9. ПОХОДЖЕННЯ СЛОВ'ЯН
Багато суперечок викликає оповідь про Богумира і походження слов'янських племен і народів (9а). Період життя Богумира (згідно з «ВК», за 1300 літ до Германаріха, тобто IX ст. до н. д.) передував розселенню слов'ян у Карпатах і утвердженню в Північному Причорномор'ї.
У легенді на перше місце поставлені деревляни, нащадки першої дочки Богумира на ім'я Древа, далі йшли кривичі від Скреви і, нарешті, поляни від молодшої Полеви. Від двох синів Богумира пішли сіверяни (від Сєви) і руси (від наймолодшого Руса). Тут явна тенденція до звеличення деревлян, приниження полян і русів (ще окремих і різних!) «ВК» не фіксує того часу, коли саме поляни, а за ними й інші племена стали зватися руссю. Але очевидно, слов'янізований сарматський народ орос-роксолани був на Наддніпрянщині протягом тривалого часу в ролі «молодшого брата». Тому не можна погодитись з міркуваннями Л. Шульмана, що «ВК» була виготовлена департаментом Берії, з тим, щоб спростувати норманську теорію і засвідчити, що «Росія існувала завжди і споконвіку була великою державою» Той, хто читав «Велесову книгу», міг переконатися, що в ній така ідея не проводиться.
Ми вважаємо, що легенда про Богумира відноситься до того часу, коли загострилися відносини мЬк деревлянами і полянами в період Трояні, троїстого союзу на Дніпрі (не пізніше VII ст.), після чого слов'яни були поневолені хозарами. В. Миротворцев не врахував конфлікту між цими племенами, а тому протиріччя оповіді про Богумира з іншим матеріалом «ВК» пояснив лише необізнаністю автора підробки.
У «ВК» знайшла місце й інша історична концепція, що збігається, в основному, з концепцією «Повісті врем'яних літ» («ПВЛ»). Перераховуючи полян, сіверян і деревлян (уже в такому порядку!), «ВК» додає: «Тут бо всі руські»; окремо названі сумь, весь, чудь — «і звідти прийшла на Русь усобиця» (46). Очевидно, треба врахувати те, що на просторах між Одрою і Лабою жили і поляни, і волиняни, і деревляни, — родичі наддніпрянців. Вони утворили там Балтійську Русь. І ще в II—IV ст. н. д. поляни-укри прийшли на Дніпро (носії черняхівської культури). Згодом такі двосторонні зв'язки стали постійними. Поляни-укри одержали перевагу і сформували руську державну спільність, що стала зачатком Київської Русі.
Отже, у «ВК» зафіксовані три концепції походження слов'янських народів:
а) східнослов'янська єдність на чолі з деревлянами, представлена Богумиром і його дітьми; тут поляни і руси — окремі народи, позбавлені провідної ролі;
б) загальноруська єдність на чолі з полянами, якій протиставлена решта народів, зокрема фінські; це відповідає концепції ПВЛ, де поляни уже ототожнюються з руссю "; брати Кий, Щек і Хорив віднесені лише до племені полян;
в) загальнослов'янська єдність починається від отця Ора і його синів Кия, Пашека, Горовато (4г); в іншому місці — Кий, Щек і Хорев (36а).
Не виключено, шо всі три концепції виникли й існували приблизно в VII—IX століттях і свідчать про серйозну політичну боротьбу між деревлянами і полянами за провідну роль у країні. Загальноруську єдність утвердила княгиня Ольга, розгромивши деревлян.
Крім того, у «ВК» можна знайти і цілком містичну версію про походження слов'ян: «Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці». Але далі подаються й історичні назви: «і скити, анти, руси, боруси і сурожці. Так стали дідове русами, і з Пендеба йдемо досі до неба синього» (7е). Тут згаданий Пендеб (можливо, Пенджаб у Індії).
Про переселення слов'ян у «ВК» наведено дві розповіді. Вони в чомусь подібні. У першій (4г) мовиться про те, що поблизу слов'ян з'явилось зле плем'я дасуво, яке грабувало й убивало їх. I тоді старійшина Ор сказав: підемо від землі цієї, де хуни убивають братів наших, підемо до іншої землі, де течуть меди і молоко, і та земля є. Похід очолили Орієви сини Кий, Пашек і Горовато, які привели одноплеменників до Дніпра. «Там і осів Кий, який був засновником Києва. Та то був престол руський. Багато крові коштував той похід слов'янам. Анти не зважали на зло і йшли, куди Ор указував. Бо кров є свята. А кров наша про те каже, шо ми русичі всі» (4г).
Друга розповідь детальніша, підтверджує той факт, що слов'яни могли справді йти з Індії. Після землетрусу в горах слов'яни були у великій скруті і сказали Іру-отцю: веди нас геть. «І сказав Ірей: се я на вас з синами своїми. І відповіли ті: подлегнеме. І пішли з Києм, Щеком і Хоравом, трьома синами  Ірьовими, іншу землю глядати. І з того почався рід слов'ян аж до нинішнього часу»; «...пішли з краю Інського куди очі дивляться». «Пройшли по землі Перській...» Проходили через гори і долини і ніде більше як на дві зими не зупинялись. «Прийшли до Дніпра... І поставив перше рід слов'ян молебище в граді Індікиєві, шо названий Київ. І в ньому стали селитися» (38а). За іншою версією слов'яни прийшли до Карпат, а потім до Дніпра (15а, 156).
Але найвірогідніше, шо слов'яни заселили весь простір од Карпат до Дніпра: «Ту (жертву) бо даємо на спомин про гори Карпатські; в той час називався рід наш карпини. Так само, як ті, що були в лісах, мали назву древичі, а на полі були, то й звалися поляни» (7а). Тут ще немає претензійного поділу на «старших» і «молодших», як у легенді про Богумира.
«ВК» детально розповідає про поділ слов'ян на русів, борусів і венедів. Спочатку відокремилися венеди, що пішли на захід, і «там перед ворогами землю упорядковують і хибну віру взяли, тримаються її». Автор висловлює надію, що «венеди повернуться до земель наших, до степів давніх, щоб глядати ватри іні, як у дні виходу із Семиріччя...» (36а).
Але зв'язки з венедами не були втрачені: «старі отці венедського роду йшли судити родичів біля Перунового дерева. В той день мали також ігрища перед лицем старотців і силу юну показували... Волхви жертву приносили богам, хвалу і славу» (7а). Волхви з венедів були суддями і вчителями у русів.

