Урок І. ДУХОВНИЙ САД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Цілі уроку:

– створення умов для особистісного цілісного сприйняття учнями унікальної особистості і творчості Г. Сковороди;

– сприяння виробленню індивідуального сприйняття та відношення до «мандрівного» філософа Г. Сковороди;

– розкриття поняття «духовність» як характерної риси української національної культури;

– створення в процесі навчальної діяльності атмосфери, що стимулює творчий процес пізнання;

– розвиток уміння використовувати отримані під час навчальної релаксації знання, виведення «образу інформації» на рівень словесного опису, візуального образу в малюнку;

– здоров’язбереження та здоров’ятворення як результат активізації цілісного (право- та лівопівкульного) мислення; робота з кольором, музикою, запахом;

– формування духовно-морального світогляду учнів на основі роздумів над поняттями «філософія», «життєвий шлях», «мудрість», «сродна праця», «чиста совість» та ін.

Тип: урок засвоєння нових знань.

Форма: урок-мандрівка.

Міждисциплінарні зв’язки: філософія, культура, мистецтво, історія, світова література, семіотика (наука про знаки та символи).

Формування надпредметних компетентностей: ціннісно-смислової, пізнавальної, пошукової, дослідницької, комунікативної, соціальної, читацької, творчої.

Хід уроку.

І етап – організаційний: привітання, перевірка присутніх, організація уваги та  внутрішньої готовності учнів до уроку, мотивація вивчення нового матеріалу, актуалізація різних каналів сприйняття інформації (сенсорне, чуттєве налаштування).

1. Мотивація вивчення нового матеріалу.

– Чи любите ви мандрувати?

– Чи є на нашій земній кулі місця, де ви ще не були, але куди б дуже хотіли потрапити? Назвіть їх.

Слово вчителя. Сьогодні ми здійснимо філософську подорож шляхами земними і небесними однієї унікальної особистості в історії світу – мандрівного мислителя Григорія Сковороди, повчимося у нього мудрості, спробуємо проникнути в дух і зміст морального вчення філософа, по-своєму вписати Сковороду в сьогоднішній день.

Подорож наша відбуватиметься поза часом і простором, а ми будемо мандрівниками.

Прийом «кольорові чоботи». Перш ніж розпочати подорож, подивіться на ваші ноги. Уявіть, що ви вдягнули надійні чоботи для філософської мандрівки. Відчуйте і подумайте: якого кольору ваші чоботи? (Відповіді учнів.)

ІІ етап – символьний: набуття нових знань, формування мислеобразу саду духовності української літератури.

Уявіть сонячний весняний день і прекрасний сад. Вберіть у себе ніжний, духмяно-солодкий аромат квітучих дерев, прислухайтесь до щебету птахів і стрекотіння комах, відчуйте тихий дотик вітру. Уявіть кольори, які вас оточують, рухи та звуки вашого саду. Яка пісня у ньому звучить?.. Відчуйте особистий зв’язок з природою і прекрасним. Це своєрідний мікрокосмос, ідеальна модель всесвіту, що вбирає в себе вічне і сьогоденне. Сад буде для нас символом духовності української літератури.

Тут, у вашому садку, ви відкриєте унікальну властивість вашого духу – невтомне прагнення до мандрів. Чи хочеться вам стати мандрівником? Відчуйте, як вашу душу переповнює водночас жага небесного, вічного, невмирущого. Над вашою головою – високе, глибоке небо. Перед вами – стежка. Уважно роздивіться її. Яка вона?.. Стежка буде для нас символом життєвого шляху. Перед вами – безкінечність, відкритість, незвідане… Відчуйте, як сповнюєтеся бадьорістю, свіжістю, силою…

Ви здійснюєте духовний шлях, який має на меті обретіння свободи і гармонії зі світом. Мандрівник уважно, мудро, спокійно вглядається у гармонійну картину природи, пізнає себе. Головні його риси – смирення та чуйність до світу. Це найвільніша людина на землі.

Стежка веде нас через сад. Подивіться: у центрі саду стоїть величне дерево. На ньому – незвичайні квіти, які хочуть відкрити вам свої таємниці. Вдихніть аромат квітучих гілок. Кожна квітка – визначна постать української літератури, справжній цвіт саду духовності. Ось квітка «Вертоград многоцветный». Симеон Полоцький». Друга квітка – «Сад Божественних пісень». Г. Сковорода». На третій квітці напис: «Садок вишневий коло хати». Т.Г. Шевченко». Наступна квітка: «Любіть Україну вишневу свою». В. Сосюра». Інша квітка, що ніжно тягнеться до вас: «Зоряні сади». Б. Тен». І ще одна квітка манить ваш погляд: «Сад Гетсиманський». Іван Багряний».

Над квітами літають бджоли, збирають найсолодшу свою поживу – нектар. З якою радістю і щастям вони трудяться! Бджола буде для нас символом сродної праці. Не людина повинна пристосовуватися до світу, а світ має відповідати людині, її природі, природженим нахилам її, здібностям. Людина знаходить щастя в природженій справі – праці за покликанням, яка є «найсолодшим банкетом».

Живи по правді, дій по совісті, знайди себе в «сродній праці»!

