11. ЧЕСЬКІ ЕЛЕМЕНТИ
Особливості давньочеської мови проступають у текстах «ВК» досить виразно. І їх не можна прив'язати до певного, цілком визначеного періоду. Так, въжды, вожды (чеськ. vzdy), жолуте (чеськ. zluty) відносять запис «ВК» до IX—X століть, коли редуковані Ъ і Ь ще не занепали. У тексті поширені графічні дублети Ъ/0 і Ь/Е: наве, праве, яве, соуте, живото наша (1). Однак деякі фонетичні явища виходять за межі цього часу; і на них вказав О. В. Творогов, вважаючи доказами підробки. Це, зокрема, прояснення редукованих, що переходять у голосні повного утворення, або їхнє зникнення у слабкій позиції, або поява на місці голосних повного утворення. Такі варіанти зустрічаються і у написах Софії Київської, датованих XI—XII ст.ст.: Дъбрынича, Къснятину (XI ст.), чрньць, помъзи, пъмзи, пъмози (XII ст.) та ін. ; і в XVI ст.: «от крове», «крве своей», «на пролитїє кръви»." У чеській мові редуковані Ъ і Ь в сильній позиції переходять в Е:sъпъ>sеп. Саме така форма притаманна і для «ВК»: «Се бо видъх сен в Нави» (19). Прийменники vъ, къ, sъ перейшли в ве, ке, зе (в «ВК»: дд. 12, 15а, 156, 7е та ін.). Наслідком занепаду редукованих, зокрема Ъ, є поява дифтонга УО з переходом його в V: vozъ>voz>vuoz>vuz (у «ВК»: воуз, д.7ж). Цей процес завершився в XVI ст.
До раннього періоду в розвитку давньочеської мови відноситься і вимова (е) як дифтонга (іе). Лише в XV—XVI ст. він поступово переходить в (і). У тексті найпоширеніше IE на місці Е, хоч можна зустріти давньоруський Ъ, українське І, навіть Е. Однак Е виникло, очевидно, в результаті втрати першої частини
диграфа IE. У «ВК»: удіеляті (6в), cnъвa nъcнe (6г), cnъвa пісень (7г), спевашеть песень (7е); а також: ісчзніе, ходіе, побіе, навендіе (8). І приклади появи (і): удржі, лъті (4в), оуважі (2а), наущі (46), страті (6в). Отож у даному тексті «ВК» проявилися фонетичні особливості як IX—XI ст., так і XV—XVI ст.
До пізніх фонетичних явищ відноситься також поява (і) на місці (u): L'utovati>litovati, cuzi>cizi, lud>lid; та ін. Те ж і у «ВК»: лютовати (38а), чюжем (6е), але в іншому місці: цызіа (7з), цізы (29), лібате (176). Найбільш широко це явище представлене у чеських пам'ятках другої половини XVI ст. Тоді ж таки (у) співпав з (і), як у словах цизіа, цізы, що подані вище. Водночас тут зафіксоване і зближення вимови (ы) й (і), що є українською особливістю.
З XIII ст. спостерігається зміна г>г( з рискою над літерою, на жаль такого шрифту в нас нема( прим. редактора)); нова якість звука позначалась на письмі rz і rs; у «ВК»: вечеже (7ж), але: вчерже (7в), ржеце (13), мерзе (8), мезде (25). Проміжковими прочитаннями були слова з аu: kupiti>kaupiti>koupiti; у «ВК»: пауды, рауська; вони відносяться до XVI ст. Тоді ж відбувся перехід w>v; у «ВК»: прауда (1).
Особливістю чеської мови є буквосполучення dl; у «ВК» най-частіше зустрічаються слова типу крыдлема (7д), крыдляма (7е), крыдліема (8), а також окремі слова — сусъндла, накувендла (4в), поспьъшендла (7ж), бендла (8). Проте вставне (д) у словах лждехом (35а), ождене, ожденень (356) та ін. — це суто українське явище.
Отже, у тексті «ВК» знайшли відображення принаймні два періоди у розвитку фонетичної системи давньочеської мови: IX— XI століття і XV—XVI століття. Це підтверджує висновок щодо датування тексту «ВК», зроблений попередньо при вивченні його графіки і палеографії. Саме цим можна пояснити наявність у тексті «ВК» особливостей, що виключають одна одну.
