Основна цінність «Книги Велеса» — це триподіл світів, у тому числі світ Правія, себто Космічного Права. Це поняття відповідає поняттю Ріта в «Ригведі». Його етимологія від того самого кореня ар, рі, в ««Авесті»» це аша. Це свідоцтво справжньої благородности нашого народу, який бачив Право у Всесвіті.
Тут переходимо до розгляду Істоти Перуна, даної нам у «Книзі Велеса».
*І ми живемо, п 'ючи ту Живу Воду, доки, як і все до нього (себто Сварога) ввійдемо до лук і гаїв райських і до Бога Перуна Громовержця, Бога Війн і Боротьби*.
Увійти до небес Сварога — це і є те саме, що ввійти до Бога Перуна. Вже тут, а далі ще виразніше стверджується Всеєдність Перуна із Сварогом. Він єдиний з ним, а разом з тим він ріжний у його проявленні у Всесвіті. А саме:
"Про нього ми речемо, що він не перестає обертати Колесо Живучого Явлення. Він (Перун) веде нас на праву дорогу до боротьби та тризнування великого".
Два важливі та нові ствердження у «Вірую» наших забутих предків.
Світ для них — це Круг Явлення. В їх космогонії вони назвуть наш видимий світ старинним словом «ЯВА».
У народі затрималося це слово для означення видимого світу.
Кажемо: «Я бачив це немов на ЯВІ», себто немов у видимому, живучому тут світі.
І справді СВІТ — ЦЕ ЯВА для нас. Світ видимий, світ доступний для змислів і розуму, саме світ як ЯВА. Тут нема його клясифікації як «світ матеріальний». Ні! Це світ явлснний для нас, світ для нас, світ, що в ньому живемо в цьому нашому житті.
До цього питання триподілу світу на ПРАВЬ, НАВЬ і ЯВЬ вернемося ще далі. Тут підкреслюю, що Володарем цього світу ЯВА, себто всього видимого, живого, — а все в цьому світі є живе — є Бог Перун. А він сам — це ріжний вид чи аспект Істоти Сварога.
Друге ствердження — це те, що саме Перун веде нас на Праву Дорогу. Ця дорога — це дорога відвічної боротьби. Сам Перун веде цю боротьбу з Протисилою Світу — саме з Чорнобогом. Ми, його сини, призначені вести цю боротьбу разом з ним.
Праведність — це праведна, справедлива боротьба.
У моїх студіях я стрінувся з молитвою про ведення до праведної боротьби в книгах «Авести», у преславному гимні до Мітри.
Мітра — значить Друг, Приятель. Цю назву прийняли наші
сусіди на теренах Медії та Персії на значення того самого індоєвропейського Божества як ПЕРУН. Під назвою ІНДРА він найпопулярніший Бог у світі «Ригведи».
Наші предки знали його під найбільше зрозумілим словом ПЕРУН, себто той, що бореться, той, що перемагає. ПРЯ у «Книзі Велеса» так і значить — боротьба. Про Перуна і Свянтевита так і сказано нижче, що вони «СЕН ПЕРУТЕ», себо борються, саме вони два, бо форма «ПЕРУТЕ» — це двійня, себто форма тільки для двох, як «імате, бондете, вісте» і т. д.
Його зброя — це ПЕРУН, як блискавка і грім. Але це також вислів його радісної сили, його спів і його щаслива музика. Його громи — це, перш за все, благословення для Землі його оживляючою снагою, життєдайними дощами...
Чудесний опис:
Він Обертає Колесо Живучого Явлення.
Себто утримує весь Усесвіт у русі й житті. Без нього Всесвіт не міг би існувати. Всесвіт — це для нашого Волхва все «Явлення».
Тут мусимо пригадати собі з моєї студії про Сварога, що він є не тільки Найвищим Божеством, але сам він творить собою Небесний Простір, отже — Небеса.
