8. ХРОНОЛОГІЯ І ЗМІСТ
Перебіг подій, хронологію доцільніше вивчати у межах одного твору. Візьмемо цілком завершений і композиційно, і за змістом твір (дд. 5а—7з). Пам'ятка фіксує:
— Прихід до Карпат за 1500 літ до князя Діра (5а). Якщо врахувати, що Дір був на Русі орієнтовно близько 860 р. н. д., то прихід до Карпат припаде на 640 рік до нашої доби. В іншому місці: від Ора до Діра — 1500 років (6а). Саме Ор та його сини привели русів до Карпатських гір (4г, 38а).
— Через 500 літ руси пішли від Карпат до Дніпра і оселилися на Прип 'яті. Наші отці «називали Дніпро Прип 'яттю» — в 140 р. до н. д. І дійсно, того часу на Прип 'яті, як свідчать археологічні дослідження, відбулася зміна населення, виникла слов 'янська, зарубинецька культура.
— Жили мирно на Дніпрі і Прип 'яті 500 літ, тобто до другої половини IV ст. н. д., коли почалися війни з готами і гунами, — в 360-роках н. д. за хронологією «ВК». Можливо, так і було: Світояр розбив готів 1003 року «од приходу слов 'янського люду на Русь» (46). Якщо рахувати від приходу до Карпат (640 р. до н. д.), то перемога Світояра була в 363 р. н. д. І це теж відповідає історичним даним. У 370 p., тобто через сім років після перемоги Світояра, анти на чолі з князем Бусом були вже самі розбиті готами. У такій послідовності викладені події й у книзі Йордана «Про походження і діяння гетів». Про поразку Буса згадує і автор «Слова о полку Ігоревім».
— Ще через 200 літ наші родичі розселилися на ширшій території, тобто, в середині VI ст. (56). Саме тоді з'являються слов'янські пам'ятки празького типу і на Поліссі (на Прип'яті), і в Чехії, і на Одрі.
У цій хронології є окремі невідповідності нашим звичним стереотипам. Так, якщо Ор жив у середині першого тисячоліття до н. д. і привів русів до Карпат, то тоді жили і його сини Кий, Щек і Хорив. А у нашій історіофафії вважається, що Кий і його брати жили у VI ст. н. д. Щоправда, ця дата — теж лише здогадка.
Можливо, «ВК» точніше визначає час життя Кия. Але годі було б вимагати точної хронології в усній пам'ятці. Усна традиція відсіяла все зайве, випадкове і залишила наступним поколінням тільки те, що вважалося святинею народу — пам'ять про історичний шлях, світогляд, звичаї.
У зв'язку з цим постає питання і про датування пам'яток «ВК». Д. С. Лихачев пише: «Датування твору повинно ввести цей твір не просто в літочислення, а в історію літератури, в історію мови, в історію суспільного життя, в історію побуту, мистецтва і т. д. Питання про дату твору є питання про місце твору в історичному процесі, в широкому і різноманітному колі пов'язаних з ним проблем»
Привертає увагу текст д. 29: «І се Рюрик іде. І згадаймо, як ромейські орли зазнали поразки він дідів наших у гирлі Дунаю. І се Тріан напав на дулібів. І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх. І то було за триста літ до нашого часу. І сеє маємо тримати в пам'яті. І се не піддамося Рюрику, як не піддавалися й раніше іншим.»
Цей уривок цікавий тим, що ввібрав у себе три епохи. Траян воював у Дакії на початку ІІ ст. н. д. Тоді ж міг напасти і на дулібів. І через триста років слов'янин згадує про ці події, тобто на початку V ст. Розповідь передавалась із уст в уста протягом кількох віків. І ось уже в цю розповідь вривається сучасність — прихід Аскольда, Рюрика, заклик до опору. Тут відбилися два шари творчості: V ст., коли складались усні оповіді про війни з готами і гунами; і IX ст., коли ці оповіді були записані, щоб відтворити героїчне минуле, надихнути народ мужністю.
Із тих пам'яток, які можна датувати, розглянемо і текст дд. 18а, 186, близький до давньочеської і давньоруської мов. Тут сказано: «І днесь маємо іншого князя, правнука Боревлена по дядькові» (186). Князь Бравлин жив, наскільки це відомо, наприкінці VIII ст., а його правнук міг княжити, справді, якраз перед появою Аскольда і Рюрика на Русі.
В іншій пам'ятці читаємо: «А ось і варяги Рюрик і Аскольд усілися на межі нашій і паскудять нам» (8). Як видно, варяги тільки що з'явилися на кордоні Русі, а прихід їхній зафіксований іншим автором: «Се був у час минулий Дірос, і се був греколанець і той зник. І прийшли на нас Аскольд і Рюрик, і ось молимо богів позбавити Русь од зла того» Досить детально розкривається діяльність Аскольда на півдні: «Та тут бо вперше варяги прийшли на Русь. А Аскольд розбив сили князя нашого і убив того. Аскольд і пізніше Дір усілися на наших землях як непрошені князі і почали князювати... Були ті князі у греків хрещені. Аскольд — темний воїн, так днесь од греків освічений, що ніяких русів нема, а суть ворове» (6е). Як бачимо, утвердження варягів на Русі не було мирним, їх не запрошували. Боротьба за владу закінчилася смертю Діра: «І се Аскольд забив Діроса і є один на місто. Той також ворог наш...»
Таким чином, пам'ятки «ВК» були написані в основному за життя Аскольда і Рюрика, тобто, до 879 року.

