Понеділок, 07 серпня 2017 13:56

Чугайстер - Карпатська снігова людина

► Про косматого лісового карпатського велета Чугайстра (Діда, Гая, Ночника) наукових публікацій майже немає, якщо не рахувати двох-трьох записів фольклористів, що побачили світ у різних «Етнографічних збірниках» та в «Гуцульщині» В.Шухевича. 

► Звідси Чугайстер перекочував до повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» і набув немалої популярності серед українців. Правда, письменники й поети впродовж XX століття так «познущалися» над цим, оповитим таємницями, персонажем, що нині майже неможливо уявити собі, ким справді є Чугайстер. 

► Хтось ототожнює його з Лісовиком, хтось вважає Лісовим Паном, який танцює і співає, а хтось з Арідником...

Почнемо з образу Чугайстра. За гуцульськими переказами, Чугайстрин - білошерстий або чорний велет, може мати від двох до семи метрів зросту, або ж "такий високий, як смерека і схожий на ведмедя", однак не завмирає і не впадає у зимову сплячку, не боїться холоду, має довгу бороду, сині очі, спить, звившись у клубок десь у хащах, або в сухому листі чи хмизі. 

► Походження назви "Чугайстер" сучасні дослідники пов'язують з "чугою" або "чуганею" - верхнім одягом лемків і гуцулів, який тчуть так, що він має вигляд великої косматої шкури і довгою вовною. Село Космач на Гуцульщині могло походити саме від цієї назви.

► Як бачимо, образ Чугайстра цілком збігається з легендарними мітами про «снігову людину», яка зустрічається у високогірних та лісових регіонах Землі. 

► У Гімалаях його називають - "єті", на Північному Кавказі — "алмасти", в Сибірі - "мічений", в Індії - "ракшасі", в Греції - "фавн". У 1921 році про існування "косматого велета" світу повідомив Говард-Бері, відомий альпініст, який очолював експедицію на Еверест. За його даними розміри стопи істоти начебто становили 37 сантиметрів у довжину й 16 сантиметрів у ширину (приблизно такі ж «сліди» видовбані на Писаному та інших каменях у Карпатах), зріст - приблизно 220 сантиметрів.

► За оповідями, Чугайстер як і "єті" надзвичайно швидкий, може випередити кобилу, причому на двух ногах. Не дивно, що деякі етнографи пов'язували його з покровителем вітрів Стрибогом, про що говорить й сам корінь "стр". 

► В народній демонології Чугайстер — охоронець людини далеко від дому - у лісі, на полонині. Він — захисник пастухів і лісорубів. Чатує на Лісових Дів (бісиць, опириць, нявок, блудниць), які відволікають горян,заманюють їх у свої нетрі і гублять. Коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть.

► Лісоруби, коли варили їжу, то обов'язково залишали трохи й Чугайстрові кулеша чи баноша на сволоці. Вірили, що він зуміє звідти здійняти, бо високий. Коли ж увечері, повернувшись до колиби, їжі не заставали, то раділи, можна було спокійно спати: приходив Чугайстер, отже, в тому місці мавок уже не було.

► Пас Чугайстер на полонині й кози біднякам — разом зі своїми. Влада над тваринами в нього була така велика, що вони виконували для нього найдрібніші справи: навіть по воду Чугайстер посилав лиса або вовка. Проте, Чугайстер стояв нижчим за Арідника. Арідник - витоковий образ, який символізував першопричину усього темного.

► На Бойківщині дещо призабулося ім'я Чугайстра. Тут його називають просто - Дідо. Саме Дідо в одній із карпатських оповідок рятує хлопця від повітрулі й виводить його із лісових нетрів: „Пішов хлопець по гриби і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. 

► Подивився назад і побачив іззаду себе Діда. Дід спитав у нього щось незрозуміле і побіг далі за тим клубком. Через кілька хвилин вертається Дід. Хлопець замітив, що то була повітруля у Діда в руках. І Дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. 

► Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: «Тобі ще пощастило, що я тебе побачив, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся, я тебе виведу на дорогу».Він за тим Дідом пішов і очутився недалеко від хати". 

◉ З покоління в покоління у гуцулів передавались розповіді старожителів про цих загадкових істот. Одну з цих історій розповідала старенька жителька села Довгополе Верховинського району Івано-Франківської області Анна Михайлюк. Її батько – Юрій, в юнацькі роки працював кальманом (помічник лісорубів).

► У той час Гуцульщина була густо вкрита непрохідними лісами, але влада проводила вирубки лісу на невеликих площах. Керували експлуатацією деревини євреї, які володіли значними капіталами і вкладали їх у лісорозробки. Одного дня Юрій перебував на лісорозробках під полониною Луковиці. Там він став очевидцем пригоди, про яку пізніше часто розповідав своїй дочці. 