Убитий воїн оживає і пробуджуєтья до нового життя у Синьому Сварозі. 1 тут він живе з усіма своїми братами та друзями воїнами. Сварог вітає їх і радіє ними як рідними синами. Він так і звертається до них рідним словом: «Сину!»
Разом із ним вітає їх любовно і дружньо сам Перун і приймає їх до «Полку Перуна». Слово полк у староукраїнській мові означає все Воїнство разом, сьогодні Армію, а також бойовий похід і саме боротьбу. Звідси «Слово о Полку Ігореві» включає в свою назву всі ті значення слова полк. Я переклав це слово оригіналу як Воїнство.
Отже, вічно живе Полк Перуна в Сварозі. Там усі хоробрі й праведні вічно перебувають. Там вітає їх теж Матір-Слава, що з її Істотою стрінемося далі.
Грудка Землі, яку встромив лицар до рани на грудях, пробуючи затримати кров, що спливала у Землю з його смертельної рани, ця грудка Землі — це його карта вступу до неба. Смерть за Рідну Країну освячує його Безсмертного Духа. Щобільше саме така смерть і його життя, як вільного сина свого народу, дає йому Безсмертя Душі. Душа раба остається рабською після смерти і належить до свого рабовласника.
І знову вчення потрясаючої Духової Сили.
Грудка Землі з кров'ю лицаря — це є та Духова Сила, що дасть йому Славу, Святість і Безсмертність.
Він удостоюється «Чину Перуна» після смерти, і ця грудка Землі забезпечить йому перебування у Синьому Сварозі разом з його преулюбленим Богом Воїнства Перуном.
Орден Перуна існує вічно у Сварозі. А Перун, як навчимося далі, — це те саме, що Сварог. Це те саме, що Сині Небеса. Це тільки ріжні назви і прояви тієї самої Божественної Істоти і Праєдности Всесвіту.
Сварог Синій — це старослов'янськиі Небеса і сам Найвищий Прабатько і Творець Усесвіту. Він — Найвища Істота — не є антропоморфізований. У Чині й Існуванні Всесвіту бере участь через інші свої Потуги та Уосіблення, які є теж його Істотою.
В цьому та інших місцях тексту я отримав блискуче й повне підтвердження істоти Сварога з моїх дослідів як Найвище Світло, як Найвище Божество, а рівночасно місце перебування в ньому наших прапредків героїв і лицарів.
Рівночасно дуже характеристичне для українського світовідчування є постійний зв'язок наших душ із світом предків.
Цей зв'язок діє посьогодні. Знаходимо вираз цієї Віри в народніх голосіннях. Тут дуже часто проситься душу мертвого, щоб була нам післанцем до світу Батьків.
Наші предки пили Воду Життя. Згадки про неї заховалися в джерелах історичних. Живою Водою живуть душі блаженних у небесах Сварога. Приносить її на Землю Перун, Син Сварога.
Його уявляють наші предки як Лицаря-Воїна на Білім Коні, з мечем у руках.
Подібне уявлення стрічаємо в статуї Свантевита в Святині на Ругії. Білий Кінь, Меч і Ріг Меду були його зовнішніми атрибутами. Докладний опис цієї святині я навів за Саксонцем Граматікусом у моїй студії про Свантевита.
Стрічаємо тут небесну постать Корови Замунь.
Культ Землі також споконвічний, як усвідомлення людиною, що Чоловік є Сином Сонця і Землі. Це ж Земля живить його щоденно як Мати.
Культ Корови стрінемо в «Ригведі», де Сонце, чи Рання Зоря, порівнюється і називається цим любим словом як синонімом.
У нашому тексті стрічаємо її назву як ЗАМУНЬ.
Назва нагло прозвучала для мене так старинна, як світ наших предків і, звичайно, пов'язана з етимологією сучасного слова ЗЕМЛЯ.
Найстарші звучання цього слова, а радше кореня знаходжу в формах зем, зам, замін.
