На початку існування великих історіотворчих народів стрічаємо мітологічні передання про їх народження і походженя. У цих мітологічних зображеннях народи усвідомлюють собі себе самих.
Міт про Ромуля і Рема формував характер нації, саме вовчий її характер, як вони уявляли собі вовків у людській історії. Але вони були «культурні». А нас учили, що десь над Дністром жили «вовкулаки», як навчає Геродот.
А де ж наші священні книги? Невже було тільки декілька назв «ідолів» і ніякого змісту, ніякого вчення, навіть ніякого здогаду, що вони могли існувати? Замість цього — заперечення, що існувало письмо всупереч свідченням історичних документів самих християнських джерел.
Це є знищення, «щоб і сліду не стало», як сказано в «Біблії».
Життя народу як нації починається від її самоусвдомлення. Міт про Божественне народження є саме моментом народження нації, її Божество є відбиткою пізнання її духової Природи.
ВСІ БОГИ ІСНУЮТЬ У СВАРОЗІ І ЧЕРЕЗ СВАРОГА.
В історії нашої нації відкриваємо її вчасне пізнання СВАРОГА, який обіймає собою СВІТ БОГІВ, СВІТ ПРАВА як основи Всесвіту, саме Універсуму, і, врешті, СВІТ ЯВИ, як він нам являється; це той наш світ сьогодні називаємо «фізичним», або «Світом Природи».
Такої гігантської концепції не знаходжу ні в одній релігії і, що важніше, ні в одній філософії в такій ранній добі людського світовідчування і думання.
Кант пробує прорвати серпанок Ізиди, пробує розгадати, чим є Світ у собі, чим є Предмет у собі, чим є Дінг ан зіх.
Але тут він стверджує, що цієї заслони наших замислів і наших категорій думання йому не вдалося прорвати.
КАНТ НЕ ЗНАЄ!
Але наш ПРАПРЕДОК ЗНАЄ!
ЦЕ ВСЕ Є СВАРОГ, БАТЬКО БОГІВ І ВСЕСВІТУ.
ЦЕ ВСЕ Є СВАРОГ У БЕЗКОНЕЧНІЙ МНОГОПРОЯВНОСТІ СВОЄЇ ІСТОТИ. ВІН Є ОДИН і БЕЗКОНЕЧНО МНОЖЕСТВЕННИЙ У СВОЇХ ПРОЯВАХ, У СВОЇЙ ТВОРЧОСТІ.
Книгу Віри народу присвячує наш Вішун Велесові.
Прабатько молиться до богів у числі многім. Його молитву чує ДАЖБОГ. Це він у чудесний спосіб запліднює дві дочки Прабатька. Але це Велес приносить двох хлопчиків.
Велес — це БОГ РОЗСВІТЛЕННЯ. Це той, що приносить Вічне Світло Сварога на нашу Землю. Сонце — це його вияв.
Дажбог - це БОГ ВСЕБІЧНОГО ВОГНЮ. Це живе його Горіння. БОГ ВОГНЮ, що є в СОНЦІ. Бог домашнього вогню. Бог вогню, що горить у Жертві, Бог Народження, Бог Весілля. Бог людської радости і щастя. Він оплодотворює все, що живе Вічним Вогнем і Світлом Сонця.
Так що ж! Чи це два Боги, чи це один Бог? У тому питанні саме вияв генотеїзму. Це рівночасно два Боги і рівночасно один Бог. Вогонь і Світло не те саме як з'явище, хоч як два з'явища вони нерозривні. Отак і ці два Божества. Можна сказати, що це дві назви. Але це не так просто. Це також дві сутності. Світло, вівділене від свого джерела, існує самостійно як окреме з'явище.
Ми знали, що ми є внуки Дажбога, але ми не знали: як це сталося?
Отже, Отець Русі мав дві дочки. Тодішнім звичаєм ішов у степ, там боронили його закони тодішнього часу. Мир їм! Там добиралися роди. Але не знайшов їм мужів, гідних величі і слави майбутньої Русі. Отак молився Богові. Бог вислухав його молитву.