Усередині саду духовності розташований фонтан – джерело мудрості. Яка свіжість навколо нього! Відчуйте, як це джерело переливає зі своїх труб у вашу душу знання всіх часів і народів. Чи відчуваєте ви відповідальність за те, що стали носієм цього знання?..

Ось вам сонце, ось – дорога! Тільки в дорозі може статися зустріч з Іншим, з абсолютно Іншим. При цьому відбувається зміна духовного статусу мандрівника, його зовнішнього вигляду, відбувається якесь перетворення, він отримує сакральну силу. Подорож – це прагнення до виходу за межі власне людського, до розширення свого масштабу і горизонтів. Подорож – це переміщення на місце, де можливий Подвиг, Зустріч, Чудо.

А тепер огляньте прощальним поглядом цей благословенний куточок світу. Ви зажди зможете сюди повернутися, коли це вам буде потрібно, адже це місце знаходиться всередині вас.

ІІІ етап – логічний і лінгвістичний: «виведення» образу інформації на рівень словесного осмислення.

Обговорення.

– Що вам найбільше сподобалось під час мандрівки у свій внутрішній світ?

– Який сад ви уявляли? Цей сад із вашого особистого досвіду або зі світу фантазії?

– Опишіть його. Які кольори, запахи, рухи в ньому були присутні?

– Якою була ваша стежка? Символом чого вона є?

– Пригадайте, що символізувала бджола?

– Яким був ваш фонтан? Що він собою символізував?

– Чи сподобалось вам бути мандрівником?

ІV етап. Співвіднесення навчального мислеобразу з життєвим і творчим шляхом Г.С. Сковороди. Робота з художнім текстом (збірки «Байки Харківські», «Сад Божественних пісень»). Архівування інформації.

Біографічні відомості про Г.С. Сковороду.

А ми з вами помандруємо за одним цікавим мандрівником…

– «вселюдина» (Б. Вишеславцев);

– «носій космічної свідомості»;

– «український Сократ»;

– «найбільший український філософ всіх часів»;

– «перший поет-лірик і байкар в українській літературі»;

– «перший народний вчитель української педагогіки»;

– «перший український хіппі» (Ю. Андрухович);

– «символ мудрості української землі»;

– «духовний код української культури».

Це все – титули однієї людини, українського філософа, поета, педагога, художника, музиканта Григорія Савича Сковороди (1722 – 1794).

Сковорода – слава і української філософії, і європейської філософії, і світової філософії.

Сам же він ніколи не називав себе філософом. А свої трактати, листи найчастіше підписував так: «старець», «старчик», «пустельник», «любитель священні Біблії» або «студент Григорій Сковорода».

Сковорода – неповторне явище, яке не вкладається у жодні схеми. Постать за всієї простоти втаємничена. Автор, творчість і життя якого оповиті містичним ореолом. Григорія Сковороду і в житті й після завжди супроводжувала легенда, його життя густо просвітлене міфом.

Життєпис Григорія Сковороди – це історія безнастанних шукань духовно багатогранної людини, яка невтомно пропагувала ідеали правди, добра, духовної краси, гуманізму.

Кажуть, що життя – мандрівка. Слова ці звучать, як прислів’я або як прекрасна метафора. Проте, щодо Сковороди – це не метафора, а реальність. Сковорода жив, пізнавав світ і творив в дорозі. Постійно мандрував, постійно, так би мовити, користувався простором… Його думки бігли натрудженим шляхом за горизонт. Філософ стверджував: «Життя ж наше – подорож». Першу половину життя Сковорода провів у мандрах за знаннями: обійшов пів-університетської Європи, а в другій земній половині розносив набуті знання по рідній землі. Поет вірив, що домандрує до такої людини, котра потребуватиме і його поради.

«Людина подорожує в пошуках істини», – це ми знаємо ще від Сократа. Сковорода поступово помістив в себе Україну, Європу, весь Світ, Всесвіт. «Все – моє, і в мені, і я в усьому…»

Сковорода і тепер мандрує. Ідеться про його думки, ідеї, переконання, твердження, судження… Вони й сьогодні мандрують від людини до людини, від покоління до покоління… Ба навіть від країни до країни.

Чому саме Григорія Сковороду називають «єдиним українським мислителем-філософом»? Чому не Прокоповича, чи не Галятовського, не Метлинського, а Сковороду? Мислителі? Так. Освічені люди. Але вони всі – в руслі свого часу, а Сковорода – ні. Усі набуті знання Г.С. не тільки творчо опрацьовував, як це робили й інші видатні вихованці Академії, – він освятив їх своєю особливою духовністю.

Григорій Сковорода як професійний філософ стоїть сам по собі. І стоїть сам по собі насамперед тому, що, з одного боку, немовби щось завершує у філософській думці, котра розвивалася в Україні до нього, а з другого, щось і започатковує, щось таке, що відчувається донині.

Є такий афоризм: народився не в свій час. Відомий бразильський письменник-містик Пауло Коельо, відвідавши Україну в 2006 році, в одному з інтерв’ю сказав: «Я приїхав вклонитися землі, яка народила філософа ХХІ сторіччя Григорія Сковороду».

Поміркуємо. Ось народився б Григорій Савич в XXI столітті. І що? Його б на руках носили, вручили б йому всі державні премії? Да його б у жоден будинок не пустили, а скоріше в божевільню помістили. А в середині ХХ століття – він би гнув спину в колгоспі, а потім в Сибіру. Такі як Сковорода жодному режимові не потрібні.

