Зокрема багато хто звертає увагу на пророчу картину на якій старий чоловік з мечем простягає двом жінкам у руці кулю, що нагадує планету, а у нього за спиною горить місто. «Якась пророцька робота вийшла, на мій погляд», — написав перший заступник генерального директора у Національний заповідник «Софія Київська» Вадим Кириленко.
Лариса Хіміч народилася у Львові 1956 р. Закінчила факультет моделювання Львівського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва. За її ескізами виготовляли костюми для танцювального ансамблю Павла Вірського та інших творчих колективів України. У 1984 році переїхала до Києва, де спочатку працювала художником постановником відділу фестивалів і концертних програм Укрконцерту, а з 1989 — головним художником. Як художник-постановник оформила у Національному палаці «Україна» багато театралізованих програм, серед яких тематичні урочисті концерти, присвячені річницям знаменних подій, — Незалежності України, 500-річчю козацтва.
Мистецтвознавці називають Ларису Хіміч художником-містиком. На її полотнах переплітаються мотиви Русі, сучасності та майбутнього. Центральним образом багатьох картин є Жінка-Берегиня. Улюблені кольори — прозорі пастельні, хоча водночас мисткиня використовує золото та багрянець і ці її полотна виглядають наче ікони.
Персональні виставки Лариси Хіміч відбувалися в Києві, Вінниці, Ризі. Багато її робіт знаходиться в приватних колекціях.
Народний художник України Лариса Хіміч бачить-відчуває земний людський світ очима Космосу, проникає у світ Тонкий, сповнений ангельських сутностей. Її езотеричні картини, засновані на притчах і билинах, розповідають про любов і смерть, віру та покаяння, що є умовою вдосконалення, умовою шляху-сходження.
Живопис для Лариси Химич – глибока душевна потреба, любов та священнодіяння. Народжуючи картини, вона очищає душу, підносить дух і ніколи не думає про продаж створеного. Вона може подарувати твір і радіє, коли дізнається, що його оглядають багато глядачів і він викликає захоплення і радість.
Картини Лариси Хіміч "Блага вість", "Різдво", "Янгол-охоронець"
Звертаючись до біблійних сюжетів («Благовіщення», 1992; «Різдво», 1992; «Янгол-охоронець», 1993 та інші) Лариса досягає глибокого та серйозного художнього звучання. Тут вона розробляє цілісну гармонічну гаму переважно холодних відтінків. Найбільше вона любить блакитні, зелені, бузкові, а особливо смарагдові фарби.
Лариса Хіміч "Птах Фенікс"
Картини-філософські притчі підтримують духовний зміст християнського світовідчуття художниці. У роботі «Фенікс» яскрава декоративність поєднується з пронизливим виразом трагічних очей птаха-символу, символами духовного зростання та неминучості пожертвування. Людська жертва як шлях очищення та вдосконалення – одна з провідних філософських концепцій у творчості Лариси Хіміч. Також і категорія покаяння як просвітлення людського духу та виникнення у людині Божественної.
Втілюючи духовне мистецтво живопису, художниця прагне показати, що «якщо ми всі діти Божі (не раби), то в кожному з нас є Божа доля. В одному вона глибоко завмерла, в іншому - прокидається... Я хочу, щоб цей дар прокинувся настільки, щоб людина, полюбивши її, полюбила ближнього як себе. Тоді прокинеться справжнє розуміння того, що таке справжня краса... Якщо у людях прокинеться Божа доля, тоді краса врятує світ. Це не голослівна фраза чи мрія, краса – це втілене вдосконалення, радість. Красою своїх картин я хочу будити у людині Божу частку».
Лариса Хіміч "Прозріння"
Лариса Химич має дивовижну здатність у сні чи напівсні, свідомо чи підсвідомо відчувати стан польоту, бачити Землю з Космосу, дивитися кольорові сни – такі, які згодом здійснюються. Як приклад наведу картину «Прозріння». Вона вирвалася з мене на вершині мого інтересу до християнства. Я побачила її відразу, ніби протяг торкнувся голови, я схопилася і почала малювати, добре, що полотно було напоготові. Такий стан тривав два дні. Я вихлюпнула те, що хотіла. А потім трапився сильний напад болю (особливо боліла голова), мабуть, треба було спуститися, знову увійти в життєве русло. Причому, схопило на Хрещатику, я була налякана, бо розуміла, що додому не дійду. І знову сталося диво: Божественне провидіння послало мені людину, яка провела мене додому. З картиною «Великодня» сталося щось подібне. Вона милостиво спустилася до мене о десятій годині вечора і я майже в один присіст її прописала. І знову чомусь відчула сильний біль. Тепер, на щастя, навчилася тримати удар, переналаштовуватись».
