи вправи па його статичній стадії. Сподіваємось, що знайомство радянського читача з системою зіонгшінь викличе в нього стійкий інтерес саме у зв’язку з цим поступально-коливальним елементом, завдяки якому загальна і конкретна (спеціальна) фізіологічна та терапевтична дія статико-динамічних вправ значно зростає.
За матеріалами Б.Вороніна