І все ж він був. І жив, і писав.

Філософія Сковороди – це його життя, це він сам. Було йому тоді 47 років, коли він обрав мандрівний спосіб життя. Сковорода мандрував від села до села, від міста до міста зі своїми постійними супутниками – Біблією та флейтою – у простій свиті з торбиною за плечима й здебільшого босоніж. Любив зупинятися там, де знаходив людей з «розумом і серцем». Із таких зустрічей та розмов мислитель набирався й народної мудрості. Він міг зробити кар’єру навіть успішнішу, ніж його колишній однокурсник, митрополит Київський Самуїл Миславський. Натомість духовна кар’єра не приваблювала мислителя. У свідомість сучасників і нащадків Г. Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, мандрівний учитель життя.

Важко повірити в те, що його нібито не хвилювало становище рідного краю, що він закривав очі на царистські репресії в Україні (зокрема на Лівобережжі), що його нібито не боліла поразка гетьмана Мазепи під Полтавою (1709), ліквідація гетьманства (1764), зруйнування Запорізької Січі (1775), узаконення кріпацтва, що його не окрилював гайдамацький рух на Правобережжі, рух, який за своєю суттю був і антипольським, і антиросійським. Важко в усе це повірити. Загальнонаціональна духовна криза сприймалася ним як певного роду катаклізм, як суспільна катастрофа, руїна.

Якби навіть Сковорода був тільки рівний своїй добі, то це вже означало б дуже багато. Але ж він свою добу перевищував. Він не потрапив у її пастку, тому що був далеко більшим від неї. Він якимсь дивним чином поєднував давню традицію і новаторство, християнство з язичницькою міфологією різних народів, роблячи кожний свій утвір таки «своїм», сковородинським. Тому він і не губиться в імлі XVIII ст.

Подібно до того, як це пізніше зробив Т.Шевченко, Сковорода заповів поховати його не на кладовищі, а серед вільної природи, в саду, на пагорбі, а ще прохав зробити над ним напис: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Не треба примітизувати, що цей мудрець тікав завжди, від усіх та від усього, що він тікав від себе. В ті часи бути правдолюбцем і самим собою було дуже нелегко. Потрібно було бути готовим до самозахисту в найрізноманітніший спосіб, до шукання точки опори насамперед у собі, до самозречення, до самозабуття.

Дуб Сковороди. Широкий, неосяжний не тільки руками, але і поглядом, височенний, до неба, могутній дуб, в тіні якого філософ забував про час. Уже в ті часи дуб в садибі Ковалівських славився на всю Слобожанщину, його вік вже тоді перейшов за півтисячі років і він був у розквіті зеленої мощі і деревної сили, а також духовної аури. Думаю, тільки в його життєдайному випромінюванні, його величі і почав народжуватися образ, який стане знаковим для всього світу.

Коріння світогляду Сковороди вростає глибоко в етнічне українське минуле, а крона – в далеке майбутнє, що простяглось після нього, сягаючи наших днів.

Кредо Г. Сковороди: жив, як учив, і вчив, як жив.

Чому особистість мандрівного філософа настільки приваблює? Життя не розходиться з принципами. Життя як жанр. І це викликає захоплення. Іншого такого представника практичної моральної філософії немає.

Як ми шануємо своїх великих?

У наші дні на Харківщині біля джерела Григорія Сковороди щороку проводиться фестиваль «Сад Божественних пісень», головним завданням якого є зв’язок духовної спадщини Сковороди і духовності в сучасній культурі.

З 1 березня 2005 року вручається Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад Божественних пісень», створена з метою розвитку вітчизняного книговидання і підтримки українських письменників, митців, науковців, журналістів, громадських діячів та меценатів.

Монумент Г. Сковороди став незамінним атрибутом Києво-Могилянської академії. У студентів навіть є така традиція – щорічно мити пам’ятник на день академії, який святкується 14 жовтня. Ця добра, символічна акція так й називається «чистий Сковорода».

Портрет Г. Сковороди прикрашає українську грошову банкноту найвищого достоїнства – 500 гривень. Разом з портретом на купюрі розміщено малюнок самого філософа – символ фонтану з підписом: «Не равное всѣмъ равенство» (угорі) та «Льются изъ разныхъ трубокъ разные токи, въ разные» (внизу).

Сковорода – герой багатьох художніх творів української літератури, його часто малюють художники (наприклад, сучасна юна художниця Марися Рудська).

У 2022 році виповнюється 300 років з дня народження мандрівного філософа.

Актуалізація опорних знань. Епоха бароко.

Пригадаємо визначальні риси епохи бароко.

(Відповідь учнів.)

– універсальність художнього мислення;

– використання ускладненої художньої образності (символізм, емблематичність, антитези, парадокси);

– загострена драматичність, чуттєвість, динаміка, експресивність, дидактизм;

– естетизація потворного задля антитетичного підкреслення прекрасного;

– свідоме відмовлення від земних багатств тощо.

Художня модель світу у творах Г. Сковороди ґрунтується на типових орнаментальних барокових символах (дзеркало, фонтан, сад, плід тощо). Для Г. Сковороди символіка й емблематика виступають не просто формальними прийомами, розумовою схемою чи вправою на ерудицію, а глибоко пов’язані із символізмом мислення, для якого формальні художні прийоми мають лише допоміжне значення.

