Степ пахне чебрецем і рутою, гірким полином, хилить під гарячим сухим вітром на пагорбах і в долинах хвилі білого ковилю, стелиться під колеса возів і гарб, які котяться вибитою дорогою за далекий обрій. Вночі накидається на степ зоряний намет з Чумацьким Шляхом, а далі ... Чи то по степовій дорозі, чи то небом тягнуться чумацькі валки, хто знає, хто знає! Повільно їдуть запряжені волами вози (мажі), не спішно ведуть розмову чумаки – день за днем, ніч за ніччю... Поки до того Криму дійдеш, поки додому повернешся, стільки жахів в дорозі трапиться, стільки дрібних несподіванок чекає: то яри-балки, дощами вириті, то дрібні річечки з підступними замуленими бродами, то вітер-суховій налетить із вихром піщаним, а то зустрінеться раптом людина з шаблею або пістолем і з оком не чистим. Під вечір, сівши біля багаття, розповідають чумаки історії про відьом і вовкулак, про добрих і злих чаклунів, про козаків-характерників, які вміють і себе, і товариша захистити від біди. Куля не бере козака-характерника і шабля не рубає, бо знає він таємну науку, але не відкриває її нікому, лише синові довірить – на смертному ложі або в годину лиха, перед січею смертельною. І називається ця козацька бойова наука – СПАС Великий. Простій людині знати її не дано, та й не під силу їй це... Так приблизно розповідали нам, хлопчакам, про прадіда Левка  та чумацькі пригоди мої дід і батько. Знайомство з Бойовим Спасом відбулося у 1959 році, коли настав час призову на строкову службу в Збройні Сили СРСР. Приїхав я з Одеси до Миколаєва на кілька днів попрощатися з друзями і рідними, тоді й отримав перші батьківські уроки, які зберігаю в пам'яті. Увечері, повернувшись з роботи, покликав мене батько в сад. Там, на лавці під старим абрикосом, він почав розмову: "Ти з дитинства знаєш, сину, що дід мій, а твій прадід, Левко чумакував. В роду нашому, що йде корінням в глибину століть, зберігаються таємні знання Спаса. Це бойова наука українських козаків, яку після розгрому Запорізької Січі зберегли чумаки. Ця наука полягає в тому, що людині, яка володіє Спасом, ніхто не може заподіяти великого зла. Ось, для прикладу, ведуть десять чумаків обоз у сто возів, і їх ніхто не чіпатиме, хоч і чисте золото будуть везти через всю країну. І справа не в тому, що вміють вони битися як кулаком, так і ножем, шаблею або сокирою, влучно стріляти з пістолів і рушниць. Головне, щоб був серед них один з тих, хто вміє, як фокусник-гіпнотизер, відводити злих людей від себе і від валки. Наука Спаса дуже складна. Брали в науку (і то за великі гроші) хлопчиків дев'яти дванадцяти років, і вже до тридцяти років ставали вони справжніми xарактерниками. Вони і в темряві бачили, і болячки зашептували і заговорювали, і пристріт і порчу знімати вміли, і ще багато такого, чого ми й не знаємо вже, секрети ті втрачені, забуті. Знаю тільки, що живуть на людині дев'ять божих невидимих істот. Людина в цій компанії – десятий. Всі разом живуть здебільшого дружно, але іноді і сваряться. Коли між ними згода, з'являється над головою цієї людини блакитний бриль із жовтим донцем або, як малюють богомази на іконах, два жовтих кільця. Наука Спаса Великого загублена, залишились лише малі Спаси: знахарство, різне чаклунство, замовляння, дрібні "чудеса". У нашому роду з діда до батька, від батька до сина або дочки передається бойовий козацький Спас. Кожен день ним користуватися не можна: організм не витримає величезних психічних навантажень. Цей Спас проявляється часом сам по собі, коли людина потрапляє у біду. Діди наші недарма казали: "Буде ворог – буде і сила". Перед битвою, коли козачі полки мали йти на приступ, старий козак-характерник брав молодого козака за потилицю і робив ось так... " Батько взяв мене за потилицю, притулився лобом до мого лоба і різко пригнув мою голову донизу. Після цього відступив крок назад і сказав: "Дивись мені на плече! На два пальці!:" Я почав дивитися і побачив незвичайне явище – тонке срібне сяйво товщиною у два пальці облягало усе тіло батька. Людина – це Боже стебло, на якому ростуть дев'ять божих зерен: – почав батько. Багато чого розповів мені батько у ті три дні перед службою. Потім, в дорозі