І тут містерія!
Зійшов Бог — тая се, — себто таємно, чудесно, в чудесний спосіб і ожеще и — це слово я відшифрував із санскритського джа, джан — родити, грецьке ген, наше окен. Воно означало, мабуть, оженще.
Мотив оплодотворения Богом стрічаємо теж в «Едді». Вотан особисто в постаті Мандрівника родить чотири касти старих Германців.
Тут, у дощечці 16 — маємо чудесне запліднення!
Мітологема народу і нації, яка в образовий спосіб висловлює божественне походження нації.
В основі такого міту лежить уся історіотворча ідея нації. Проекція в майбутнє.
Поза Вогнем і Світлом є ще глибша Потуга Всесвіту.
Вона у Громовиці Перуна. Вона поборює первісну Темінь, вона постійно з нею бореться. Саме існування Космосу є вислідом цієї вічної Боротьби.
Це Перун творить Усесвіт, утримує його, споює його в єдиний лад, як казали старинні віщуни: «отак, як вісь споює колеса гарби», так і Потуга Перуна утримує Всесвіт. •
Вибух, вибух його Потуги дав початок історії Всесвіту.
Сьогоднішня наука поклоняється перед цим Правибухом, — як каже ця наука, перед Великим Вибухом.
Наші прапредки поклонялися Перунові і розуміли його дію втримання Світу Потугою Своєї Громовиці.
Наука називає цю силу електричністю і нею пояснює все — від протону до квазарів,
А в нашій Вірі Перун — це Батько Дажбога!
А сам Він - ПЕРУН - це САМ СВАРОГ У ТРОЇСТОСТІ ЙОГО ІСТОТИ.
Наша віра знала таку гієрархію.
Наш Бог Перун був, навіть ще у часі першої доби «Ригведи», вже на індійському терені в системі їх генотеїзму почитаний як найвищий Бог.
Тут «Книга Велеса» виправдана. Як знаєте, там Перун є частиною найвищої Трійці. Пізніше багато варіянтів цієї концепції Трійці відомі в гіндуїзмі.
Друге. Є важлива ріжниця між українським і ведійським генотеїзмом. У «Ригведі» бракує виразного ствердження, що всі Боги є тільки часткою Сварога і поза ним не існують як окремі Боги для себе. В «Ригведі» більше число богів було в часі почитано як Найвище Божество. Ріжниця тут не тільки в назвах, але в глибшій концепції.
Третє. Важливий висновок: коли у мові і в теології знаходимо це першенство старинности праслов'янства — то це доказ, що наше праслов'янство первісне і старше перед добою, в якій формувався духовний світ «Ригведи». Праслов'яни-Арійці несли РІГ ВЕДИ, себто РІГ ЗНАННЯ, до Індії, а тому цілком зрозуміло, що духовий світ індійського Ведизму був молодший за Релігію Арійців, хоч цей світ зазнав довшого і багатшого розвитку.
Четверте. Хоч безліч разів слово і поняття арійський і Арієць виступає в «Ригведі» й «Авесті», то однак немає там свідомости походження від Батька Арія чи Орія, очевидно, який перейшов у світ легенди.
(Продовження в наступній публікації).

Велесова книга
18а
Ось подивіться навколо і побачите птицю тую на чолі вас.
А та поведе вас до перемоги над ворогами.
Се бо брала своїх і там одержувала.
І тут красується попереду і манить світами до синяви.
Так було і в іні часи, коли руси йшли з венедами;
і ті захотіли забрати богів своїх до моря і там угніздилися.
І немало градів і храмів там побудували, бо були багаті.
І ті храми прикрашені золотом і сріблом,
Д багатьом дерев'яним богам віддавали честь десятиною.
І те було відомо іншим,
і вони дивилися на все те і заздрили, і воювали з ними.