Робота з художнім текстом. Твори Г. Сковороди.

Перу Г.Сковороди належить близько 20 філософських трактатів і діалогів, збірка поезій, збірка байок, кілька прозових і поетичних перекладів з античної літератури, листи. У цих творах відобразилась у повноті епоха бароко: з її універсальністю художнього мислення; використанням ускладненої художньої образності; загостреною чуттєвістю, динамікою, дидактизмом; свідомим відмовленням від земних багатств.

Письменника цього треба читати лише в тиші й неспішно.

Байки. Збіркою прозових байок «Байки Харківські» Г. Сковорода, по суті, започаткував в українській літературі цей літературний жанр.

Байка – це один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту.

Особливості жанру байки Г. Сковороди:

– прозова форма;

– стислість і лаконічність;

– глибокий зміст;

– яскрава барокова образність;

– імена алегоричних образів звірів і птахів часто не українські, а запозичені з античної літератури чи Біблії (Тітир, Левкон, Фірідан);

– мораль автор називає «силою», підкреслюючи цим словом суть і повчальність байки;

– часто «сила» більша за обсягом, аніж основна частина байки (фабула), і нагадує уривок із філософського трактату.

Байки Григорія Сковороди є визначним явищем в історії розвитку цього жанру. Вони завершили давній період прозового українського байкарства і водночас відкрили новий період у його розвитку, який представляють твори П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки, Л.Боровиковського, Л.Глібова.

Байка «Бджола та Шершень» у формі діалогу розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням.

Прочитаємо байку Г. Сковороди «Бджола та Шершень».

– Якій темі присвячена байка?

– Що символізує Бджола?

– Що символізує Шершень?

– Чи можна вважати Бджолу щасливою?

– Чи актуальна на сьогодні ідея «сродної праці»?

Байка у формі діалогу розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням. Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді».

Головна думка байки «Бджола та Шершень»: у праці людина відчуває радість, гармонію співіснування з природою, а в безділлі деградує.

Ідея байки: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді вона «потрібне робить неважким, а важке – непотрібним».

«Сад Божественних пісень» – найвідоміша збірка духовної лірики Г.Сковороди. Його «сад», «сад» його душі. «Сад» розкішний і плодоносний. Біблія була головним джерелом натхнення українського мислителя.

Поезію «Саду Божественних пісень» можна віднести до жанру філософської медитації. Збірка є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора. Сад – це своєрідний мікрокосмос, ідеальна модель всесвіту що вбирає в себе вічне і профанне, це художньо-філософська, екзистенційна модель буття. Сад має сакральне значення, бо прообраз його – райський сад, Едем.

У збірці мало не кожен рядок побудований на рівновазі.

В город не пiду багатий – на полях я буду жить,  

Biк свiй буду коротати там, де тихо час бiжить.  

О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!  

В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта. 

Тепер, через століття, через мур століть деякі вірші Сковороди долітають до нас, як шепіт, деякі – як гра на чарівній сопілці. А сам поет виступає Великим Садівником: «Зрозумій одне тільки яблуневе зерно, і досить тобі. Якщо в ньому вмістилося все дерево з коренем, гілками, листочками і плодами, то можна в ньому відшукати і мільйони садів, і неймовірну кількість світів». 

Часто відчутні в поезії Сковороди неземні виміри. Його «Сад божественних пісень» нам до серця пристає, тому що по цьому саду йти легко. Адже це все-таки український зелен сад, а не африканські джунглі й не тюрма. Тому там і крила підносяться легко.

Сковородинівська поезія була близькою досить широким верствам українців того часу. Люди були переконані в чесності їх автора. Всі знали, чому він відмовився від кар’єри (і світської, і духовної). Люди вірили, що поет оспівує вільне життя щиро, що він дійсно хоче жити щиро, що він закликає жити у згоді з божественною природою та з чистою совістю.

На найглибшому рівні тексти Сковороди прочитуються в сильному, екзистенційному сенсі.

Прочитаємо одну з пісень цієї збірки – «Всякому місту – звичай і права». (1 учень читає вголос.)

Визначимо основну тему та художні особливості побудови тексту:

• картина звичаїв другої половини XVIII ст.;
• гостра сатира на верхівку суспільства того часу: купців, чиновників, поміщиків, юристів-хабарників;
• ліричний герой вірша думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість;
• кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чотирьох рядках автор указує на суспільні вади, а останніми двома протиставляє недолікам суспільного життя ідеал чистої совісті;
• останній рядок кожної строфи, окрім завершальної, є рефреном, у якому сконденсований неспокій митця: «Лише одне непокоїть мій ум».

Проблеми, порушені у творі, були близькими простолюду, тому вірш «Всякому місту – звичай і права» зажив великої популярності, ставши народною піснею: відомо понад 50 її варіантів. Сатиричну ідею «Всякому місту – звичай і права» використали у своїй творчості І.Котляревський та М.Лисенко («Наталка Полтавка»).

V етап – заключний: підбиття підсумків уроку, оцінювання учнів, рефлексія, домашнє завдання; подяка учням за гарну, вдумливу, щиру роботу на уроці.

– Зробимо висновок. Яку тему ми сьогодні вивчали? Якими творами Г.Сковороди мандрували?