Але найцікавіше з'явище в тому зв'язку знаходжу в «Авесті». Сама старина «Авеста» дасть нам ключ, потрібний для зрозуміння міто-етнологічної істоти Замунь. В цих гимнах ЗАМІЯТ — це Жива Душа Землі, якої метафізична основа й істота живе вічно в небесах Агура-Мазди. Подібно в «Атхарваведі» стрічаємося з культом Землі в гимнах і молитвах.
Закидати чи теж твердити рішуче, що текст є плягіатом, — як це роблять деякі вчені з російської Академії наук, — це значить приписувати авторові «плягіату» не тільки досконале знання «Ригведи» й «Авести», але здібності утворювати нові слова, згідні з духом і правилами старинних мов. Такого генія я не стрічав в історії дослідів текстів. Якби був такий геній, то він був би відомий із своїх глибоких знань, а рівночасно поетичного генія.
У тексті «Книги Велеса» стрічаємо місця, які відносяться до головного обряду наших предків, а саме їх Богопрославної Жертви, себто проливної жертви напою Сури. Саме в дії приготовления Сури стрічаємо подиву гідну подібність до способу приготовления СОМИ в обрядах і жертві «Ригведи». Про важливість обряду і жертви СОМИ свідчить факт, що ціла дев'ята книга ' «Ригведи» присвячена цьому культові.
Ця медова Сура підлягала дальшому процесові її дозрівання через заправу зіллям у ріжних часах і народів. У нашому тексті названо два зілля магічної сили, а саме дев'ятисил і шалвія.
Тут слідує найцікавіше. Так заправлена СУРА була виставлена три дні на сонці. Це скріплювало, очевидно, дію сильної і бурливої ферментації так, що алкоголічні й евфорично активні властивості цього напою були скріплені. Цей процес був закінчений своєрідною дистиляцією, яка полягала на тому, що сферментований плин перепускали через вовнисту шкіру вівці, яка служила густим ситом у дистиляції. Саме в цій дії приготовления Сури стрічаємо подивугідну подібність до способу приготовления соми в обрядах і жертві «Ригведи».
Відомості про культ соми в «Ригведі» публіковані аж у другій половині 19-го століття, а саме із праць Макса Мюллера, а головно із студій Евгена Бурнуфа саме про культ СОМИ на основі дев'ятої книга «Ригведи» у французькій мові.
Отже, здогадний фальсифікатор «Книги Велеса» з початку 19-го століття не міг бути таким глибоким знавцем «Ригведи», а зокрема на початку 19-го століття. Та й взагалі припускати в нього чи кого-небудь іншого таке глибоке і детальне знання культу СОМИ в «Ригведі» і ГАОМИ в «Авесті», як від якого-небудь аматора-фальсифікатора навіть у 20-ім столітті, просто неможливо. Тим важче припускати, що СУРА перед СОМОЮ і цілий обряд Високої Жертви, міг бути відомий якомусь неспеціалісові ще навіть сьогодні.

 Велесова книга

20
д. 20 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці частини.

КАРБ
У результаті зав'язки державного життя київського відсовуються гень за межі IX віка, і організація сильного війська і київської власти в Київі (що мусіла випередити всякі підбивання сусідів і далекі походи) іде в глубину VIII в. або й ще далі. Ми, таким чином, ідучи назад, наближаємося до тих часів, коли за першим Sturm-und-Drang-періодом слов'янської кольонізації наступили спокійнійші часи на середнім Подніпров'ю десь у VІ—VII в., і могла розвинутись наново торговля й інтензивнійший господарський промисел. Тоді могла наступити насамперед серед ріжних проб оборони та воєнна десяточна організація, а далі мусів розвинутись і князівсько-дружинний устрій; се сталось би — найпізнійше у VIII віці.
Вже в 2-ій половині VIII в. мусіли київські князі перейти до підбивання сусідніх народів та далеких походів морем і суходолом. Сі походи й підбивання давали їм можливість держати далеко більшу і сильнішу дружину, ніж скільки б на то коштів давала сама київська громада.