Велесова Книга

8
А відтак почалися межи русами незгоди і відособлення,
і жаль став між ними.
І почали плакати і вирікати їм:
не йдемо за ними, бо там буде погибель наша;
і допечемося до тієї пори, коли не збуде од нас нічого.
Згадаймо про отця Ора і єдиний рід слов'янський;
а по отцю Ору сини його розділилися на трійцю, і так стало;
про руськолань і венедів, що розділилися надвоє;
та про борусів, які були розторгнуті на дві частини.
І тоді скоро мали і десять (частин).
А нащо гради городити і гряди влаштовувати, коли
маємо боярина Оглендю? А той боярин Оглендя каже:

«Як ото маємо ділитися до нескінченності?
Та борусь єдина може бути, а не десять».
А родці і родичі ділилися і розходилися.
І багато разів ворог нападав на нас.
Маємо битися за своє, а не говорити, які у нас батьки.
Якщо маєш десяток корів і згинеш од ворога,
то мала од того учта.
А пребудеш у роді до кінця свого,
то з десятка може утворитися тисяча,
як тоді, коли той Оглендя водив корів по степах.
І ті, що говорять слова многі про родичів своїх
і самі себе возносять вище пращурів і Ора-отця,
то шкоду творять.
Не будемо їм наслідувати бо по шляху своєму не підемо.
По Гараріху пішли готи на північ і там зникли.
І Детеріх повів їх, і опісля не знаємо про них нічого.
А берендеї прийшли до нас і сказали нам,
що вельми великі утиски терпіли од ягів.