– Що вас вразило, змусило задуматись?

Рефлексія «Асоціативний кущ». Напишіть асоціації до одного зі слів: «Григорій Сковорода», «сад», «бджола».

Урок ІІ. «ШУКАЙ СЕБЕ ВСЕРЕДИНІ СЕБЕ»: філософія самопізнання Г.Сковороди

Цілі уроку:

– створення установки на цілісне сприйняття філософії самопізнання в творчості Сковороди;

– розгляд проблеми осягнення людини і Бога в творчості Сковороди;

– надання учням за допомогою основних ідей творчості Г.С. Сковороди потрібного поштовху до шукання сенсу життя і до самопізнання;

– розвиток асоціативного мислення, створення за допомогою особистісних асоціацій концепції світу та людини у свідомості учнів;

– створення в процесі навчальної діяльності атмосфери, що стимулює творчий процес пізнання;

– осмислення важливості для становлення і реалізації себе як особистості ідей самопізнання та гармонії зі світом.

Тип: урок засвоєння нових знань.

Форма: урок – філософський пошук.

Міждисциплінарні зв’язки: філософія, культура, історія, образотворче мистецтво, світова література.

Формування надпредметних компетентностей: ціннісно-смислової, інформаційної, пізнавальної, пошукової, читацької, компаративної, полікультурної, творчої, комунікативної, соціальної, автономізаційної (здатність до саморозвитку й самовизначення).

Хід уроку.

І етап. Організаційний: привітання, перевірка присутніх, організація уваги та  внутрішньої готовності учнів до уроку, перевірка домашнього завдання, мотивація вивчення нового матеріалу, актуалізація різних каналів сприйняття інформації (сенсорне, чуттєве налаштування).

Учитель. Три запитання німецький філософ XVIII століття Імануїл Кант вважав найважливішими для людини:

Що я можу знати?

Як я маю діяти?

На що я можу сподіватися?

Антропоцентризм – головна особливість творчості Сковороди. Вічна філософська проблематика: що таке людина, для чого приходить вона у світ, – хвилювала українського мислителя протягом всього життя.

Мета нашого уроку – за допомогою філософських ідей Г. Сковороди пізнати, що таке людина і навіщо їй самопізнання.

Вічна філософська проблематика: що таке людина, для чого приходить вона у світ, – хвилювала Г.С. Сковороду протягом всього життя.

Його літературний доробок дуже схожий на загальнолюдський гімн. Творчість Сковороди (і літературна, і філософська) – справжнє універсальне людинознавство, якийсь культ людини. Він вслухався в душу людини, вдивлявся в її очі, печалився її скорботою.

Нарцис. З античних часів до нас дійшов міф про прекрасного юнака Нарциса, який побачив своє відображення у воді та закохався у самого себе. Після його смерті боги перетворили його на квітку.

У Сковороди є діалог, присвячений самопізнанню: «Нарцис, або розмова на тему: пізнай себе». Тут образ Нарциса використано як символ самоосягнення людини. Самозакоханий герой давньогрецької міфології перетворюється в Сковороди на «мудрого Нарциса». Його любов до краси невіддільна від любові до мудрості. Нарцис споглядає «єдину красу та істину». Нарцис перетворюється на істинне сонце.

ІІ етап – символьний: набуття нових знань, формування мислеобразу квітки самопізнання.

Квітка самопізнання. Спробуйте відчути себе мудрецем… Як ви гадаєте, які якості вам необхідно в собі пробудити, щоб стати мудрецем? Мудрець нічого не робить, не говорить, не подумавши; відчуває себе у гармонії зі світом. Він постійно розмірковує над важливими питаннями, кожне його слово говориться на віки. Та найголовніша увага мудреця – це самопізнання, яке загострює духовний зір, робить душу одвертою для прихованої, духовної, вічної сторінки речей.

Уявіть квітку нарциса. Ця квітка буде для нас символом самопізнання, адже за допомогою цього образу ви спробуєте пізнати себе, свою істинну натуру. На серцевині квітки самопізнання напишемо відому фразу мудреця Фалеса «Пізнай самого себе». Ця фраза була улюбленим висловлюванням Г.Сковороди.

У квітки самопізнання є три верхні і три нижні пелюстки. Три верхні пелюстки нарциса – образ вчення Г. Сковороди про три світи. Підпишемо одну з верхніх пелюсток: «макрокосмос, або великий світ, простір Всесвіту, природа», другу пелюстку – «мікрокосмос, або малий світ, людина як тілесно-духовна істота». На третій пелюстці нарциса зробимо напис: «символічний світ, або світ світів – Біблія». Біблійні тексти, на думку Г.Сковороди, слід розуміти як сукупність символів, знаків, які треба вміти розшифровувати, шукати в них потаємний, прихований зміст.

У нашого нарциса є ще три нижні пелюстки. Вони будуть символами головних філософських категорій: «істина», «свобода», «мудрість».

Життя людини, за Г. Сковородою, – це постійне самопізнання, самовдосконалення. Тільки пізнавши себе, свою внутрішню натуру, людина може знати свої можливості, мати впевненість у своїх здібностях, визначити своє місце в суспільстві і принести йому найбільшу користь. Відсутність самопізнання, за Сковородою, рівносильне втраті людиною своєї справжньої сутності, а отже і самої себе. Що таке мудрість? «Ти доброти всякої і гармонії матір».