Лариса Хіміч "Великдень"
Лариса підкреслює, що ніколи не вихлюпує на полотно негатив, не малює у поганому настрої. Але працює лише з відчуттям гармонії у собі. «Завдяки смиренному сприйняттю світу, я перестала нервувати, заспокоїлася, почала спиратися на гармонію. У будь-якому випадку навколо багато хорошого та чистого. Я навіть у тому, що мені не подобається, шукаю позитивного...»
Присутність своїх натхненників із Тонкого світу художниця не лише відчуває, а й бачить: «Кожен по-своєму сприймає інформацію «звідти», вона приходить до людей по-різному. Іноді для того, щоб цю інформацію донести і з нами поспілкуватися, сутностям Тонкого світу доводиться набувати наших форм. Вперше з подібним я зіткнулася ще у Львові, коли мене (цілком адекватну нормальну людину) відвідала загадкова сила і повідала мені все моє майбутнє життя... це було неймовірно гарне створення. Якщо спробувати сказати, якими мають бути люди, то саме такими – надзвичайно красивими. Ця істота розповіла, які проблеми випадуть на мою частку. Потім цю сутність у вже більш матеріальному вигляді я зустріла у Києві. Миттю пролетіло прожите. Згодом цей образ з'явився втретє. І знову ж таки було висловлено підтвердження: «Я тут, поряд. Ти правильним шляхом йдеш». І з'являлися сили, упевненість.
У мене виникли особливі стосунки із чудотворною іконою Божої Матері у Введенській церкві Києва. Коли я дивлюся на цю ікону (буває, що приходжу неймовірно втомлена, майже хвора), то отримую сильний приплив сил, буквально виростаю. Хіба це не диво?
Тонка натура художниці дозволяє їй формувати бачення, позбавлене примітивного підходу поділу світу на біле та чорне: «От кажуть – світле та темне, біле та чорне. А ви замислювалися над тим, як осягнути темряву? Що таке темрява, чорний колір? Є більш ніж сорок відтінків чорного кольору, але одного разу мені дали зрозуміти, що таке справжній чорний колір, я побачила чорне. Виникло дивне відчуття.
Це сталося у дуже складний період мого життя, коли все було чорного кольору. Я скажу, що там підвалини буття зовсім не такі, якими ми їх мудрімо і вважаємо. Там немає чіткого поділу: ось це - погане, це - гарне, це - погано, це - добре. Там цього немає, все пов'язано. Так само як у богів, наприклад, Шива в космічному танці може творити і руйнувати. Але це не означає, що зло – руйнування, або руйнування – це зло. Іноді руйнація нам здається злом чи темною силою, а вона для нас потім обертається зовсім інакше – добром, користю, це ще одна сходинка для того, щоб ми щось зрозуміли, виросли, піднялися вище… ближче до світла».
Лариса Михайлівна Химич – шукач і допитливий художник. Її захоплення філософією, історією, різними релігійними та езотеричними течіями знайшло своє відображення і в картинах.
Заглибившись в історію скіфів, вивчаючи їхню думку, культуру та звичаї, художниця створила цикл робіт, присвячений цій темі. В них вона відкриває велич цієї давньої цивілізації, яка успішно поєднувала володіння військовими стратегіями з умінням вирощувати врожай. При цьому кочовий спосіб життя народу не заважав високому рівню культури зі своїми оракулами та цілителями.
Органічним у тематичному розмаїтті виглядає індійський цикл, який демонструє глибоке знання художницею індійської культури, зокрема буддизму та іконопису Тибету - танки. Ці твори оспівують жіночу іпостась всесвіту та просто красу жінки.
Найчастіше незвичайні і натюрморти Лариси Химич, ними переважно зображені квіти як осередок краси-загадки (можливо, тому вони часто магічно підсвічені Місяцем).
На особливу увагу заслуговує серія робіт «Знаки Зодіаку». Оригінальне художнє тлумачення знаків гороскопа призводить до того, що цілком звичні символи знаходять в інтерпретації художниці казкове забарвлення.
Картини Лариси Химич здебільшого – притчі та билини. Вони про любов і смерть, про віру, про покаяння, як умову вдосконалення, шляхи-сходження. Вони перекликаються з роздумами художниці про сенс людського життя.