І там покояться збіднілі наші родичі,
а доти ходили на грабежі і торгували на торжищах
задля багатства, та там і залишилися, віддаючи своїх рабів у підданство. І та земля повідає ще про мерзенні прі і злі вчинки. А ми відійшли від гір Карпатських до Кия і там зустріли ворожість злих народів. І співаємо — адже ми руси — про славні дні ці, і маємо співи ті од отців наших про красне житгя в степах і про славу отців. Се бо воєвода Бобрець, що вів русь до Голуні, по смерті одержав чин Перунь. І хоробрих героїв тих не забудемо ніколи. А позаяк ми сини отців наших, то маємо любов до пам'яті їхньої і кажемо про них, що вони були силою нашою. А сила та йде од їхніх жнив; чи вініємо, а чи віно тягнемо.

18Б
Мовимо про тих, хто збагачував нас. А зараз ми не маємо молілень і молимось біля криниць і
джерел,
де вода жива тече і вольба є, і вовки хижі не ходять.
І про часи Альдоріха згадаємо; той звався жервець.
Його не любили, бо нечесний був і слова не тримав,
і красунь наших брав нагло, крав їх.
І те спричинило чвари між нами: чи битися за готів?
І те пережили, як і готів.
А в ті віки правили в родах князі.
І се князь Боревен, який подолав еланів на березі
морському.
По битві пішли ми на пасовища ті і там розводили і пасли худобу в степах. Та греки сіли там знову і заснували міста. Й озлобилися на нас.
0 тім часі ми знову пішли на північ і там були двісті літ.
І там з того часу до нинішнього.
І сьогодні маємо іншого князя, Боревлана, правнука по
діду своєму.
І той сказав: «Ідімо до полудня на греків».
Греки поміж еланами плем'я окреме
і торги мали в степах скотом нашим та хочуть брати
його задарма. І тому мусимо знову відкинути їх до моря і гнати до
їхнього краю,
тому що (це) Руська земля,
і руська кров лилася на ту землю,
і та (земля) пила кров нашу.
На нас надія була, і ми боронили її всі дні, відколи тримаємо.

Велесова книга
19
Се бо видів сон у Наві.
І тут огненного блиску вийшов з неї змій дивний і
охопив землю.
І тече кров з неї, і той лизав її.
І се прийшов муж сильний і розтрощив змія надвоє — і стало два змії.
І розтрощив ще — і стало чотири.
І тоді заволав муж до богів за поміччю.
І ті прийшли на конях з неба і того змія вбили.
Се бо та сила не людська, бо чорна є,
і сей змій — то вороги, що йдуть з півдня, себто Боспору.
Збиті й відкинуті ратями дідів наших,
хочуть греки оточити землю нашу.
Але не дамо, бо пожнив'я ті наші, і не попустимо.
А створіння те, змій, є погибель на нас.
Мусимо битися і життя покласти за землю нашу.
А та простяглася бо од нас до полян і дреговичів;
і руси сягають аж до моря і до гір, до степу південного,
і се руси.
І тільки од русі маємо допомогу, бо ми Дажбожі внуки.
Молимо патаре Дяіе, що той ізведе огінь,
який Мати-Слава принесла на крилах своїх праотцям нашим.
І тут пісні співаємо біля вогнищ вечірніх.
І повідаємо старі слова слави нашої про святе
Семиріччя наше,
де наші отці гради мали були,
і віддали ту землю, до землі іншої одійшли.
І мали в часи ті державу,
і в давнину мали Голунь нашу, і гради, і села, і вогнища,
що утворювали землю.
Тож умиємо тіла і душі наші,
бо мали уділ русів Голунь,
яка була сильна і на ворогів страх уміла наводити. Се бо з часів Кисеня ходили вівці там, і та земля по днях тих була украдена од нас... Вони ж (греки) творять інше, аби нас од стародавностей
одвернути.
І те бачимо і руку тримаємо на вас,
аби знали, що лютий день іде і крові хоче.
1 ту проллємо на землю свою русу...
Се Руса града каміння волають до нас.
І се ми маємо йти і дивитись у вічі смерті...
Піде син мій і умре за них...