до військової частини, у мене декілька днів дуже боліли голова і очі. Пізніше, вже у військовій частині, я згадував ці вечірні розмови з деяким подивом: "Чудив батя!". У 1962 році, повернувшись з армії, я зі своїми друзями злегка цікавився окультними науками і східною філософією. Потім, після закінчення музичного училища, все це залишилося разом із студентством. Але я постійно став помічати, що моя поведінка чимось відрізняється від поведінки оточуючих мене людей. Так, я помітив за собою здатність близького прогнозування життєвих ситуацій. Став дуже важко сходитися з людьми. Помітив, що можу всьому знайти виправдання.  Я звернувся до батька з питаннями, але він різко обірвав мене і сказав, що на цю тему ті, у кого "Бриль" на голові, не розмовляють. І лише незадовго до своєї смерті, у 1979 році, він мені ще багато чого розповів. Багато імен народних героїв донесли до нашого часу думи та билини, що передавались з уст в уста кобзарями. Що то були за люди? Яким чином полковник українських козаків Северин Наливайко в битві з польськими рейтарами на коні з двома шаблями в руках виривався з оточення?- І тільки коли він на коні перепливав річку, змогли його догнати і, оточивши а усіх боків, заколоти списами вороги. Як міг Іван Гонта під час тортур, коли кати на площі, прилюдно, різали ремені із шкіри на його спині, говорити без тіні мучеництва: "Так оце хіба такі страшні тортури? Тільки і всього?..." Герої минулого володіли мистецтвом Спаса, вмінням свідомо входити в такий стан в якому відкриваються надприродні здібності, подвоюються і по-десятеряються фізичні сили, виділяється психічна енергія, що також впливає на противника. На відміну від скандинавських берсерків, людина у стані спаса володіє своїми емоціями, не втрачає аналітичного мислення. Вона здатна прогнозувати в численних варіантах майбутнє - від сотих долей секунди в рукопашному бою до багатогодинних, багатолітніх передбачень, вона не відчуває фізичної болі, вона здатна керувати психічною енергією не тільки своєю, але й противника. Цікаво, що у народів Півночі людей не карали за поступки, вчинені у стані берсерка. Народи ж, що заселяли Україну, а також запорозькі козаки карали смертю за вчинки, що виходили за межі встановлених тоді звичаїв і законів, незалежно від того, у якому стані людина їх здійснила. Спас - це особливий стан психіки, в який свідомо входить людина для розкриття своїх надприродних здібностей з метою виконання неординарних завдань, які звичайними методами вирішити неможливо. Спас - одна з течій психокультури, що існувала у індоєвропейських народів, була притаманна для психо-духовної культури східних слов'ян і збереглась у звичаях українського козацтва. Володінню Спасом на Запоріжжі приділялась особлива увага, оскільки людина, яка оволодіває Спасом, стає психологічно незалежною, волю її неможливо підкорити чи подавити. Спас-характерник може підкоритися лише добровільно, при повному розумінні того, що відбувається. В історії України було немало видатних діячів, котрі володіли мистецтвом Спаса, а саме - старокиївські князі-воїни, козацькі гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний та Петро Дорошенко, Іван Богун, Іван Гонта, Максим Залізняк, кошовий отаман Іван Сірко та багато інших козацьких героїв-воїнів. Володіння прийомами Спаса відіграло визначну роль у долях окремих людей, мало свій вплив і на хід історичних подій. ? ЩО ВІДЧУВАЄ ЛЮДИНА У СТАНІ СПАСА? Хто хоч раз перебував у стресовому стані, той відчував приблизно наступне: темніє в очах, потім настає просвітлення, все бачиться, немов через товсте, ідеально прозоре скло. Перед людиною немов би постає кришталева стіна. Це і є вхід у стан спаса, незалежний від волі людини. Підготовлена людина починає керувати собою у цьому стані, у не підготовленої може статися розлад психіки, здатний продовжуватись протягом багатьох місяців і навіть років. Усі школи йоги, власне, і займаються введенням людини у стан стреса з одночасним навчанням того, як керувати собою у цьому стані. Свідомий вхід у стан спаса - це є вхід у передстресовий стан (в очах при цьому не темніє) з подальшим заглибленням у стрес не "широкою смугою", а вузьконаправленими променями, що мають конкретну цільову спрямованість. ? ЯК САМЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ВХІД У СТАН СПАСА? На це питання батько відповів: - Спитай птицю, як вона літає? Спитай рибу, як вона плаває? Хіба вони тобі не скажуть? А взагалі, мені здається, що у природі створився особливий тип організму, який здатен це робити. Із покоління у покоління передається ця здібність. Напевне, це мистецтво передалось нам від стародавніх жерців чи священників, які за велінням долі або з необхідності взяли до рук зброю... ...