Рідну історію ми все-таки знаємо погано. Скворцов, Соловйов і Ключевський, Татищев і Костомаров, присвятивши життю в'ятичів і кривичів цілі томи, не вгледіли в ній ні безмежної радості, ні побутової легкості. Важка праця, суворий клімат, важкі умови життя, данина князям і часті усобиці - ось що зустрічається в історії найчастіше.
Імператор Костянтин Багрянородний у своєму творі «Про народи», писаному в середині Х століття, малює картину життя сучасного йому руського князя. Читаючи цю розповідь, легко зрозуміти, якими товарами грузила Русь свої торгові човни, що плили влітку до Царгорода: це була данина натурою, зібрана князем і його дружиною під час зимового об'їзду: хутра, мед, віск. Описується і що купували князі у Візантії: золото, прикраси, коштовне каміння, зброю, тканини.
Збір данини. Роздивіться, чим платиться дань.
Але немає ні найменшої згадки про ввезення на Русь вина або будь-яких звеселяючих напоїв. І взагалі немає в господарських документах Русі ніяких згадок про виробництво або споживанні спиртних напоїв. hqdefault Життя трудівника і воїна не сумісне з дружніми посиденьками і рясною випивкою. Сусіди - візантійці, араби, греки, ставляться до слов'ян з повагою, страхом чи антипатією, але жодним чином не пов'язують характеристику народу з нестримним пияцтвом. Більш того, створюється стійке враження, що людина того часу, в ту незатишну пору, незалежно від своєї станової приналежності, не тільки не мала приводів для частої радості, а й спокою звичайного була позбавлена. Історія між Х - ХIV століттями схожа на репортаж з поля бою: Святополк, Борис і Гліб, печеніги, постійні чвари між Ярославовичами і Всеволодовичами, татари, хозари, західні сусіди... Від кількості неприємностей просто дух захоплює!
Можна, звичайно, сподіватися на те, що політичні та адміністративні катаклізми стосувалися в основному «верхніх ешелонів влади», а народ пив собі в задоволення і виробляв стійку потребу. Або ж навпаки. Однак не було ні приводу, ні дозвілля для пияцтва на Русі. Подиву гідне те, що наші предки умудрялися між війнами, набігами, пожежами народжувати дітей, вирощувати, вигодовувати і лікувати їх! Збільшували народонаселення, чого ми, в умовах куди більш тепличних, добитися не можемо
Медовуха або як її ще називали, Суриця - найміцніший відомий напій, та й то вживається рідко і з гідністю. Серед інших напоїв фігурують: збитень, узвар, квас, березовий сік, вишняк. Виконуючи релігійні обряди, язичники в неймовірних масштабах поїдали м'ясо жертовного вепра. Саме слово «жрець», припускають, прямо походить від слова «жерти». Але пити мед або пиво при здійсненні ритуалів не потрібно було. Жодний п'янкий трунок не ставав для слов'янина священним. А для греків і римлян вино було священним. У дохристиянській, а пізніше і в християнській європейській та інших культурах обрядові та релігійні ритуали нерозривно пов'язані з вином і виноробством. У Греції Діоніс був найбільш відомим з богів виноградарства і виноробства. Тіло Діоніса було виноградною лозою, а кров'ю - вино. На честь Діоніса влаштовували буйні свята і оргії, які тривали тижнями. Іншими словами, народ надовго впадав в стан, котрий нині іменується «запій». Аналогічні історії з богом Бахусом виникають і у римлян. І в християнстві віруючі п'ють вино - кров Христову. В силу його релігійного або ритуального використання вино стало одним з істотних елементів західної цивілізації.