Де живе твоя думка (на іншій зірці, на іншій планеті), там і знаходиться твоя свідомість. Ти знаходишся там, що ти досліджуєш – там ти і є.

ІІІ етап – логічний і лінгвістичний: «виведення» образу інформації на рівень словесного осмислення.

Обговорення.

– Чи сподобалось вам бути мудрецем, пізнавати себе?

– Пригадайте, символом чого виступала квітка нарциса?

– Який напис ви зробили на серцевині вашої квітки?

– Як ви підписували пелюстки нарциса?

– Як ви гадаєте, навіщо людині самопізнання?

ІV етап. Співвіднесення навчального мислеобразу з основними ідеями творчості Г.С. Сковороди. Робота з художнім текстом (вірш «Dе Lіbertate», афоризми Г. Сковороди). Архівування інформації.

Вірш “De Libertate”. До найвідоміших творів українського мислителя належить вірш Вірш “De Libertate” (“Про свободу”) – зразок високої патріотичної лірики, де акцент зроблено на внутрішній духовній свободі особистості, уславдення Б.Хмельницького як символу вольності.

Прийом “Рецепт свободи”. Заповніть таблицю, пригадавши, який смак, запах, колір, звук для вас асоціюються із свободою.

Прочитаємо твір “De Libertate” та визначимо його важливі акценти:

• зразок високої патріотичної лірики;
• акцент на внутрішній духовній свободі особистості;
• інститут кріпацтва серед селян – довічне рабство;
• уславлення Б. Хмельницького як символу вольності.

Я не бачу в дзеркалі давньої і новітньої історії, не знаю і в теперішньому перебігу часу людини, яка б так цінувала свободу, як любив її, як дорожив свободою, захищав свою незалежність від «сітей миру» українець Григорій Сковорода.

Бути вільним – означало для філософа найперше бути вільним у виборі шляху, життєвого діла, свого майбутнього.

Афоризми Г.С. Сковороди. Афористика осягає «вічні питання», важливі для людини. Сковорода залишив нам багато оригінальних висловів, які містять глибоку й узагальнену думку: про істину та справедливість, про працю, щастя та нещастя, життя і смерть, швидкоплинний час, світ і темряву, тлінне й вічне, внутрішній світ людини.

Існує перевірений шлях – повернення через слово до «давніх істин», тобто залучення їх у власний досвід, включення у власне життя. Кожна епоха повинна братися за це завдання – вчитися читати і відчитувати наново ці «давні істини», дозволити текстам промовляти до нас.

У слові Сковороди відчувається шалений вітер століть і тисячоліть. Його думки то мчать, немов коні, то летять, немов дикі лебеді.

Слово Сковороди звучить як струни арфи, що їх торкнулася рука правдивого маестро. Кожне слово спадає з його вуст, мов тужавий жолудь, і не розсіюється в порожнечі, а одразу гніздиться в душі слухача.

Світогляд, котрий донині вражає нас розмаїттям своїм. Вражає і надихає. Це і пророцтво, і повчання водночас.

Відкривши для себе якусь істину, філософ цей ніколи не вигукував: «Ага! Тепер ти в моїх руках!» Навпаки. Звертаючись до істини, він подумки проказував: «Бери мене. Я – твій».

Майже все, що хвилювало Сковороду, хвилює і нас сьогодні не в меншій мірі. Те, з чим збратався Сковорода, не може не збрататись і з нами сьогодні. Ми не можемо отак собі прочитати й забути те, про що він писав.

Завдання «Розшифруйте афоризми мовою емодзі».

Розшифрувати записані мовою емодзі, мовою цифрової епохи афоризми Сковороди, пояснити їх.

(Щастя в серці, серце в любові, любов же в законі Вічного.)

(Не розум від книг, а книги від розуму створились.)

(Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.)

(Що компас у кораблі, то Бог у людині.)

(Світ ловив мене, та не спіймав.)

V етап – заключний: підбиття підсумків уроку, оцінювання учнів, рефлексія, домашнє завдання; подяка учням за гарну, вдумливу, щиру роботу на уроці.

Проблемна цитата.

– Зберігся загадковий запис у книжці Сковороди: «Шукай себе всередині себе». Як ви розумієте цю фразу?

– Чи допомогла вам філософія самопізнання Сковороди краще зрозуміти себе?

– Чи можете ви просто, зрозуміло розповісти тему уроку мамі, батьку або братові, сестрі, другу?

Урок ІІІ. «БЕРЕЖИ СЕРЦЕ»: ідея кордоцентризму в українській літературі та творчості Г. Сковороди

Мета:

– створення установку на цілісне сприйняття філософії серця в творчості Г. Сковороди та українській літературі;

– розкриття особливості «філософії серця» Г. Сковороди в трактаті «Вступні двері до християнської добронравності»;

– аналіз вчення Г. Сковороди про «старе» і «нове» серце, кордоцентричну людину;

– знайомство з розвитком ідеї кордоцентризму в українській літературі;

– створення в процесі навчальної діяльності атмосфери, що стимулює творчий процес пізнання;

– актуалізація істинних витоків моральності, духовності з глибин фольклору, природи та внутрішнього світу особистості учня.

Тип: урок засвоєння нових знань.

Форма: урок-відкриття.