Таким чином, голосний похід 860 p., коли Русь, використавши се, що імператор Михаїл з військом пішов у Малу Азію, несподівано прохопилася в Константинопольську протоку на двохстах кораблях і напала на сам Царгород, не був чимось нечуваним. Нового було хиба тільки, що Русь відважилася напасти на саму столицю, і то, може, по довгім замиренню, до котрого привело візантийське правительство своїми дипльоматичними зносинами з Руссю в 840-х pp. Похід стався літом 860 p.; в недавно віднайденій візантийській хроніці він датований 18 червня. Русь устигла пограбувати околиці Царгорода, зруйновала передмістя і нагнала великого страху на саме місто, позбавлене всякої оборони.
Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 1. — С. 395,

21
Се бо Хорбер поборов тую силу злую,
що нависла (над вами) й опоясувала вас.
Се бо ми ті урви мали берегти і храми богам ставити
і споруджувати стіну із дубів, а за тим і другу стіну;
і там зберігали богів наших образи.
Мали многі храми в Нові граді на Волхові-ріці,
мали в Києграді по боголісах.
І се мали на Волині дулібській храми,
і о Суренжі на морі сурськім і синім.
І се велика втрата для нас,
бо храми суренські побиті ворогами,
і боги наші, зневажені, в поросі валяються.
Мають (храми) русичі, та не мають сили здобути над
ворогами перемогу.
І се бо маєм урви, як отой мандрівник,
що йде вночі по лісах
і се урве одяг свій на шматки.
Так і русичі мали урви на тілі русів.
І не зважили на те, намагалися в храмах славити богів,
які не приймали жертви нашої.
Се бо уражені нашими лінощами.
І хоч Птиця-Мати славу рече на нас
і молить нас про те, щоб отцівську славу зберегли,
все ж не мали сміливості стати на рать
і мечами брати землю нашу, од ворогів одбиту.
Се бо тисячу триста літ зберігаємо святощі наші.
І днесь жони наші кажуть,
що ми сумирні і втратили розум наш,
і самі зараз, як овча мале перед ними (ворогами),
і не сміємо вступити до брані і мечем вразити ворогів наших.
Се бо Купало прийшов до нас і говорив нам.
що повинні стати горді і чисті тілами і душами нашими. І впали до ніг його,
аби він приходив до нас і нас охороняв, ведучи до раті
жорстокої,
і щоб там повернули до небес обличчя.
І се, до січі йдучи, хвалили богів наших у брані, як у
мирні дні.
І се бо купалиця рече нам, що відзначалися досі і будемо по славі своїй ушановані, до якої також з отцями причетні.

КАРБ
Скіфи кажуть, шр їхній народ є наймолодший серед усіх народів, і ось як це сталося. їхня країна була пустелею, і першою людиною, що там з'явилася, був такий, що називався Таргітаєм. Батьками цього Таргітая, як вони кажуть, але я цьому не вірю, були, за їхнім твердженням, Зевс і дочка бога ріки Борісфена. Від них походив Таргітай, і в нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені з золота плуг, ярмо, сокира і чаша. Першим побачив їх старший і наблизився, щоб їх узяти, але все це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився, і тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Отже, так своїм полум'ям прогнало їх золото. Проте, коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло, і тоді він узяв його собі і пішов із ним додому. 1 старші брати, після того, що вони побачили, погодилися передати все царство молодшому.
Отже, як кажуть, від Ліпоксая походять ті скіфи, плем'я яких називається авхатами, від середнього брата, Арпоксая, ті, що називаються катаріями і траспіями і, нарешті, від молодшого брата походять ті, що називаються паралатами, а всі вони разом, як кажуть, називаються екологами, а ця назва була ім'ям їхнього царя. Назву скіфи їм дали елліни.
