У жовтні 2008 року в пустелі Судану вчені підібрали близько чотирьох кілограмів уламків метеорита 2008 TC3, який вперше в історії вдалося помітити ще за день до падіння, на підльоті до атмосфери Землі, і простежити до самого вибуху на висоті майже 40 км, пише УНІАН. Аналіз показав, що загибле тіло належало до вуглецевих астероїдів рідкісного типу урейлитів і складалося з графіту з включеннями алмазних кристалів, повідомляє naked-science.ru. Походження урейлитів залишається предметом дискусій, однак нова робота Філіпа Жилле і його колег з Федеральної політехнічної школи Лозанни, мабуть, дасть цим гіпотезам зовсім несподіваний поворот. Справа в тому, що, за сучасними уявленнями, існують три механізми утворення кристалів алмазу. Вони можуть формуватися безпосередньо при потужному зіткненні астероїда з планетою; в космосі - хімічним осадженням парів вуглецю в протопланетній туманності; нарешті, в самих надрах планет - під дією високих тисків і температур. У статті, опублікованій в журналі Nature Communications, Філіп Жилле зі співавторами розповідає про аналіз алмазних вкраплень у 2008 TC3. Вони виявилися порівняно великими - до 100 мікрометрів, що виключає варіанти і з «ударним» походженням, і з осадженням. Залишається єдина версія, на якій і зійшлися вчені: алмази 2008 TC3 сформувалися в надрах планети, загиблої ще в перші мільйони роківіснування Сонячної системи. Потім автори розглянули мікродомішки, що накопичилися в цих кристалах. Серед них виявили такі мінерали, як хроміт, фосфати, сульфід заліза, нікелю. Їхні склад і морфологія показали, що зростання кристалів відбувався при досить значному тиску в 20 ГПа (близько 200 тис. атмосфер). Це може означати, що алмази утворилися в планеті, яка за розмірами десь між Меркурієм і Марсом. На зорі свого розвитку Сонячна система була сповнена такими тілами: деякі з них зуміли сформувати сучасні планети, а інші загинули, впавши на Сонце або разлетівшись від ударів один з одним. «Хоча ми маємо перше надійне свідчення існування такого великого загиблого тіла, сама його присутність в ранній Сонячній системі передбачається моделями утворення планет», - пишуть автори статті.