Субота, 20 квітня 2019 17:56

Велесова Книга (продовження 22)

До вашої уваги пропонуємо шосту частину праці Степана Наливайко "Велесова Книга": індійські паралелі" з додатку до публікації Велесової Книги за 1995 рік. А також продовжуємо переклад 28-ї частини (дощечки) " Велесової Книги".

В індуїстській трійці — Брахма, Вішну, Шіва — Шіва несе, як уже мовилося, функцію руйнівника, саме грізні риси переважають у його іконографії. Він часто прикрашений місяцем, обвитий кобрами, вдягнутий у тигрову шкуру й намиста з черепів. У нього чотири або п'ять ликів, багато рук і ніг, на лобі має третє око, яке здатне спопелити все. Шия в нього синього кольору, бо, розповідає міф, він колись випив страшну отруту, щоб урятувати світ від загибелі. В руці тримає тризуб, у якому символізує середнє вістря. Поруч із Шівою ступають священний бик Нандін або Нанді й численний почет із злих і добрих духів бгутів та якшів. З тисячі імен Шіви найвідоміші — Рудра, Махадева, Махеша, Пашупаті, Ішвара, Ішана, Шанкара, Гіріша, Натараджа, Вішванатх та ін. У «Махабгараті», яка прославляє переважно Вішну, неодноразово мовиться, що Шіва-Рудра найсильніший з богів і наводиться 150 його імен, серед них і аватари Вішну. Шіва не тільки повелитель цілої армії злих духів-бгутів, але й пов'язаний з чаклунством. Описи 425 жертвоприносин йому у ведійській літературі пронизані почуттям остраху та цілковитої безпорадності перед його всепроникною і невідворотною силою.
Рудра, тотожний слов'янському Родові і двійник Шіви, найчастіше асоціюється з худобою, губителем і охоронцем якої він одночасно є, і з тваринами взагалі. Через це він має епітет Пашупа, Пашупаті — «Владика худоби», «Владика тварин», де компоненти -па, -паті (споріднені з нашим батько, рос. батя) сходять до індоєвропейського кореня па — «охороняти», «захищати», «берегги».
Іноді у Ведах Рудра вживається в множині — рудри, тоді мається на увазі ціла армія міфічних істот досить зловісної подоби. Рудри — супутники бога Рудри, вони, корячися волі свого ватажка, нападають на людей і худобу, несуть недуги й смерть. Рудра суворий і дикий, як хижий звір, він — «червоний вепр небес». Стріли Рудри іноді тлумачаться як блискавки, і він традиційно сприймається як бог грози та бурі. Але у Ведах ці стріли найчастіше пов'язуються з хворобами. Грізні стріли його — згубливінедуги й пошесті, і Рудру просять не метати їх. Смерть від недуги — це смерть від руки Рудри, і її відрізняють віл інших різновидів смерті. Головна недуга, якою карає Рудра, — пропасниця, гарячка, джвар (укр. жар). Джвара — навіть один з епітетів Рудри.
Рудра насилає порчу на худобу, і худобу приносять йому в пожертву. При промовлянні його імені під час обряду годилося рукою торкнутися води — магічна дія для відвернення біди. Це ж саме слід було зробити і при згадці про демонів та духів небіжчиків.
Але Рудра і найперший зцілювач. Його благають зцілити людей і худобу, убезпечити він лих та нещасть, дати благословення, благоденство і добробут людям. Згодом у зверненнях до цього божества все частіше вживається епітет Шіва, витлумачуваний деякими дослідниками як «Милостивий». Цей епітет згодом витісняє ім'я Рудра і стає основним іменем цього божества. В той же час у подальшому його похмурі, негативні риси отримують дедалі більший розвиток. Найбільш уживане його . ім'я у ведах — Рудра — іноді тлумачиться як Рудий, Червоний. У ведах це божество справді часто зображається червоним, асоціюється з червоним кольором У давній Індії червоний колір пов'язувався зі смерт», очевидно, за кольором крові (пор. слов'янське руда — «кров»). Червоні предмети вживаються тут при магічних діях, що мають за мету спричинити смерть; засудженого до страти вдягали в червоне, червоні вінки вживалися при поховальних обрядах тощо. Водночас червоний колір пов'язувався і з воїнським станом, так званими кшатріями. Показою в цьому контексті, що в українців побутував звичай покривати загиблого козака червоною китайкою.

