10. УКРИ-РУСИ
Про волхвів мовиться ще в одному епізоді. Греки платили русам данину і підкинули вина. «І се прийшли волхви укри Ухоріз і брат його Ословень і так сказали: не приймайте дарів тих. А руси не послухали й упилися. І тими ж днями елани напали на них і розтрощили їх» (25).
Укрів згадано і в історії V ст. н. д. Хоч текст дещо спотворений, але збереглося надзвичайно важливе свідчення: «І се Детеріх убитий був од укрів. І се готи тії богам противні, і ті ізпололи їх» . Йдеться про криваву трагедію відносин гота Теодоріха і укра-руса Одоакра (Одонацера) в V ст. н. д. Лише «ВК» донесла до нашого часу той факт, що укри помстилися Теодоріху за смерть свого вождя Одонацера, підступно убитого готами в 492 р. Про цього Одонацера як про предка українців, римського імператора згадує в своєму універсалі 1648 р. Богдан Хмельницький.
Укри-уктріани Балтійської Русі зберігали традиції найдавнішого індоєвропейського етносу аж до кінця XII ст., коли дани остаточно ліквідували їхню державу, а також храм бога Світовида на острові Рюген. Постійний притік спорідненого народу з берегів Балтики посилював військову могутність наддніпрянців, дозволив їм швидко звільнитися від хозарського панування. Може, саме тому наддніпрянці без особливого опору стали «руссю», визнавши спочатку русь єдинокровною з ними, «молодшо-
братньою» (як у легенді про Богумира). Згодом же укро-руські князі із Балтійської Русі зуміли об'єднати ворогуючі племена в державний народ, що заснував Київську Русь. У «ВК» знайшов відображення процес формування нової європейської держави — дохристиянської Русі.
Але чим пояснити близькість до чеської мови пам'яток, написаних кирилицею? Чехи теж у IX—XI століттях користувались і кирилицею, і глаголицею. Може, перші учні Кирила і Методія приходять із Моравії в Русь уже в IX ст. Але якби «ВК» писали морави, то в цих пам'ятках були б якісь згадки про "їхню далеку батьківщину. «Велесова книга» ж викладає лише історію рурів і пов'язаних з ними народів, однак мовою, яка, будучи в основі давньоруською, водночас близька і до давньочеської.
Розгадку знаходимо у самій «Велесовій книзі». Перш за все, привертає увагу, що автори деяких пам'яток «ВК» дивляться на Русь ніби збоку: «Мусимо битися і життя покласти за землю нашу. А та простяглася бо од нас до полян і дреговичів, і руси , сягають аж до моря і гір, до степу південного, і се руси. І тільки од русі маємо допомогу, бо ми Дажбожі внуки» (19). Схоже, що автор споглядає із землі деревлян, обмежуючи простір лише Правобережжям. І ще: «Се бо боги казали нам ходити до Русі і ніколи не з ворогами» (25). В іншому місці: «А коли Купало прийде у вінку, який же покладений на голові його, сплетений з віття, і квітів, і плодів, той же час маємо далеко до Дніпра і до Русі скакати» (8).
У «ВК» розповідається, що через п'ятсот літ після приходу до Карпат слов'янські роди пішли до Дніпра і поселилися на Прип'яті — «як то отці називали Дніпро Прип'яттю» (5а). Саме звідси пішли на захід племена Щека і Хорива: «Щех пішов до заходу сонця з воями своїми, а Хорват узяв своїх воїв» (7з).
Далі «ВК» повідомляє зовсім несподівану інформацію: «Тоді інша частина Щехова лишилася з русами і так на одній землі з ними утворила Русколань. Кий бо усівся в Києві, і йому підкорились і з ним до цього часу будуємо Русь. І навіть якщо буде інша сила, не підемо з нею, а з Руссю, оскільки тая є мати наша, а ми діти її і будемо до кінця з нею» (7з). І ще: «А окрім Сварога не мали нічого, лише смерть. Але і та не страшна, коли чехами нареклися» (7г). Звичайно, це може бути й легенда, яка вимагає перевірки. Як же перевірити твердження «Велесової книги»?
У декількох пам'ятках, а особливо в тексті дд. 5а—7з, автори звертаються до образу священної птиці, що, безсумнівно, є тотемом народу. Цей птах «од Інтри іде, бо Інтра був і пребуде до віку...» (6г). Птиця-Мати — це захисниця народу, і звертаються до неї у хвилини небезпеки і торжества:
«Тут бо прилетіла до нас птиця божеська і сказала: відійдіть на північ...» (6а).
«Так бо йшли, а Мати наша співала пісню ратну і мусили стати послухати її...» (7г).
«Бо Мати співала над нами, і мусимо стяги наші дати вітрам тріпати...» (7г).
«І б'є крилами Мати наша Слава і говорить нащадкам про тих, що ні грекам, ні варягам не піддавалися.,.» (7ж).
Таких прикладів багато. І можна було б гадати, якого птаха мають на увазі автори «ВК». На щастя, вони дають пряму вказівку: «І Мати співала, тая красна птиця, яка несла пращурам нашим огінь до домівок їхніх...» (76). В українському народі живе повір'я, що птах, який приносить вогник нового життя у сім'ю, а в гніві може навіть спалити оселю, — це лелека. Жоден птах на Поліссі не користується такою популярністю і повагою, як лелека (чорногуз, бусол та ін.) Відкрийте книгу В.Скуратівського «Берегиня» і знайдете там добрий десяток назв цього загадкового і поважаного птаха. А ще до того ж поліщуки називають бусла і людськими іменами — Антон, Іван Цілком очевидно, що лелека зіграв винятково важливу роль у формуванні світобачення українського народу.
Г. Василенко звернув увагу на те, що Пліній Старший і Юлій Солін на початку нашої доби пишуть про місто Геранію в землі скитів-орачів (по-грецьки «геран», по-українськи «лелека»). Можливо,греки передали лише поняття, зміст назви міста, засвідчивши, що культ лелеки існував.
Разом з тим Г. Василенко схильний вважати, що згаданий Птолемєєм Метрополіє, а також Геранія і Гелон — це «мати міст», пізніше — Київ Проте Гелон названий у «Велесовій книзі» кілька разів як найдавніша історія русів (176, 18а, 19, 36а, 366). Ось деякі приклади: «І в давнину мали Колуне наш, і гради, і села, і огнища...» (19); «Предречено од старих часів, що маємо у СПІЛЦІ з іншими створити державу велику і відродити маємо Рускень нашу з Голунню і трьома сотнями городів і сіл...» (36а); «Се бо вороги напали на нас, і тому ми відійшли до Києграда і до Голуна і там оселилися, вогні свої палячи до неба»^ (366). Як бачимо, у «ВК» згадані поряд і Київ, і Гелон. Тому вони, як і Геранія, могли бути центрами різних племінних утворень.
Разом з тим археологічні дослідження Полісся" вказують на зміни в етнічному складі населення, що збігається із свідченнями ВК: у VI—ІV ст. до н. д, тут була поширена лужицька культура; у III ст. до н. д. з'являється поморська культура. Ці періоди характеризуються інтенсивними стосунками жителів Полісся з тими «родіцамі», котрі пішли на захід. Лише у II ст. до н. д. складається місцева, зарубинецька культура, яка, однак, у II ст. н. д. змінилася готсько-гепідською культурою (II—IV ст. н. д.). Після деякої перерви, пов'язаної з відходом готів на північний захід, на Поліссі і на Дніпрі в VI ст. з'являється слов'янська культура празького типу, яка була також поширена в долині Драви і Сави та на Одрі. Це свідчить про етнічну близькість (або економічну спільність) населення названих регіонів. Так чи інакше, але дані археології підтверджують повідомлення «ВК» про відхід значної частини населення на захід у VI ст. Слов'янська культура празького типу і могла бути археологічною культурою «племені Щеха», частина якого залишилася в Русі, назвавши її своєю Батьківщиною-матір'ю.