що стали на слід гунів.
А тако Болояр сказав їм: почекайте.
I ходив до них, і прийшов до них 3 п'ятьма тьмами
несподівано, і побив ягів, розтрощив по всій країні.
Як волів, гнав їх і взяв корів їхніх, і худобу, і дочок, і юнаків, а старших зовсім побив. Ми — русичі і маємо гордитися походом нашим і триматися один одного, битися до смерті правої. На те ще згадаємо Дарія Перського, який на нас прийшов і побив нас через наші роз'єднаність і усобиці. А ось і варяги Рюрик і Аскольд усілися на межі нашій, і паскудять нам на кордоні. А ми нащадки роду Славуни, що прийшов до Ільми-ріки і оселився з готами і тут був тисячу літ. Пішли на нас колтове із залізом своїм і, зустрівши нас, повернули до заходу Сонця. І всі, чия тверда рука тримала нас, змушені були відірватись од ріллі і взятися за мечі. То страхи їм найшли на чресла їхні й одірвали од
землі нашої.
А ільмерці, дивлячись на те, не билися зовсім і загинули. І нічого ми не могли зробити іншого, бо Ільми не хотіли брати заліза до рук своїх і боронитися
од ворогів.
Такі роди краще ізсохнути мають, аніж будуть їм інші наслідувати. Грім гримить у небі синьому.
І маємо летіти на ворогів, як ластівки швидкі і легкі.
А та швидкість — це ознака нова, руська.
І мету зараз маємо іншу, аби степ скіфський був за нами,
і всі бродяги в ньому щезли.
І тільки наші корови там ходитимуть
і наші родичі житимуть.
Бо колтове вчорашні — це сьогоднішні варяги і греки
(так звані елани);
І ті, хто не домислює до того, суть їхні майбутні раби і піддані.
 Борися, земле Руська, і борони себе, щоб не була на тому корчі,
щоб ворогами не була захомутана і до воза прив'язана, аби тягла його туди, куди захоче володар чужий, а не ти хочеш іти сама.
Жаль великий із плачем тому, хто не дорозуміє слів цих,
і грім йому небесний,
аби повергся додолу і не піднявся вище.
Володарі наші єдино є Хорс і Перун, Яр, Купало,
Лад і Дажбо.
А коли Купало прийде у вінку,
що покладений на голові його,
сплетений із віття зеленого, і квітів, і плодів,
той же час маємо далеко до Дніпра і до Русі скакати.
Про смерть нашу не думаймо,
і життя наше на полі (бою) прекрасне.
Б'є крилами Мати наша Слава і велить нам іти до січі,
і маємо йти.
І нам ні до банкету, ні до їства борошняного, ні до м'яса смачного, і маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену,
доки не буде Русь вільна і сильна...
За той час, коли готи йшли на нас із півночі,
Германаріх домовився про союз із гунами і підтримав іх.
Отож маємо двох ворогів на два кінці землі нашої.
А той Болорев, хоч і мав досвід великий, завагався.
І тут Мати прилетіла і сказала йому,
щоб перш за все йшов на гунів і розтрощив їх, а тоді б
повернувся на готів. І той так і зробив: розбив гунів, а се повернув на готів. Там і вразив сина Германаріха і вбив його.
8(2)
Се прилетіла до нас і сіла на дереві і заспівала птиця. І всяке перо є іне, сяє кольорами різними; стало і вночі, як удень.
І співає пісню до борні і битви, то й билися були з ворогами. Згадаймо про те, що отці наші днесь у небі синьому і дивляться на нас. І се гарно усміхаються до цих. І так ми з отцями нашими, не самотні ми. . І мислили про поміч Перунову. І бачили, як скакав у небі вісник на коні білому. І той меча здвинув до небес і розрубав хмари і громи. І тече вода жива до нас, і пиймо тую, бо все од Сварга до нас життям тече. І ту пиймо, як стікання життя божого на землі. Тут бо корова Замунь іде до поля синього і почина їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів, і світить уночі звіздами над нами. І тут молоко (те) бачимо, що сяє нам. Той бо путень правий, і іних не повинні мати. Отож почуй, нащадку, славу тую
і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля.
І ту маємо боронити од ворогів і вмерти за неї,
як день помирає без суне суране.
Потім настає темінь на ім'я вечір,
а вмирає вечір — і настає ніч.
Вночі Велес іде в небесах по молоці небесному.
І йде до палат своїх і на зорі се дає нам до воріт.
Там свої співи нам зачинати і Велеса славити од віку до віку,
і храмину ту, яка блищить огнями многими, як ягниця чиста.
То Велес учив праотців наших землю раяти і зерно сіяти,
і жати віна-вінча на полях страдних,
і ставити снопа до огнища,
і честити його, як отця божого.
Отцям нашим і матерям слава,
бо нас учили до богів наших
і водили за руку до стезі правої.
Так ішли, і не були ми лише хлібожерцями,
бо ми слов'яни, руси, які богам славу співають;
і тако суть слов'яни.
Ото од морського берега Готского моря йшли до Дніпра
й інде не шукали іних бродичів, яко русь.
А ті то гуни і яги суть одбиті,
бо мали боярина Оглендю,
який нами гордився і бере нас до частки.
Від ранку до ранку бачимо, як зло діється на Русі,
і чекаємо, що поверне до добра.
І то не буде інако, якщо сили свої не згуртуємо
і не візьмемо мету одну до мислі нашої.
То бо глаголить вам глас праотців,
а до того дослухайтесь, бо інакше не можна діяти.
Ідімо до степу нашого і борімося за життя наше, як герої,
не як худоба безсловесна, що не відає.
Тут бо Красна Зоря іде і коштовності нанизує на
прикраси свої, І ту вітаємо од серця, як русичі, а не греки, які не відають про богів наших і наговорюють, злі
невігласи.
Але ми називаємося слави і ту славу показали їм,
коли йшли на заліза їхні і на мечі.
Тут лише ведмеді лишилися слухати славу тую,
й олені скачучи лишились і розкажуть іншим про русів тих,
Отож не уб'ють її (славу) в злиднях чи в нужді.
Греки бо ворожі на втіху собі,
русове ж горді суть і по хлібові дякують, також і грекам, які беруть і злобляться на того, хто дав. Ту бо славу орли клекочуть там і тут, що русичі вільні і сильні по степах.