Міждисциплінарні зв’язки: філософія, культура, мистецтво, історія, фольклор.

Формування надпредметних компетентностей: емоційно-ціннісної, пізнавальної, комунікативно-мовленнєвої, соціальної, читацької, пошукової, творчої, автономізаційної (здатність до саморозвитку й самовизначення).

Хід уроку.

І етап. Організаційний: привітання, перевірка присутніх, організація уваги та  внутрішньої готовності учнів до уроку, перевірка домашнього завдання, мотивація вивчення нового матеріалу, актуалізація різних каналів сприйняття інформації (сенсорне, чуттєве налаштування).

Слово вчителя. Для творчості Сковороди характерне щось таке, що є найголовнішим у житті людини. Коли заходить мова про філософію Г.Сковороди, відразу згадують про наголошувану ним роль серця у пізнанні світу і пізнанні людиною самої себе.

Ми всі унікальні. Ви це, напевно, знаєте. А чи знаєте ви, що електронний сигнал серця людини, що складається з п’яти малих хвиль, такий же винятковий, як і відбитки пальців людини?

Мета нашого уроку – через філософію кордоцентризму Г. Сковороди зробити відкриття: що міститься в серці людини.

ІІ етап – символьний: набуття нових знань, формування мислеобразу духовного серця.

Образ духовного серця. Прислухайтесь до свого серця: яке воно гаряче, як часто б’ється…

Мудрі люди в усі часи говорили про те, що у людини є два серця – видиме, фізичне і невидиме, духовне. Який образ, символ, емблема для вас є образом духовного серця? Нехай цей дивовижний образ прийде до вас із глибин вашої душі…

Серце – середина, центр, індивідуальність, орієнтир людської душі. Серце символізує вогонь, божественну іскру в людині. У перекладі з давньогрецької «kordis» означає «серце» як центральний орган тіла людини. Отже, кордоцентризм – це філософія серця.

Для Григорія Сковороди досконала, самодостатня людина – це вічна, цільна людина, людина, в якої є серце, це – кордоцентрична людина. Людина рухається не сама, її рухає серце. Вона виконує бажання свого серця, яке підкоряє її собі і привертає її увагу.

Мислитель Г. Сковорода вважав, що людина має два серця: старе і нове. У людини, з одного боку, є старе, або земне, матеріальне, тварина, гріховне, інстинктивне серце, а з іншого – нове і чисте, спокійне, тихе, сприймає, вічне і прозорливе.

Свою філософію серця, філософію кордоцентризму, Сковорода виклав у філософському трактаті «Вступні двері до християнської добронравності».

Головна людська якість, про яку пише в цьому творі український мислитель, – це чистосердя, яке він порівнює з чудовим садом, що «повний тихих вітрів, солодко-духмяних квітів і втіхи, у якому процвітає дерево життя».

Уважно прислухайтесь до свого серця. Відчуваєте, як переповнює його любов, щирість, вдячність, як воно відновлюється, адже в ньому навічно оселилося чистосердя?..

ІІІ етап – логічний і лінгвістичний: «виведення» образу інформації на рівень словесного осмислення.

Обговорення.

– Вдалося відчути своє серце?

– У якому символі прийшов до вас образ духовного серця? Чи подобалось вам взаємодіяти з ним?

– Як інакше можна назвати «філософію серця»?

– Яку людину Г. Сковорода називав «кордоцентричною людиною»?

– Скільки у людини є сердець, на думку Г. Сковороди? Які саме?

– Чи вдалося вам побачити чистосердя? Яким воно було?

– Що вам найбільше сподобалось під час подорожі у власний духовний світ?

ІV етап. Співвіднесення навчального мислеобразу з філософськими ідеями Г.С. Сковороди. Робота з художнім текстом (філософський трактат «Вступні двері до християнської добронравності»). Архівування інформації.

1. Робота з художнім текстом.

Філософський трактат «Вступні двері до християнської добронравності».  У 1766 р. Г. Сковорода написав курс лекцій з християнської етики «Вступні двері до християнської добронравності». Ці двері вели не в похмурий світ церковних догм і обрядів, а кликали молодь у царину оновлених істин і світлого духу.

Робота з главою 1 «Про Бога», главою 9 «Про пристрасті, або гріхи», главою 10 «Про любов, або чистосердя»: учні читають текст і коментують основні теми трактату.

Кордоцентризм Сковороди. Заповітне слово в філософській системі Сковороди – серце. Пізнати, знайти себе – значить, визначити серцевину, суть своєї природи.

Мудрець викликує, що серце ширше всіх сфер і небес: «О серце! Бездонне, усіх вод та небес ширина… Яке ти глибоке! Усе обіймаєш й утримуєш, а тебе ніщо не вміщує!»

Душевний світ наближається здаля, тихо в таємниці серця зростає і збільшується.

Що там вир у воді порівняно з виром у душі! Що там смерч у пустині порівняно зі смерчем у серці! Де нема серце, там нема й особистості. Бог частіше розмовляє з людиною в серці, ніж у розумі.

Світ – здеформований. У такому світі й серце – здеформоване. Воно дволике, дволичне, двоїсте, подвійне, роздвоєне, лукаве. Це жахає. Адже лукава людина не хоче змінюватися, ніяк не хоче оновлювати своє серце. А оновлюватися необхідно, вкрай необхідно.