Отец-и-сын
А ось у слов'ян немає бога вина, бога пива або бога медовухи. Серед слов'янського пантеону - Дажбог, Перун, Ярила та інші - ніхто не може похвалитися такою дивовижною спеціалізацією. Навіть таке слов'янське божество, як УСЛАД, котре можна якось співвіднести з задоволенням, можливо з натяжкою, «медопиттям», всього лише допомагав мистецтву і завжди супроводжував Ладу - слов'янську богиню любові, краси і гармонії. Свята супроводжувалися різними ігрищами, описуються веселі бенкети при дворі Володимира Красне Сонечко. Але немає в них опису спившихся, що валяються на землі, які втрачають людську подобу. У всіх західних епосах вони є: і в «Старшій Едді», і в «Молодшій Едді», і в «Пісні про Нібелунгів». А в давньоруських билинах - немає! Взагалі єдиний випадок згадки п'яниць і пияцтва на Стародавньої Русі - це історія про Садко і Голоту. Але, по-перше, це епос Новгорода - одного з найбільш європейського міста Русі. По-друге, нескінченні пригоди Садко містять тільки один «п'яний» епізод. Інші приклади гульні - не п'янка, а скоріше нестримні, молодецькі веселощі, такі, як танці морського царя під гуслі Садко. Звернемо увагу ще ось на яку деталь: в давньоруському законодавстві немає жодних обмежень пияцтва і покарань для п'яниць. Немає засудження пияцтва, оповідань для дітей про шкоду пияцтва. Цього немає ні в «Повчаннях» Мономаха, ні в святоотецькій релігійій літературі того часу, ні в інших книгах Стародавньої Русі. Немає згадок про згубні наслідки пияцтва. Мабуть, пияцтво і наслідки пияцтва не являли собою суспільної проблеми. Саме там, де виробляли вино і склалися традиції пиття вина, там доводилося звертати увагу на негативний вплив алкоголю на здоров'я і характер людини.У виноробних культурах обговорювалися питання про те, чи передається алкоголізм у спадок і як впливає пияцтво батьків на фізичний і психічний стан дітей. І міфологічні герої вели себе відповідно. З римської міфології відомо, що від п'яного Юпітера і його дружини Юнони народився кульгавий Вулкан. Це свого роду попередження для тих, хто п'є - ось що може статися! У слов'янській міфології немає нічого подібного навіть віддалено.
Люди мали велике господарство і практично весь час були зайняті роботою. Де було пияцтво і запої, там з'являлися різні правила і обмеження. Відома суворість ранніх римських звичаїв. Але і на їх фоні закони про винопиття дуже суворі. У Стародавньому Римі за законами Ромула чоловікам до 35 років взагалі заборонялося вживати вино, не дозволяли пити вино жінкам. Якщо римлянка допускала до себе п'яного чоловіка, її закопували живою (!). У Стародавній Греції був виданий закон, що забороняє нареченим вживати вино в день шлюбу. У Карфагені заборонялося пити вино в ті дні, коли виконувалися подружні обов'язки. У Стародавньому Китаї тільки в 60 років людина отримувала три привілеї: відпустити бороду, ходити з паличкою і пити вино. У Стародавній Індії, якщо викривали в пияцтві представника вищої касти - браміна, то змушували пити з розжареної металевої посудини киплячу рідину до тих пір, поки він не гинув. Дружини брамінів, якщо порушували обітницю утримання від алкоголю, виганяли з дому, душі їх присуджувалися до переселення в собаку або стерв'ятника, а на лобі у них розпеченим залізом випалювали зображення пляшки. У Середньовіччі Абу Алі Ібн-Сіна (бл. 980-1037 рр.), Великий філософ і лікар, громадський діяч Середньої Азії, поет і літературознавець, в поемі про медицину «Урджуза» писав про вживання вина:
Ти п'єш вино, в ньому не шукай забуття,
Не доводь себе до сп'яніння,
Коли своєму здоров'ю ти не ворог,
Не можна пити щодня і натщесерце.
Задовольняйся лише малим. Пий набідо
- Вино з фініків не зашкодить. ...
Їж з ним айву, а літнє часом
Вино розбав водою крижаною.
Особливо, коли тобі дано
Будь-яке багаторічне вино.
Запам'ятай, каламутне вино недужих
І голову сильніше іншого кружляє.
Пити міцне вино подвійно небезпечно,
Воно здоров'я губить щогодини.
А ось в Європейському Середньовіччі відзначено широким розповсюдженням пияцтво і алкоголізм. «Німеччина зачумлена пияцтвом», - вигукував в XVI столітті реформатор церкви Мартін Лютер. Але хіба одна Німеччина? «Мої парафіяни, - скаржився одночасно з ним англійський пастор Вільям Кент, - щонеділі смертельно всі п'яні». Ще перед вторгненням норманів у 1066 році жителі Британії, в основному сакси, завоювали репутацію гірких гультяїв. А все через пиво, яке стали споживати замість води, тому що, як ми зазначали раніше, у воді перебували збудники небезпечних хвороб. Напередодні приходу в Англію норманів вже при кожному монастирі і абатстві був свій пивний заводик.