Вєлесова книга
9а
У давні часи жив Богумир, муж слави, і мав трьох дочок і
двох синів.
Ті бо водили худобу до степів і там жили в травах; батькові підкорялись і боялись, богів слухались, і так
розуму набирались.
Аж тут мати їхня, яку звали Славуна, дбаючи про їхні потреби,
сказала Богумирові, що так зробімо і мусимо дочок своїх
віддати і внучат доглядати. А (той) повози упріг і поїхав куди очі дивляться. І приїхав до дуба, що стояв у полі, і лишився вночі біля
вогнища свого.
І побачив увечері мужів трьох на конях,
що наближалися до нього.
І сказали ті: «Здоров будь! І що шукаєш?»
Оповів їм Богумир про тугу свою.
А вони відповіли, що самі в поході, щоб знайти жінок.
Повернувся Богумир у степи свої і привів трьох мужів
дочкам.
Од них три роди пішли, що були слов'янами.
Од них походять деревляни, кривичі і поляни.
Бо перша дочка Богумирова мала ім'я Древа, а друга —
Скрева, а третя — Полева. Сини ж Богумирові мали свої імена Сієва і молодший Рус. Звідси походять сіверяни і руси.
Три ж мужі були три вісники про ранок, полудень і вечір. Утворилися ті роди біля семи рік, де ми проживали за
морем, у краю зеленому, куди худобу водили раніше ісходу до Карпатських гір.
То було за тисячу триста років до Германаріха...
А в ті часи була битва велика на берегах моря Готського.
Отам праотці накидали кургани із каміння білого,
під яким погребли бояр і отців своїх, що в січі полягли.

КАРБ
Анти в нашім матеріалі — се полуднева частина схіаньої галузи, себто представники тих племен, що утворили етнографічну цілість, яку тепер звемо українською.
Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1991. — Т. 1. — С. 176.

9б
Прийшли вони із краю зеленого до моря Готського, а там наштовхнулися на готів, які нам шлях перетнули. І там бились ми за землю тую, за житія наше. До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці і з великими труднощами по ній перевезли людей і
худобу на інший берег, пішли по Дону. А там готів побачили, що йшли на південь. І Готське море побачили, і готів, що стояли озброєні
напроти, побачили. І так змушені битися за житво і життя своє. А гуни йшли по сліду отців і нападали на нас, людей убивали і худобу забирали. Отож рід слов'ян пішов до землі, де сонце вночі спить і де трав багато в луках жирних, і ріки рибою наповнені, і де ніхто не помирає.
Готи були ще в зеленому краї і помалу перед отцями йшли;
Ра-ріка — велика і відокремлює нас від інших людей
і тече в море Каспійське (Фасісте).
Тут муж роду Білояра пішов на той бік Рая-ріки
і попередив там китайців (сіньсте), які йшли до фрягів,
що гуни на острові своєму очікують купців, щоб обібрати.
Було те за пятдесят літ до Алдоріха,
і ще раніше був рід Білоярів сильніший від гунів.
Купці одяглись, ніби вони мужі Білояра,
і, кажуть, дали йому срібло за те і двох коней золотих.
Пішли іншим шляхом і уникли грози гунської.
І так пройшли мимо готів, які також охочі на бійку,
а на Дніпрі воїни їхні та князі нечесно двічі данину брали.
Отож купці ті кунещани повернулися до землі китайської
і не приходили вже ніколи.
10
Бугомирові боги давали блага земні, а ми тих не мали,
бо нам випало інше.
У роді старших обирали як князів,
якими од старих часів були все наші отці.
І ті князі були тривалий час, і греків не питали,
і стояли до кінця, як люди обов'язку.
Тому од родини мали давати нащадків,
і ті (князі) правили ними.
А по Богумиру був Ор з синами своїми.
А коли гуни почали велику війну, прагнучи до утворення
великої землі своєї,
то ми пішли геть,: туди, до Русі.
Нині інші часи, а тому мусимо братися за узду і тягнути
допереду.
І хай не буде сказано, що ми залишили землю свою і
захопили інші. А хай скажуть, як ми билися вперто за себе. Боруси не залишили греків на землі вашій, билися за неї. А в ті часи Ра-ріка відокремлювала нас від інших земель. А нині зажадали вороги наші (йти) на нас, і мусимо битися за внуків наших, і утримаємо степ наш, і не дамо землю іншим. Отож мусимо інакше робити: не паліть дубів на полях своїх, не сійте на них, не жніте жатву в попелі, бо маємо степи травні. І ведіть туди худобу оберігаючи. Оберігаючи її від ворогів.