Щоб бути цілісною особистістю, людина повинна вибрати насіння (думки, ідеї), яке вона посіє в своєму кордоцентричному саду, тому що насіння дає паростки відповідно до своєї природи. Даремно писати вірші, коли в серці порожньо. Даремно і симфонії компонувати, картини малювати, вирізьблювати скульптури, грати на сцені, проповідувати у храмі… Серце – не фільтр, але пропускати через нього в мистецтві потрібно все. Музикант грає передусім серцем, потім – головою, а в кінці – руками. Так само творять і поет, і співак, і художник, і актор, і театральний режисер… Іншого шляху нема. Важко навчити людину, в якої серце – сліпе.

Бог створив людину – дав їй кровообіг, серцебиття, ритм пульсу, ритм дихання, ритм думки, ритм творчості…

«Світ ловив мене, але не спіймав». В цих словах узагальнено все життя філософа і основну суть його подвигу. Сковорода пояснював, що він ухилявся не від світу, як такого, а тільки від «поганого його серця».

«Філософія серця» в українській літературі.

 «Філософія серця» – основний традиційний напрям української філософії, культури, літератури (Т.Шевченко, харківські романтики, П. Юркевич, Я.Щоголів, Ю.Федькович, І.Франко, Д. Чижевський, В.Сосюра, І.Драч та ін.).

Тарас Шевченко. «Сон» («У всякого своя доля…») (1844)

Раз добром нагріте серце

Вік не прохолоне!

***

Леся Українка. «To be or not to be?..» (1896)

Cтій, серце, стій! не бийся так шалено.

Вгамуйся, думко, не літай так буйно!

Не бий крильми в порожньому просторі.

Ти, музо, винозора, не сліпи

Мене вогнем твоїх очей безсмертних!

***

Павло Тичина. «Десь на дні мого серця…» (1914)

Десь на дні мого серця

Заплела дивну казку любов.

Проблемна цитата.

Г. Сковорода закликає: «Пізнай самого себе. Бережи серце».

Як ви розумієте цю думку?

Вправа «Словник серця». Доберіть якомога більше епітетів до слова «серце».

Приклади: Ангельське, безкорисливе, безстрашне, благородне, бурхливе, велике, великодушне,  веселе, відважне, віддане, відкрите, вірне, вогняне, вразливе, втомлене, гаряче, гуманне, дивне, добре, довірливе, жарке, любляче, м’яке, молоде, мудре, мужнє, надірване, невинне, непідкупне, непорочне, неспокійне, ніжне, орлине, переможне, пломенисте, правдиве, праведне, пристрасне, просте, святе, сміливе, тепле, хоробре, цнотливе, чесне, чисте, щасливе, щедре, юне.

А яке серце в творах Сковороди? На думку філософа, у доброї людини серце – чисте, глибоке, високе, нежадібне, великодушне, дружнє, єдине, розумне, благочестиве, людське, всепалаюче, блаженне, радісне, тихе, сонячне…

Це людина, яка знала своє серце.

V етап – заключний: підбиття підсумків уроку, оцінювання учнів, рефлексія, домашнє завдання; подяка учням за гарну, вдумливу, щиру роботу на уроці.

«Мікрофон».

– Г. Сковорода закликає: «Пізнай самого себе. Бережи серце». Прокоментуйте цю фразу.

– Чи зробили ви для себе на сьогоднішньому уроці якесь відкриття?

Рефлексія. Прийом «Наплічник».

Шановні мандрівники за мудрістю, мандрівники шляхами філософа Сковороди, наповніть уявні наплічники враженнями:

Здивувало…

Було новим…

Я замислився…

Я відчув…

Питання для міркування: «Що може філософія Г.С. Сковороди дати людині ХХІ століття?»

Висновки. Проповідь Сковороди, його філософія, його мудрість мають універсальний, всесвітній характер. Перемагає, зрештою, як твердив І. Огієнко, культура духовна. Її творив, на неї працював Григорій Сковорода – справжній код духовності української культури.

Ми і сьогодні ще не можемо сказати, що цей письменник-філософ прочитаний в Україні, що він доступний і до кінця зрозумілий достатньо широкому колу читачів, що його кордоцентризм перемагає. Невловимий так і не відкрив до кінця всю таїну серця, думки, життя й вічності.

Кожен українець приходить до відкриття Сковороди по-своєму, але приходить неодмінно.

Про автора розробок

Анна-Марія Богосвятська є тренерка з розвитку ключових умінь ХХІ століття, кандидатка філологічних наук, завідувачка кафедри гуманітарної освіти Львівського ОІППО, авторка посібників і онлайн-курсів для педагогів, Лицареса Гуманної Педагогіки.

Опанувала дві додаткові освітні онлайн-професії:

• онлайн-викладач;
• методист онлайн-курсів.

Також вона є засновницею Академії гармонізації особистості – організації, місією якої є впровадження в освітній процес інноваційних ідей, які забезпечують якісні зміни в освіті.

Переглянути її вебінари запрошую СЮДИ.

Ознайомитись з її посібниками можна ТУТ.

Записатись на її авторські онлайн-курси – СЮДИ.

Авторський Ютуб-канал ТУТ.

Telegram-канал для педагогів “Сильні крила”:

Нехай Вам легко дихається і вільно літається на просторах її авторського “НАТХНЕННИКА!