Геракл, коли він гнав Геріонових бугаїв, прибув до цієї країни, де тепер мешкають скіфи і яка тоді була пустельною.  І там в одній печері він знайшов істоту подвійної природи: наполовину вона була дівою, а наполовину змією: до сідниць її тіло було жіночим, а нижче — зміїним. Він, побачивши її, здивувався і спитав її, чи не бачила вона десь його коней, що зникли.
Нарешті, вона віддала йому іх і сказала: «Цих коней, що прийшли сюди, заради тебе я врятувала, а ти винагородив мене за мою послугу; від тебе я зачала троіх синів»;
Коли народилися сини, вона спершу дала їм імена: першого назвала Агатірсом, другого Гелоном, а останнього — Скіфом.
Геродот. Історії. - К., 1993. — С. 181—182.

22
І ще хай буде сказано про те,
як Квасур одержав од богів тайну й утвердив сурину. А то бо є спраги вгамування,
і ту мали до радогощі, щоб богам радіти і танцювати, віни кидаючи до неба і співами славу богам творячи. Квасур був сміливим мужем і сильним і з богами розумівся. А тому Ладо, до нього прийшовши, сказав йому залити меди водою . й усуріти їх на сонці, себто суру утворити. А як вони бродитимуть, то перетворяться в сурицю. І ту пиймо во славу божу. І то була найвища нагорода, якою муж був коли-небудь відзначений; як і згаданий отець Благомир, той одержав небес повчання, що створене Квасуром слід називати суринією. І те є в радогощі наші...
Се повинні мати на всі дні після того, як жнива
проведем, і возрадуемся тому. Се не може бути в інший час, коли б хтось не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога, а інший, теж у радогощах, — про Білобога... Так же повинні шукати ворогів і друзів.,, бувати бо мечі наші на ствердження сили, і силою божеською вразимо ворогів наших обаполи. Той бо Богумир названий майстром (твастирем), яко же тому сказано про слов'ян, аби вони були такими, як боги казали їм, се їхнє. Так уставив роди окремо, як боги спричинили родам, t йшли за родами тими роди також, t Сварог — Отець, а інші суть сини.
І мусимо коритися йому також і ми, як корилися родичі, бо є отець роду.
А ті роди існували за Кия до князя Кісте...
По готській війні все порушилося і, руськолань покинувши,
одійшли (ми) до Кия й оселились на землі тій.
Там же, дочекавшися приступу варязького, себе
боронили од них. І так було се через років тисячу триста по Кию-отцю, триста років по Карпатському життю. Через тисячу літ Києграда одна частина йде до Голуні і там залишилась, а інша — біля Києграда. і перша є руськолані, а друга — Кия, що сурень шанує, по худобі ходячи і отари водячи
десять віків по землі нашій. Голунь був славний і (мав) три сотні градів сильних. ' Києград мав менше на півдні десяток градів, і поселень, і сіл зовсім небагато лишилось. На півдні в степах усілякі роди житво міняють і грекам роблять обмін на золоті ланцюжки і кола, і
намисто,
які на шиях своїх носили;
вимінювали за пиво венедське для греків;
і розводили овець своїх і міняли тих.
і ті руси на півдні створили град сильний Суренж,
який не створити грекам;
і греки його розтрощили і русів побити хотіли.
і тому йдемо до них і розтрощимо поселення грецькі.
Елани бо сії суть вороги руськоланіям і вороги богам нашим.
Грецьколані суть; і не богів почитають, і не людей.
їхні боги суть із каменя зроблені подобою до мужів.
А наші боги суть образи...
І як відбивалися від готів, то ті натягали на голови свої
роги од волів і корів.
І шкури натягали на чересла свої і думали так налякати руських.
А ті знімали сорочки свої й, оголивши чересла, йшли до
битви і перемагали.
І багато разів ішли оголені до битви і перемагали їх, як і грецьколань.
 Багаті зніжили мечі свої, тому швидко переходили у Наву од Ями,
який чекав жертву свою до землі, аби випити кров її і життя її умертвити, і тим самому жити отам.