Велесова книга

Се болить нам те, що не могли повернутися назад і повернути гради наші, щоб тяготи наші присікти. І те сказав їм князь Бравелен:
«Подайте допомогу град градові і тримайте воїв своїх. Хай зберігають вони силу Русі як єдину грозу ворогам; і
так се».
Нам жмудь розповіла про готів,
які з Детеріхом пішли на північ і там у жмудів
повернули на південь, t се пішли на римлян, і там билися з легіонами, і брали
ругу велику од них.
І се вторглися до землі їхньої, і се Детеріх убитий був од укрів.
І се ГОТИ тії богам противні, і ті ізпололи їх. Се міста наші суть сірі...
А старші родичі наші не вибирали іних для себе,
аби ними правили, а самі йшли до інших.
І варто розповісти про те і потручати на несподівану тружду.
І се страждали за тими і сльози лили за ними.
Б'є крилами Мати наша Слава
і говорить нам о труднім часі засухи і мору худоби. І се знаємо, як сказано од праотців, що кієльци
допомогли їм. І се бо пішли до них, і так були сто років при їхній допомозі;
те ж знаємо і про ілмів, тобто іллерів; ми ж родичі. 1 се роду рожениць імена до серця ввійдуть і захистять
нас од ворогів. Се бо впали нині (на коліна) і молили богів про заступництво наше; і те було.
Тако бо Ясна є за нас.
І се повели отців наших крізь гори і степи мимо готів. І се Дону пили; мали ту ріку як нашу, бо пролили кров
нашу на землю.
І та є руська земля і буде руська.
Се бо русичі, маємо згідно з промислом небесним про нас.
І се творимо труд наш о житьбі.
І се жмудь каже нам, шо прийде до нас
і підтримає нас проти ворогів наших;
коритися бо не повинні нікому.
То було сказано вам, і те я казав, що помогли у боротьбі руській проти ворогів моїх і ваших. І се в трудний час наш не берегли себе і йдемо вмирати
за рід наш.
І се огидний Яма жре убитих. І се ворони виїдають очі їхні, І се трава росте крізь щелепи їхні. 1 те бачити не могли, бо билися до гори і землі і силою нашою,
аби не бути в неволі біля рала їхнього, щоб, як коні, тягнути на оранці їхній і жнива їхні вінити; щоб хліб наш їли, а ми їли землю. І шиї наші не повинні долі схиляти до землі. І се боги наші долають ворогів наших і зламають хребти
їхні, щоб не могли посягати на зв'язки наші,
тягти жінок і дітей наших на торги
і там лишати еланам і фекам за прикраси срібні і золоті.
Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю. І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець. І багато разів тремтіли, і небесних воїн убоялися.
І се б то є знаменним, що біля Дніпра проквітла лоза взимку. І се Купало покаже для нас знамення на перемогу над ворогами,і те маємо творити.
Се б то Мар іде на них і Мор.
Се двоє тих візьмуть сили їхні і змечуть їх під мечі наші. І се сила меча розмежує її. Се межа розділить нас, і межа та повна хрові; і ту переступити належить не їм, а нам. І се Боровлень сказав, що повинні йти на них; і те знамення нам сказало, що перемогги повинні, яко
ми венеди.
І се венеди осіли на землі, де суне сурь спить вночі на
златім ложі.
І там їхня земля.
Се Сварог отцям казав про них, що то також брати наші
суть у тім краї. І казали про них, що прийдуть до нас у час зимовий і підтримають нас.
І се сила божеська прийде до нас, і та втримає до кінця. А се венеди, і до них ходили допомоги молити, і не одержали.
Бо всякому люду належить захищатися самому.

— КАРБ--
За владарювання готів імена каrnі й nоrісі були в повному вжитку (Ргосор. De bel. Goth., I, 15). Виходить, обидва народи щезли, невідомо куди й чому, лише з кінця IV чи початку V віку, проте каrnі й кrаіnі — одне й те саме, як Варна і Врана та інші слов'янські назви, що мають таку ж перестановку букв; а норики відомі нашому народу.
Чертков А. Пелазго-фракийские племена, населявшие Италию. — С. 85.

Додаткова інформація:

Переглянуто 77 разів