Якраз наявністю двох орфографічних шарів у тексті «ВК» можна пояснити і деякі фонетичні загадки. Так, стягнення голосних і зникнення носових голосних звуків проходило одночасно: vodoJ9>vod9>vodu>vodou, Проте у тексті «ВК» стягнені голосні представлені такими, якими вони були в XVI—XVII століттях, а носові голосні затрималися. Справа в тому, що у ранній кирилиці не було графем, які передавали б носові голосні («юс великий» і «юс малий»). Тому вони повинні були передаватися диграфами «єн» і «он». Це зафіксовано і в латинських і німецьких документах IX ст.: Suentopulkus (873 p.), Sfentopulkus (880 p.), Zventopolcus (885-891 pp.), Venceslaus ; і в грецьких джерелах кінця X ст. — Сфендослав. Те ж і у «ВК»: пенте, препенте, венденце, преленте, пондробенце, трдесенте, взенте, стенге, бонде та ін. При наступному переписуванні (в XVI чи в XVII ст.) диграфи «єн» і «он» збереглися, бо осучаснити орфографію у давньому тексті переписувачі вже не могли. «Юс великий» і «юс малий», які ще не з'явилися на час першого запису «ВК» (IX ст.), уже активно не використовувалися на час зняття копії «ВК» (XVI—XVII ст.). Більше того, в окремих словах, наближених до польскої вимови, теж (за аналогією) з'являється диграф «єн», що передавав «юс малий»: «а тамо быхом двасты лента» (186), замість лАта( крапка замість перекладини в букві А, такої літери теж немає в нашому шрифті( прим. редакт.) (тут А за вимовою повністю збігався з Я); в іншому місці: «тенсеце ляте» (7в), «дваденсете ляты» (366).
До останньої копії ми відносимо і подвоєння закінчень у деяких дієсловах, що О.В.Творогов теж вважає доказом фальсифікації «ВК». У цілому дієслівні часи в тексті «ВК» відповідають нормам давньоруської і давньочеської мов. Найбільш поширені форми імперфекта і сигматичного аориста в 2 особі множини: покланяшетеся (1), соутворяшитесе (46), течашеті, бяшеті (4г), ідяшете, ізбряшете, замыстляшете (7а), даяшете, скакащете (7г), біяшеть, въдяшете, двашеть (7д), мрзяшете (8), зряшете, одержещеть (18а), забудешете (24а), та ін.; форми імперфекта у З особі множини: одержіаху (366), повжденяхутесе (37а), ложахуся (38а), та ін. Поширені ці ж часи у першій особі множини: хваліхом, відяхом, жівіхомсіа, взывахом, одркохом (1) та ін. Не менше форм і простого аориста: научі (46), лъті (4в), страті (6в), ісчзніе, ходіе, побіе, навендіе (8), іде (36а), одеіде (366) та ін.
На цьому фоні досить несподіваними є дієслова, які відступають від норми. На думку О. В. Творогова, вони є незаперечним свідченням підробки «ВК». Цих дієслів небагато; до того ж вони можуть свідчити про те, що корективи були внесені людиною, яка вважала написання помилковими. Звернімо увагу на два дієслова в тексті «ВК» (д.15а): понехще і понехщьша (чеськ. nechat — «лишити»). Дієслово «понехще» (правильніше — «понехаше») стоїть у З ос. мн. аориста. Інше дієслово — понехщьша — теж у цій формі, але у слові понехщь переписувач не впізнав її і додав традиційне закінчення аориста -ша. Так утворилося й інше подвійне закінчення: ызыдощь + ша (15а).
Інші дієслова іспіяхша (7ц), рцехша (7е) мають в основі імперфект у З ос.мн. — іспіяху, рцеху. Однак переписувач вніс свої корективи, додавши закінчення знову ж таки З ос. мн. аориста -ша, як до дієслів доконаного виду. Те ж і з дієсловом налъзоохша (4а); переписувач теж додав закінчення -ша. У давньочеській мові і аорист, і імперфект у З ос. мн. мали закінчення -ху (імперфект: nesiechu; аорист: nesechu). Це могло стати причиною нєпорозумінь.
Друга група дієслів з подвійним закінченням утворилась у результаті додавання закінчення 1 особи множини аориста чи імперфекта -хом (хомо) в дієсловах слоухаще + хомся (6в), могосте + хом (6г), ходясте + хомо (7в), ізроняше + хомо (7в); а також: бяше + хом (76), бенде + хом (7г). Не знищуючи існуючих закінчень 2-ої і 3-ої ос. мн., переписувач пропонував свою альтернативу — переводив розповідь у 1-шу ос. мн.
Отож, на нашу думку, подвоєння закінчень дієслів відбулося під час останнього переписування «ВК» в XVI—XVII ст. Протограф був ближчий до давньочеської мови, а переписувач підтверджував, що йдеться про історію його народу, хоч і описану чужинцями.