► Лісоруби натрапили на щось, що було схоже на хатинку. В ній не було ні дверей, ні вікон. Однак, із хатинки виднівся дим, а з середини житла чулися якісь звуки. Лісоруби не наближались до житла через дивний страх, який їх окутав. 

► Через деякий час почався сильний дощ, почало гриміти. Один із лісорубів все-таки запропонував зайти до хатини, аби не мокнути та не сидіти під небезпечними блискавками. 

► Вони спробували наблизитись до хатини, але їм назустріч вийшла величезна волохата людина, яка усім своїм виглядом нагадувала ту істоту, якої гуцули найбільше боялися, про яку ходило стільки перказів та легенд. Лісоруби одразу ж впізнали чугайстра та кинулися тікати.

► Після закінчення війни, жителі гуцульських сіл знаходили в лісі двометрові скелети невідомих істот. Сумнівів не виникало, що це кістки легендартного єті. 

► Снігових людей шукають в Карпатах і у наш час. У 2010 році сюди приїжджали науковці з Німеччини під керівництвом Мартіна Ікрістова, які шукали снігову людину у селі Космач на Івано-франківщині. Організовувалися пошукові експедиції і на курорті «Буковель». 

► Тут донині живуть легенди про гігантського лісового чоловіка, який начебто любить «свистіти лісом», грітися біля ватри, яку розкладають вівчарі та лісоруби. Збирачі етнографічного матеріалу запевняють, що є навіть старий офіційний документ, у якому йдеться про зустріч двох братів із песиголовцем. 

► Парубки відтяли страховиську голову і принесли її в село. Про що й склала протокол місцева влада. Проте було це дуже давно і де зараз ці документи – невідомо.

◉ Чимало повідомлень про зустріч зі сніговою людиною надходить із села Космач Івано-Франківської області.

► Одна із них трапилася 1994 року. На присілку Медвежому, в урочищі Томчучино, невідому істоту зустрів молодий чоловік Василь. Наближалась друга година ночі, але зоряне небо світило так, що було видно, як удень. Гуцул наблизився до лісу і раптом почув за собою кроки. 

► Згодом кроки почали ставати гучнішими, чудовисько наближалося. Василь почав бігти і коли вдалося відбігти на кількасот метрів, він сховався за деревами. Згодом він побачив істоту, що була значно вища за людину, з довгою шиєю і невеликою головою.

► «У мене стало волосся дибки. Я не знав, що маю робити, – згадував чоловік. – Думка була одна: втікати. Я побіг корчами вниз. Перебіг соляне джерело і став добігати до каплички в Медвежому. Забіг до каплички, впав на коліна і почав молитися. Ззаду чувся сильний рев, здавалось, валилось каміння з гір в потоки. Чудовисько вже далі за мною не бігло, певно, воно має свою територію…».

► Пізніше подібна історія трапилась із молодим хлопцем, який вів коня з пасовиська до свого будинку. На одній ділянці тварина не захотіла йти далі, хлопець не одразу зрозумів що сталося, аж поки не побачив перед собою снігову людину. Втім, вона за ним не побігла, а сама розвернулася і втекла.

◉ Цікавий випадок розповідає і інший житель українського високогір’я –Петро:

► «Коли мені було приблизно 12 років, ми з хлопцями на ніч гонили пасти коней у ліс. Розпалили вогонь, нанесли хмизу, по черзі дивимось за кіньми. Сидимо біля вогнища — гріємось. Раптом коні чогось стривожилися. А через хвилину із кущів вийшло воно, повністю волохате. Ми дуже налякались. Воно підійшло до нас, взяло Бабія на руки (він був найменший), а потім опустило його на землю і пішло в ліс».

► Бачили невідомого монстра і карпатські мисливці, один із яких розповідав, що бачив, як снігова людина спускалася з дерева.

► Про монстра, якого бачили в різних місцях Космача, охоче розповідають і інші старожили цього села. Кілька років тому у лісі зник парубок, якого й досі не знайшли. Люди подейкують, що на нього міг напасти чугайстер.

► Нерідко бачили снігову людину і в інших куточках України. Так, у 1986 році, загадкову істоту зустріла Варвара Зозуля у Кримських горах. Вона йшла в напрямку мису Мальчин. Дійшла до однієї з морських скель, де й побачила істоту. Невідома тварина спала. Коли жінка підійшла до тварини, щоб роздивитися, чудовисько прокинулося і стало дивитися на неї. Жінка зі страхом почала відступати назад і їй вдалося уникнути небезпеки.

► Бачили снігову людину і в лісах Львівщини. Зустріч сталась в Мостиському районі цієї області: « Ще мій дід розповідав, як бачив у 1926 році на польсько-українському кордоні величезну істоту схожу на мавпу, біля села Краковець. Тіло істоти було покрите чорною шерстю», – згадує львів’янин Роман Мельник.