8(3)
Коли наші пращури Сурож творити починали, греки приходили купцями до торжищ наших, прибутки
шукали,
і, землю нашу розглядаючи,
посилали до нас багато своїх юнаків
і будинки будували, і гради для обміну та торгівлі.
І ось одного разу побачили воїнів їхніх при мечах, озброєних.
І скоро нашу землю прибрали до рук своїх
і утворили ігрища інші, які й зараз бачимо.
Греки суть празні, а слов'яни працювали рабами на них.
Отак наша земля, яка чотири віки була наша,
стала грецька.
А ми самі, як пси;
і поженуть нас скоро каміннями геть звідти; і тая земля огречена є.
Тако днесь маємо дістати її і кров'ю нашою полляти,
аби була родючою і жирною.
Летить у небі Перуниця і несе ріг слави нам,
ож іспиймо його до кута
і кмито (угіддя) наше повинні забрати од ворогів наших.
І та Перуниця рекла, що русичі, проснувшись,
орю свою боронити повинні в той день.
А ще та Суря рекла, щоб русовичі йшли і діяли так.
А куди будете йти од краю свого, то наткнетеся на стіну.
Й утворите діру для нас і для наших,
і відтоді будемо у себе.
А кому присудить Перун, ті будуть їсти в раю їжу вічну,
в небі воскреснуть, бо загинуть днесь.
І нема вороття, аби лишилися живими.
Краще мертвими бути, бо живі працюють на чужих,
а те ніяким чином.

Живий раб кращий для деспота, ніж поколотий . Маємо наших князів слухати і воювати за землю нашу, як ті говорять нам.
Й ось Інтра прийде до нас, аби ми зберігали силу до трави і стали твердо за угіддя наші.
Оточить бо сила божеська нашу, і будемо непереможні в
полі стояти.
Принесемо жертви богам своїм на руки їхні і зрушимо. І ті, хто ще стане чаклувати, повинні бути додолу
вергнуті до праху в крові їх, коли ми кельще бути посміли.
Отож греки стали тими, що не мають сили і збабнилися,
швидко звикли до мечів тонких і щитів легких
і землю кидали ту через слабкість свою.
Бо не було їм допомоги від імператорів
і повинні були самі стати на захист свій.
І тут Сурож буде іним і буде нашим.
І ніскільки не повинні дослухатися до їхніх розмов.
Вони дали бо нам письмено своє,
аби взяли його і розгубили свою пам'ять.
І той ілар, який хотів учити дитя наше,
повинен був ховатися по домівках тих,
аби його, невченого, повернути на наше письмо
і нашим богам правити треби.
А те повів вам, що повоюєте греків, бо знав те ясно: і знав, як отці наші те говорили мені, що знищимо їх, зруйнуємо Хорсинь і Амастриду мерзенну. І будемо великою державою з князями своїми, городами
великими і безліччю зброї залізної. І буде безліч нащадків наших.
А греків зменшиться, і будуть минулим своїм дивуватися і похитувати головами.
Дійте так, бо буде на нас велика гроза і громи гримітимуть і лиш одна перестане, інша почне. Отож переможемо до кінця
і продовжимося до віків множеських завдяки богам, і ніщо нас не знищить.
Станьте як леви один за одного, і тримайтеся князів своїх.
І Перун буде коло вас і перемоги дасть вам. Слава богам нашим до кінець кінця віку землі тієї і до благ усяких Русі, отцівської землі нашої. І так буде, бо ті слова маємо од богів.

КАРБ
у Ведах Індра, бог Громовик, описується воїном, з мідним І золотим оружжям, а блискавка зветься золотими списами. Побіждаючий Індра своєю палицею розбиває городи Врітри злого бога темних хмар і холоду, котрий зимою будує городи, запирає туди небесних корів, тобто дощові хмари, і держить там золото, тобто сонце. Індра проверчує небесні скелі, хмари, виливає на землю воду і засвічує на небі сонце. Він вічно воюється з Врітрою, бо Врітра встає і поправляется після кожної побіди Індри. Помагачами Індри в тій боротьбі служать Марути, вітри, котрі в колядках певне служать ніби сторожею Іванового двора і його грізним військам. Індра ще зветься подавачем харчі, так само як і Йван-Громовик привозить із собою додому три напої, як Ілля-пророк, котрий зайняв місце Громовика у фантазії народу, возить по небу калачі, тобто дає землі родючу й плодючу силу. Грецький Юпітер так само узброєний стрілами. В скандинавській Едді Один описується маючим блискучий спис, і його вороги, на котрих він тільки наведе свій спис, не втечуть од смерті.
Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. - К., 1992. - С. 19-20.