«Русь вступила в Середньовіччя тверезою», - стверджують фахівці, які вивчали це питання. З цим згодні, в принципі, чимало істориків та науковців. Але справа в тому, що Русь і вийшла з Середньовіччя тверезою. Поява етилованого алкоголю в Росії зафіксована тільки в ХV столітті, їм обдарувала нас Європа. І вживали його на Русі спочатку виключно для приготування трав'яних настоїв, ліків і компресів.
Спиртне, якщо й вживали то з ритуальною, лікувальною, профілактичною метою. В так-званий "запій" ніхто не входив і проблем з алкольною поведінкою ніхто не мав. Русичі до ХVI століття пили в основному мед, пиво і, деколи, вино яке привозили з інших країн. Але чи багато ввозили вина і чи всі могли його купувати? Пияцтва як такого на Русі не було. Немає проблеми - немає і страху перед проблемою. Немає і лікування наслідків. Про виноробство на території Русі На південному сході Русі, в Бессарабській області, дику виноградну лозу мешканці цього краю знали давним-давно: ще за часів мідно-кам'яного віку, енеоліту, тобто сім тисяч років тому. Живші тут племена трипільської культури займалися збиранням і, звичайно ж, не могли пройти повз смачних поживних ягід. У цих умовах до виноробства всього один крок: варто лише залишити на кілька днів горщик з розчавленим виноградом, і солодкий сік, перебродивши, перетвориться в вино. Тому виноробство, нехай найпримітивніше, цілком ймовірно, було винайдене задовго до того, як люди навчилися одомашнювати виноград. Втім, культурне виноградарство теж з'явилося досить рано. На черепках трипільських глиняних посудин, виліплених за двадцять вісім століть до Овідія, археологи знайшли два чітких відбитка виноградних зерняток, і одне з них явно належало культурному сорту. Звичайно, вино трипільської доби було мало схоже на нинішні марочні вина Молдови. Степи Причорномор'я близькі до північного кордону області поширення дикого винограду. Порівняно прохолодний клімат, коротке літо не дозволяли ягодам нагромадити багато цукру, а значить, навіть при його повному зброджуванні не могло утворитися багато спирту. Вино виходило слабке, кисле, каламутне. Але все-таки це було вино. А 2500 років тому, в епоху Великої грецької колонізації, кочові племена Північного Причорномор'я вперше впритул стикнулися з високорозвиненим античним світом. Грецькі колоністи познайомили гетів, даків і скіфів з новими сільськогосподарськими культурами, методами землеробства, прийомами агроремесла. І з виноробством теж, - адже воно було однією з найважливіших галузей економіки античної Греції. Незважаючи на те що в нашому Причорномор'ї все починалося з грецьких, а потім і генуезьких колоністів, до споконвічної історії нашого народу їх виноробство і вино-пиття не має ніякого відношення. Розвиток виноробства на Русі почалося з Бессарабії. Саме в Бессарабію згодом розпорядженням уряду Російської Імперії були залучені німецькі і швейцарські колоністи для заняття виноробством. Характерна деталь: місцевих виноробів спочатку не знайшлося, довелося іноземних завозити. В іншому регіоні, на Дону, виноробство існує з давніх часів, про що свідчать розкопки грецьких міст античного часу. У них - в Ольвії і Пантікапеї - знайдено багато свідчень виноробства: уцілілих глечиків з-під вина і руїн старовинних цегляних будівель, що служили для його виробництва і зберігання. Однак після греків виноробством на Дону довгий час не займалися. Старий козачий уклад, войовничий і суворий, не дозволяв напиватися. Козаки б просто не вижили і не могли б вистояти проти Ногайської орди й Туреччини, якби пиячили. Початок же виноробству на Дону поклав Петро Перший, який ще в 1706 році повелів розводити тут виноградники, для чого надіслав лози астраханські, сербські, французькі та угорські. Особливо добре справи пішли після 1821 року. Центром виноторгівлі став Новочеркаськ, куди за донськими винами їздили греки. Більш того: біле вино зі станиці Раздорської і червоне - з Цимлянської відповідали якості кращих вин французьких! Nature Plants 015309 Окремо можна згадати і про Закарпатські виноградники, де вирощували цілі плантації винограду, однак в джерелах немає навіть й згадки, щоб люди напивалися, зловживали вином. Ці згадки з'являються значно пізніше, коли з'являться перші шинки та їх власники.
