Десятки тисяч людей, від кордону й до мавзолею в Новому Бухаресті, зустрічаючи домовини з тілами Йона Моци і Василе Марина чули та промовляли цю клятву: Моца і Марин, клянусь перед ликом Господнім, перед ликом вашої святої жертви, в ім’я Христа і Легіону – порвати з земними радощами, полишити людську любов і заради відродження мого народу в будь-який момент бути готовим до смерті!

Рідко молодіжний рух, породжений волею творити історію, а не політику, виражав себе у такій повноті, як тут, у цій клятві. Хто вважає, що змінилося щось на румунській землі й наближається той час, коли ми будемо творити історію, бо дії наші скеровані духом і спрямовані до духовного, а не до політичного – той буде надихатися нею. Політичний сенс боротьби лишився повністю другорядним. Боротьба, дія, зусилля – жести, що мають на увазі «політику», оскільки не могли б народитися без відмови від того, що називається спогляданням, набувають зараз нового, християнського, містичного змісту. Саме так, примат дії – але не примат політики. Дія розуміється як відважна боротьба, спрямована на самовдосконалення, а отже – на самозречення. Дія в містичному сенсі: боротьба з людським, приготування до смерті.

Значення цієї клятви приголомшує. Та міра, в якій вона буде виконаною і принесе плоди, покаже здатність Румунії до духовного оновлення. Що вражає християнина, який знаходиться поза межами руху, якому не відомі духовна глибина і мужність життя всередині Легіону – так це настільки потужна присутність тут Смерті. У будь-який момент бути готовим померти! Йдеться вже не про політичний рух, але про Війну, про Революцію, втілену в ідеї жертовності як такої. До своєї власної смерті ніколи не закликали в політичних революціях. Навпаки, в 1789 році кричали: «смерть дворянам і попам!», а сучасні комуністи, дай тільки їм привід, закричать: «смерть буржуазії!» Ті, хто приносив клятву перед тілами Моци і Марина, клялися не помстити їх смерть, але самим бути готовими померти будь-якого моменту. Ця клятва не була спрямованою на втамування людської жаги до помсти, але, навпаки, прагнула порвати зв’язок з людським для тих, хто поклявся, наче ченців  приготувати їх до смерті.

Наче ченців, а не героїв, бо в герої панує одна лиш думка про перемогу, фінальний апофеоз. Лише ченці все життя проводять з вічно живою думкою про смерть.

Корнеліу Кодряну

Християнська аскеза, чернече життя – покинутість, боротьба з земним – ось що живить цю клятву. Пориваю з земними радощами, полишаю людську любов!.. Тільки в такий трагічний обстановці, настільки багатій релігійними і моральними смислами – вона оточувала смерть двох легіонерів – душа змогла б підготуватися до того, аби прийняти таку боротьбу з собою. Ніколи досі в історії сучасної Румунії християнство не було таким міцним, як в ці дні, коли тисячі людей поклялися перед ликом Господнім порвати з людськими радощами. Ніколи досі румунське буття не являло себе більш трагічно, більш сутнісно, одним словом – більш по-християнськи.

Аскетичне бачення життя, передане цією клятвою, є трагічним, бо пропонує боротьбу з собою, відмову, стримування себе – але не є песимістичним. Навпаки, урочистість і серйозність рішення полишити любов людську не можуть приховати радості від іншої любові – християнської, небесної. Відмова від земних радощів – не послаблення буття, не стерилізація сущого, але навпаки, послідовне зростання буття духовного, перемога реального над минущим, ілюзорним, над відчаєм мирських радощів. Християнська любов, любов людей, що живуть під знаком Христа – ось той берег, дістатися якого прагне душа кожного християнина: єдина й непорушна, незмінна й глибока радість.

Яка ще національна й соціальна революція, окрім хіба що революції Ганді, просякнутої християнським і толстовським духом, намагалася вести таку «пропаганду», закликаючи людей бути схожими на ченців і бути в будь-який момент готовими померти? Сенс революції Корнелія Кодряну має настільки глибокий містичний зміст, що успіх її означав би водночас перемогу християнського духу в Європі, у тій Європі, де, не дивлячись на віру мільйонів людей в Христа, сам Він не переміг. Ця клятва, що так чітко висловлює думки Кодряну, доводить, наскільки далеким є легіонерський рух від будь-яких «націоналістичних революцій». Мова йде не про завоювання влади за будь-яку ціну, але перш за все про нову людину – людину, для якої існує духовне життя, а християнство проживається відповідально, тобто аскетично.

Спасіння народу є неможливим без жертви; ніяке воскресіння, ніяка впорядкованість існування неможливі без смерті. Християнський сенс цього твердження настільки зрозумілий, що не потребує роз’яснення. Але це «воскресіння народу», очікуване через чудо християнське і найщиріше життя в християнському дусі, не тільки абсолютно змінить історію Румунії, реалізувавши призначення нашого народу, але й означатиме появу нової націоналістичної містики в Європі. Якщо, як кажуть, нацизм ґрунтується на нації, а фашизм – на державі, то наш легіонерських рух має право заявити про себе як про єдиний християнський рух, що здатен керувати людським життям. Справа, в основі якої лежить така клятва, – це перш за все християнська революція: духовна, аскетична і мужня, – якої не знала ще історія Європи. Зараз, коли примат політики є практично непохитним, клятва Легіону і доброї частини румунського світу доводить, що відновлення народу і порятунок людини неможливі інакше ніж через повне знищення людського, через найжорстокішу боротьбу з собою – одним словом, через християнізацію!

У жодній іншій частині світу сьогодні люди не пропонують мети, настільки незначної для мирського і настільки високої для духовного. Тільки так звана «Оксфордська група» сподівається ще на порятунок Європи через християнство. Але навіть там не з’являлося настільки гострої клятви – фактично, клятви ченця.

 «Vremea» за 21 лютого 1937  Автор: Мірча Еліаде

Переклав спеціально для «Пломеню» Сергій Заїковський

Нижче ви можете подивитися і послухати про Мірча Еліаде