Значні зміни внесли в текст «ВК» і його видавці Ю. П. Миролюбов і О. О. Кур. Зокрема, Ю. П. Миролюбов зізнався, що в оригіналі не було букви «и», всюди «і». Але він у багатьох випадках замінив «і» на «и». Так відбулась і заміна «іу» на «ю», «іа» на «я». До того ж Ю. П. Миролюбов неправильно прочитав окремі графеми: «ч» як «щ», «6» як «к», «ш» як «щ», «ы» як «оі» та ін., про що мовилося вище. Сліди опрацювання тексту видавцями «ВК» відразу впадають в око, часто свідчать про їхнє нерозуміння тексту. Тому вважаємо абсолютно немислимим, щоб, використовуючи дані історичної фонетики й історичної морфології, вони спеціально створювали в тексті «ВК» нашарування кількох епох. До того ж, без сумніву, різні пам'ятки у «ВК» належать до різних писемних традицій. Підробка такого тексту неможлива.

Велесова книга
12
Поки зорі сяють, співаємо хвалу богам і вогнищу Перуна,
який, як сказано, йде на ворогів.
І проголошуєм велику славу отцям нашим і дідам, які
суть у небі.
Скажемо так тричі і йдемо і отари наші ведемо на трави.
А коли їх вести в інші степи, — ідемо.
І знову богам хвалу возносимо, славу співаємо,
і так до полудня.
Проголошуємо славу велику Хорсові, що крутить
златорунні кола.
І суряну п'ємо так до вечора. А коли прийде вечір і вогнища вже розкладені, запалимо їх і славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому, який, кажемо, був нашим прадідам, чим вуха й очі
мають бути.
І, сотворивши молитву, йдемо ко сну. А за тим — велика таємниця.

13
Се бо розумних проявить і хоробрих укріпить.
І ті йдуть до сонця восходящого,
вдивляючись у береги ріки,
щоб там оселитись, де наша Мати-Слава скаже.
А та обома крилами освятить її.
І так узяли землю тую
і бороніть її од ясів і гунів,
як і проти готів повертайте стріли свої і мечі одточені.

14
Позаяк се йде ворог на нас, то ми взяли мечі. І, натхнені сказаними Матір'ю словами, що майбутнє наше славне, пішли на смерть, як на свято.
Сказано вам про старі часи, коли мали храми карпатські.
І там були купці, старі верманове і рабове й іні.
Се бо ті купці радогощі почестені.
І так брали од кожного з нас гостиці, сорочки честені.
їх бо честять боги і нам повеліли.
І честимо їх.
Се бо мали вказівку на часи наші, аби не діяли хибно й отцям почесті укладали — не персти бездіяльні товкли о дерево, а щоб руки наші утрудились о рала наші і мечами добували нелегность нашу. І тая нам повеліла йти на кордони наші і закрити їх од
ворогів.
Се дими, піднявшись, течуть до небес,
і те означає тугу велику для отців, дітей, матерів наших.
І то час боротьби прийшов.
І не сміли говорити про інші справи, лише про ці.
Се бо прийшли варягове до Дніпра і там взяли землю нашу.
І ті то стали людей і землю під себе чільно брати.
І не могли те погодити інакше, як мечем нашим.
І Рюрика відігнали від земель наших,
і турнули його назад, звідки прийшов.
Се бо кордони наші ворогами скорочені,
і земля наша чинить опір.
І то є обов'язок наш, іншої жертви не хотіли.
Се інший ворог Германаріх іде на нас із півночі;
він же внук внучатий Оторіху.
І сей верг на нас воїв своїх з рогами на чолі.
Варяги кажуть нам іти з ними;
і не могли воювати на обидва боки,
хоч вони вороги, як і перші,
і нема різниці між ними.
Се бо яси йдугь на нас від Танаїсу і Таматархи могугнього
кіннотою і ратгю незчисленною. І тьма за тьмою текла і так тече на нас. І се не маємо іншої допомоги, лиш те, що боги веліли нам: удесятерили сили свої і виступили проти них. Се Білобог веде наші раті і кінноту. І знали, що чарівниці, які в лісах були, взяли мечі і пішли з раттю. І побачили кудесниць, які чудеса великі творили. І з праху, кинутого до небес, раті встають небесні, і ті течуть на ворогів і могилюють їх. І тамо бачимо птахів великих, що летіли до нас, і
кинулися на ворогів. Б'є крилами Мати-Слава і кличе нас, щоб ішли за землю нашу і билися за огнища племені нашого; се... бо суть русичі.
Ідіть, брати наші, плем'я за племенем, рід за родом
і бийте ворогів на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим.
Там помрете, але не повернете спини свої,
І ніщо вам не втратиться, нічого не станеться,
бо ви в руках Сварожих,
а той веде вас у всі дні до звитяги і геройства многого.