Тому як саме це відбувається, я тобі пояснювати не стану. А ось на питання, звідки це до нас приходить, є дві відповіді. Перша: у спадщину. Друга: Бог дав. У стані спаса людина може перебуватиб близько 9 годин, виконують роботу із надзвичайними навантаженнями. Потім відбувається вихід із стану з відчуттям легкої втоми. Людина, яку хоч раз було введено у стан спаса, може потім самостійно при вольовому зусиллі знову увійти в цей стан для проведення сеанса зцілення, ясновидіння та іншого. Більшість людей, які входили у стан спаса заради цікавості, з часом втрачають здібності, набуті ззовні. При достатній наполегливості, людина навчена входу в стан спаса, може натренувати, розвинути в собі так-звані надприродні здібності і тоді на головою у неї з'являється інформативно-керуючий центр усього організму - "бриль". Якщо людина не продовжує працювати над вдосконаленням свого психічного стану, то "бриль" як енергетичне утворення розпадається. Вводять у спас, звичайно, людину у доброму настрої, у врівноваженому стані психіки. Усвідомлення того, що крім фізичного існує ще й ефірне тіло, яке можна спостерігати у всього: людей, тварин, дерев, каменів, неживих предментів  - приводить новачка спочатку в стан ейфорії. Затим відбувається зміна стереотипів, у результаті деякі люди, вважаючи, що це на них зійшла Божа благодать, вдаються до релігії, залишаються в житті активними і праведними особистями. Особливо цінним для людини, яка оволоділа мистецтвом спаса, є те, що вона набула стійкого стресового імунітету, тобто вміння швидко входити і виходити з стресового стану. ? ВМІННЯ СПІЛКУВАТИСЬ З ДУХАМИ Під час підготовки найбільш обдарованих хлопців за системою спаса на поглибленому рівні значну увагу приділяли характерники вихованню вміння спілкуватися з духами. Саме спілкування з духами, вважали вони, дає можливість отримувати інформацію про явища, віддалені у просторі і часі. Що як собою являють духи з позиції спаса і яким саме чином відбувається спілкування з ними? Духи - це досить тендітні польові субстанції. що увесь час мігрують із величезною швидкістю. По суті своїй вони добрі і не являють для людини ніякої небезпеки, скоріше вони самі побоюються нашої могутньої енергетичної системи. Навіть погляду людини вони не витримують і тому бачити їх можна тільки розсіяним боковим зором. Колір духів увесь час змінюється залежно від їх, якщо можна так висловнтись, емоційного стану. Навчеиа людина може входити в психічний контакт з духами і мати з цього певну користь. Ясиовидіння, ясночуття, вміння бачити минуле і майбутнє - все це ні що інше, як психотелепатичнний зв'язок з духами та іншими об'єктами тонкого світу. Вважалось. що духи живуть у безпосередній близькості з Людиною та ії “супутниками". “Супутиики" розглядались як посередники між душою людини та духами. Душа ж людини має прямий зв'язок із Янголом (Богом-Покровителем), що оберігає її Рід. 3 Родом у кінці життєвого шляху з'єднається душа, коли буде людина жити по совісті. “Від тебе, від твого життя на землі залежить, ким ти будеш на небі: чи маленьким пір'ячком, чи маховим пером у крилах Янгола" - говорив дід. Таким чином, наші предки вірили в те, що душа людини проходить процес еволюції - вона тягнеться до загальної душі свого Роду. Загальна душа Роду має потяг до Покровителя, а далі до Бога-Творця. Так у процесі оволодіння мистецтвом спаса у молодих козаків виховувалась повага до свого роду-народу, але любов до Бога була не рабською. а шанобливою. Разом з духани характеринкн вчили відрізняти у тонкому світі і польові субстанції, що здатні