Локальні назви — похатник, годованець, господар, хованець, служка, помічник, щасливець тощо.
Домовик міг перевтілюватися і перебирати образ як людини (маленький хлопчик, дідок), так і тварин (найчастіше кіт, подібний хутром на волосся господаря хати, але також і сова, пес - але то вже на обійсті, а не в хаті). Іноді уявлявся як істота невизначеного роду (воно). Проте найчастіше змальовувався як невеличкий, «цалів 20 заввишки», дідок, вкритий хутром.
Вважалося, що домовик є в кожному домі. Місце його перебування — піч, але полюбляє також сидіти у «порохнявім» дереві на горищі. При добрих взаєминах з цим другим господарем дому він пильнував добробут родини, глядів уночі худобу. Але це за роботящості родини і поваги до домовика.
Якщо господар був ледачій, жінка не дбала про чистоту в хаті, домовик міг спричиняти малі й великі прикрощі - ховати речі, плутати прядиво, закручувати рушники, псувати їжу тощо. Але якщо господар добрий, та ще й трохи знався на взаєминах з охоронцем дому, то горе крадіям та іншим людям з недобрими намірами, що ризикнули влізти до хати з таким домовиком! Вони блукали в одній кімнаті годинами, стояли на одному місці день, коли були певні, що мигнула лише хвилинка. Домовик ховав все цінне з-під чужих рук. Міг і зв'язати.
Зобов'язання і допомога домовика й господаря завжди були обопільними: чим більше працює господар, чим охайніша господиня - тим більше допомагає домовик. Чим дбайливіші господарі до домовика (щовечора - свіже молоко в мисочці за піччю чи під віником, іноді навіть окремий чистий замаяний "домовиків" віник наокремо від робочого, котрим заміталось; на свята - мед) - тим дбайливіший домовик, тим більше має можливостей (аж до заплітання гарних кіс господаревим дочкам і миттєвого пошуку будь-чого загубленого).
У відаючого ж господаря домовик стає потужною охоронною силою з магічними можливостями - зупинки часу, розтягування й викривлення простору, створення галюцинацій для зайд тощо.
Однак якщо господар сам образить домовика сіллю чи солоною стравою в його мисочці або допустить, що так "пожартують" діти чи гості - має чекати лиха. Як мінімум будуть збитки в хаті, сама хата почне розвалюватись (дах потече, підвал намокне, сходи тріснуть). Домовик такої образи не прощає, мститиметься довго, допоки господар не відновить стосунки. А якщо образа була навмисною, то домовик може й піти з хати - а то кінець усьому родинному добробуту й злагоді в родині. Тому іноді подібне чинили навмисне у хатах ворожої родини. Тож господарі дуже прискіпливо ставились до того, кого пускали до хати.
Тут ми бачимо ще одне підтвердження докорінної відмінності європейського ставлення до малих помічників від фіно-угорського: європейцям, і зокрема українцям, нічого просто так не падає з неба, жодних "по моєму хотєнью". Вони можуть тільки заробити - сумлінною працею, дбанням, повагою, щоденними зусиллями.