11а
Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо

і йому велику славу співаємо.

Хвалимо і Сварога, діда божого,

який тому роду божеську є началом

і всенькому роду криниця віща,

яка витікає влітку од джерела свого і взимку ніколи не
замерзає.
А тієї води живущої п'ючи, живемо,

допоки не прийдемо до нього, як свої,

прибудемо до лук його райських.
І богові Перуну, громовержцю і богові прі і боріння скажемо
не переставати живих явищ кола крутити.
Це він нас веде стезею правою до брані.
І до Тризни великої о всіх полеглих,
які йдуть у життя вічне до полку Перунового.
І богові Світовиду славу проголошуємо —
се бог Прави і Яви, і йому співаємо пісні, яко свят є.
І через нього знаємо світ бачити і в Яві бути.
І той нас од Нави вбереже, і тому хвалу співаємо.
Співаємо і танцюємо йому.
І звертаємося до бога нашого,
який ті землю і сонце, суне наше, і зірки тримає.
І світ міцний творить славу Світовидієву велику.
Слава богові нашому!
То бо скорбить серце наше.
І се одречемось од злих діянь наших
І прилучимося до добра.
Се бо рабів відпустимо, обнімемося.
І скажемо, се зробивши, — се бо нас знаєте:
як розумом усвідомили, так і подбали, як уміємо.
А се таємниця велика, як і Сварог.