негативно впливати на енергетику людини. Особливо популярними були розповіді про душі померлих родичів, які “прилипають” до енергетики живих, щоб продовжити своє земне існування. Історй про те, як чоловік через жадність свою чи злобу укладає зговір із темними силами потойбічного світу були теж досить розповсюджені. А оскільки погані вчинки і думки у кінцевому результаті в таких історіях бували завжди покарані, то подібна наука мала дуже великий виховний вплив. Техніка зв'язку з духми та іншими польовими формами для підготовлених за системою спаса досить проста і не потребує якихось там “тарілочок”, чи прийомів що їх використовують у сеансах спіритизма. Розповідаючи легегди про привидів, що живуть в степу Північного Причорномор'я, відповідаючи на питання про природу цього явища, батько говорив таким чином: "Вся система космічного організму людини - тіло, Сяйво, Даж, Малка та "супутники" - повинна пройти певний період розвитку, маючи в своїй основі фізичне тіло і дійти до точки переходу (до моменту природньої смерті). Коли ж людина помирає у результаті насильницької смерті, самовбивства, нещасного випадку тощо, її організи не в змозі пройти "точку переходу" і вийти на більш високий рівень. У цей момент "супутники", звичайно, перелітають до живих родичів, а Даж і Малка можуть залишатися на довгий час на нашому плані життя, але вже без фізичного тіла - як ефірні утворення. Відбувається це частіше тоді, коли вся сім'я чи хтось із прямих родичів під час похорону, тужачи, відтворив мислеформу - образ померлого і наситив її власною енергією. В українців існує звичай завішувати дзеркала і всі дзеркальні поверхні під час похорону. Він прийшов з давнини, коли бачити тонкий світ за допомогою дзеркала для будь-якої людини було буденною справою. Рідним годилось поводити себе тихо, а для гучного висловлення скорботи закликались плакальниці. Вони хоч і утворювали багато галасу, але не могли утворити мислеформу на базі тонкого тіла людини, що могла б перетворитись у привид при насиченні енергією". ? РОСЛИНИ В ЄДИНІЙ СИСТЕМІ СПАСА Надруковані останнім часом матеріали про друїдів, які створили свою систему розуміння взаємодії людини і природи, людини і рослинного світу, багатьом з нас видаються такими привабливими головним чином тому, що широкий загал зовсім мало знає про таку ж систему, що існувала в українців. В об'ємі знань, якими володіли запорожці, саме відомості про рослин, їх вплив на людину, не були таємними, а являлись азбучними, ужитковими і повсякденними. Порівняно з людиною чи тваринами, рослини мають енергетику значно слабкішу, але разом з тим інформаційно досить стійку. Спостерігаючи одиноке дерево, можна легко побачити декілька сріблястих енергетичних шарів, що стають все прозорішими і товщими у міру віддалення від стовбура і крони. Взимку, на дереві спостерігається лише один прозорий і безбарвний енергетичний шар товщиною до 2,5 см. Навесні, з початком ходи деревних соків, протягом 3-4 днів випромінення зростає, і стають видимі ще три блідо-блакитні шари. При розпусканні бруньок випромінення молодої листки в основному має рожево-малиново-бежевий колір. При цвітінні домінуючий колір - блакитний. Навколо крони дерева з відстані близько 100 м добре видно ауру шириною 2,5 - 3 метри. Особливо чітко аура проглядається в сутінках, після заходу сонця.  Дерева і всі рослини, так само як і людина, весь час змінюють кольорову гаму випромінення. У звичайному стані рослини мають енергетику блакитного кольору різної насиченості, при поливі чи під час дощу колір змінюється на жовтаво-зелений. Тут простежується аналогія із зміною колірної гами організма людини, який теж випромінює жовтий колір під час прийняття їжі. Коли ж рослини не политі, вони випромінюють фіолетовий колір, що доходить аж до "фіолетової чорноти". Зірвані квіти і листя через 10-15 секунд починають випромінювати густо фіолетовий колір. Енергія квітів і рослин дуже приємна за своєю якістю і легко засвоюється організмом людини. Звідси стає зрозумілим бажання людей мати у себе вдома живі квіти. Вони не лише милують око, але й дають енергетичне підживлення організму, до того ж із оздоровчим ефектом.