► «У тому, що снігова людина ще існує в Карпатах немає жодного сумніву. Що нам відомо про неї? Чугайстер – це величезна лісова людина, покрита густою шерстю. Ця істота навчилася чудово і непомітно жити у дикому середовищі, вона знаходить спільну мову з іншими тваринами. 

► Любить грітися у вогня, який залишають після себе пастухи та лісоруби. Так, це все легенди, але є і задокументовані свідчення зустрічей людей з невідомими істотами» – розповідає сільський голова с.Космач, журналіст та фольклорист Дмитро Пожоджук.

► Не має сумнівів в існуванні снігової людини і в українського уфолога Владислава Канюки, який навіть встиг відзняти створіння на відеоплівку:

► «Я був перший із українців, кому вдалося відзняти снігову людину на кіноплівку. Думав, що я перший в цілому Союзі, але потім виявилося, що двоє людей із Санкт-Петербургу це вже зробили до мене. Вони мене привітали, але сказали, що тепер я буду довго мучатися із плівкою, тому що коли звертатимусь до експертів, вони скажуть мені, що все це вигадки, або що я дурний. Так воно і сталося».

► Переконаний у існування снігової людини і відомий закарпатський письменник-містик Юрій Чорі, який записав від людей, які бачили єті чимало історій про їх зустрічі з лісовим гуком – саме так на Міжгірщині називають снігову людину. Пізніше деякі з цих розповідей письменник опублікував у своїй книзі «Не без лукавого».

► Якщо вірити історичним джерелам, чугайстри з'явились у Карпатах десь 1725 - 1728 року й жили до 1918 – 1920 років. Їх зникнення на Гуцульщині спостерігається в період закінчення Першої світової війни, мабуть, бої, які велися у Карпатах протягом 1914 - 1918рр. негативно вплинули на життя і побут лісових людей. Чому вони вимерли, а чи перейшли в іншу місцевість не відомо.

► Про те, що чугайстри існували на Гуцульщині, відомо також із оповідання М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». У цьому творі письменник описує зустріч чугайстра з людиною: «Сухі гіллячки розсунулись тихо, і з лісу вийшов якийсь чоловік. 

► Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях. Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана. Тоді Іван зразу його впізнав. Се був веселий чугайстри... Обоє мовчали. 

► Лісовий чоловік грівся коло ватри та розтирав собі круглий живіт, а Іван думав уперто, яким би чином довше затримати чугайстра, щоб Марічка якнайдалі встигла втекти. Іван тупнув на місці, струснув усім тілом поплив в легкім гуцульськім танці. Перед ним смішно вихилявся чугайстир. 

► Він прижмурював очі, поцмокував ротом, трусив животом, а його ноги, оброслі, як у ведмедя, незграбно тупцяли на однім місці, згинались і розгинались як грубі обіддя».

► Слід сказати, що жителі села Березник, яке розташоване високо в горах, знаходили в лісі скелети людей, але знайдені кістки відрізнялись від скелетів звичайних людей, довжина 

яких становила 2 метри, а іноді й більше. А це свідчить про те, що знайдені кістки були останками тих чугайстрів, що мешкали в лісах Гуцульщини.

► Античний письменник і філософ Плутарх описує випадок, коли вояки римського полководця Сули упіймали в лісі «сатира». А Діодор Сицилійський розповідає, що якось володареві Діонісію у подарунок надіслали кількох волохатих монстрів.

► Із реально задокументованих свідчень про зустрічі людей з невідомими істотами найбільше вражає історія про Зану – дику жінку, яка жила у віддаленому гірському аулі Абхазії й навіть мала цілком нормальних дітей із представником чоловічої статі виду гомо сапієнс. 

► А в буремні роки громадянської війни у Середній Азії чекісти впіймали кількох чугайстрів і після безрезультатного допиту поставили снігових людей до стінки. Як ворогів радянської влади й небезпечний виклик марксизму-дарвінізму. Ще одного нещасного бабая радянська контррозвідка зловила і розстріляла 1941 року в Дагестані з тих самих міркувань.

► Чугайстер, снігова людина, лісовик – паралельна гілка еволюції мавпоподібного предка людини. Маючи від 1,5 до 2,5 м зросту, ці істоти здебільшого миролюбні, але у разі небезпеки можуть застосувати паранормальні здібності, якими володіють. ► Саме такими здібностями дослідники пояснюють, чому чугайстер і досі невловимий. Виявляється, на відміну від нас, у цих істот розвинута не ліва, а права півкуля мозку, що відповідає за інтуїцію та екстрасенсорні властивості. 

✇ ДЖЕРЕЛО:

⚑ Віктор Тар, “Час Закарпаття”

⚑ Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"

 

Додаткова інформація:

Переглянуто 1474 разів

Media

Містична Україна. Українська снігова людина Телеканал "Мега"