66
Велесова книга
Перун і Світовид — ті обоє удержані в небі. А з обох боків їх Білобог і Чорнобог б'ються — і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому. А за тими обома — Хорс, Велес, Стрибог держать, а поза ними — Вишень, Лело, Літиць.

КАРБ
Під час укладання договорів з греками Олег та Святослав зі своїми дружинами присягалися не тільки Перуном і зброєю, а й «Волосом, богом худоби».
З писемних пам'яток відомо, що в різних місцях Русі були його дерев'яні і кам'яні подоби. Один з них стояв і в Києві, але не на пагорбі напроти князівських палаців, а на Подолі, на березі річки Почайни. «Житіє Володимира» повідомляє, що київський князь «Велеса, якого називали богом худоби, звелів у Почайну-річку скинути».
Зважаючи на те, що в християнські часи замість цюго бога виник культ св. Власія, теж покровителя худоби, дослідники розміщають капище Велеса на місці церкви св. Власія (адже, за літописом, церкви будували на місці знищених язичницьких святилищ). Церква св. Власія, яка згоріла 1651 p., знаходилась у північній частині Подолу, приблизно за вул. Нижній Вал, біля дерев'яної церкви Введення християнства. Гадають, що сучасна вулиця Волоська на Подолі в давнину підходила до капища Велеса, звідки й пішла її назва.
Певна річ, на відміну від Перуна Велеса можна вважати богом більш демократичних верств населення. Адже капище його знаходилось на Подолі, де жили купці, ремісники і простий люд. Виходячи з того, що літопис називає Велеса богом худоби, яка в ті часи була головною маєтністю, його вважали також богом багатства, а звідси робився висновок, що Велес — покровитель купців і торгівлі, тобто бог торгової Русі.
За народними повір'ями та піснями, Велес також опікується хліборобами. Так, у жнива «Велесу завивають бороду» (звичай на початку чи наприкінці жнив зав'язувати жмут незрізаного колосся) чи дарують йому на бороду сніп. Під час такого дійства співались на Україні і в Росії обрядові пісні на зразок «Ой чия ж то борода чорним шовком увита, сріблом-золотом увита».
Таким бачився Велес селянам, а для освічених людей з ХІІ ст. він був книжником, родоначальником піснетворчості (в «Слові о полку Ігореві»), богом музики і пісень. Адже навіть легендарний співець Боян є Велесовим онуком. Недарма І. І. Срезневський визнавав Велеса за бога сонця і порівнював його з Аполлоном, який в грецькій міфології, як відомо, вважався богом муз.
Боровський Я. Світогляд давніх киян. — К., 1992. — С.

11Б
Радогощ, Календо, Кришень.
І се тих удержують — Сивий Яр і Дажбо.
І се інші є — Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць,
Вінич, Зернич, Овсянич, Студеч, Ледич і Лютич,
а по тих — пташич, звіринич, милич, дощиць, плодець,
ягодець, бджолич, тростиць, кленчиць, озерець, вітриць,
соломиць, грибиць, ловиць, бесідиць, сніжиць,
страниць, святиць, родиць, світиць, кровиць, красиць,
травиць, стеблиць.
 А також суть — родиць, маслиць, живиць, відиць, листвиць, квітиць, бодищ, звіздиць, громець, сімищ, липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць, спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць,
чурць, родиць.
А тут бо наш огнебог Семарг, і овча яре швидко
роздане частинами. І ті суть Триглавові вівці, — і нам од нього. Тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них. То красен рай слов'янський; і там Рай-ріка тече, що відділяє Небо од Яви. І Числобог рахує дні наші і говорить богові числа свої, чи бути дню небесному, чи бути ночі. І засинають ті, бо се всякий живий во дні божім, а вночі хтось інший — бог дід, дуб, сніп наш. Слава богові Перунові огнекудру,
який стріли на ворогів пускає і вірного проведе во стезі, адже він є воїнам честь і суд і, як златорун, милостивий
і всеправеден є.