13. ПІДСУМКИ
У науковому вивченні «Велесової книги» до цього часу не подолані дві негативні тенденції, які однаково недіалектичні, утруднюють дослідження і досягнення результату. Обидві тенденції беруть свій початок від експертизи 1959 p., яка оцінила «Велесову книгу» як підробку. Відтоді основні зусилля дослідників були спрямовані на те, щоб, по-перше, підтвердити висновки давньої експертизи будь-якими, навіть розрізненими, погано пов'язаними з проблемою спостереженнями і міркуваннями, які часто не мають нічого спільного з «ВК». По-друге, дослідники виходять з ідеї ТОТОЖНОСТІ списку твору і самого твору, тобто якщо твір датують IX ст., то і мовні форми не повинні виходити за межі цього часу. Зрозуміло, що «доказів» підробки тексту набирається багато, бо до нашого часу дійшов не оригінал IX ст., а копія XVI чи XVII століть. Ненауковість такого підходу до вивчення «ВК» цілком очевидна. Керуючись таким підходом, можна було б легко «довести» підробку багатьох шедеврів давньоруської і світової літератури.
Ми виходимо з положень текстологічного аналізу, які були найповніше розроблені Д. С. Лихачовим «:
— навіть у тому випадку, коли є підозра щодо фальсифікації пам'ятки, вона досліджується тими ж методами, що й оригінал; підробка або автентичність доказується всією історією тексту;
— між текстом пам'ятки (оригіналом) і текстом списку (пізнішою копією) можуть бути значні розходження, які необхідно пояснити даними історії мови. Якщо оригінал не дійшов до нашого часу, то треба мати на увазі, що в досліджуваній копії могли відобразитися нашарування різних епох; всі їх треба виділити, дати характеристику.
На жаль, ці вимоги до текстологічного аналізу були ігноровані у працях, присвячених «Велесовій книзі». У доказах немає системи, а тому вони непереконливі.
Зроблене нами дослідження графіки, палеографії, орфографії, лексики, історичної фонетики, морфології, діалектології «Велесової книги», її історичних, етнографічних, археологічних свідчень, а також вивчення етапів розшифровки і підготовки «Велесової книги» до друку переконують у безсумнівній давності пам'ятки, складеної у IX ст. і переписаної в XVI чи в XVII ст.
Вивчення графіки показує, що алфавіт «Велесової книги» — це алфавіт ранньої кирилиці на Русі в дохристиянський період. Впливу грецького письма не відчувається. Графіка «ВК» молодша києво-софійської азбуки IX століття і старіша новгородської азбуки XI століття. Орієнтовно вона відноситься до кінця IX — початку X століття.    '
Палеографія пам'ятки складна. Затримавши явні риси ранньокирилівського письма, зокрема два варіанти букви «с», як у кирилівському написі 1060 р. в Михалівцях (Східна Словаччина), специфічне накреслення «ч» та ряду інших літер, текст містить і окремі графеми пізнього київського скоропису середини XVI — першої половини XVII століття.
Ще виразніше проступають нашарування епох у орфографії і мові «Велесової книги». Записаний за фонетичним принципом, текст зберіг навіть багато нюансів у вимові, які існували до падіння редукованих і зникнення носових голосних. Фіксуються також лексичні і граматичні явища пізнішого часу. Уважне вивчення єдиного фрагмента списку «ВК» у тому вигляді, в якому він дійшов до нашого часу, — тексту 16-ої дощечки — переконує в давності пам'ятки. Цей текст був прочитаний видавцями з великою кількістю помилок; він був для них чужий і багато в чому не зрозумілий. Про підробку не може бути й мови. Навіть великий колектив учених з енциклопедичними знаннями не міг би виготовити такий текст, а ще до того й майстерно спотворити його.
«Велесова книга» являє собою збірник унікальних пам'яток, які з'явились у дохристиянський період, до поширення церковнослов'янської писемної традиції на Русі. Записані по пам'яті, вони досить повно відобразили фонетичну систему і граматичні структури мови однієї із слов'янських спільностей на Прип'яті (із «племені Щеха»), яка з часом стала частиною давньоукраїнської народності. Дані із «Велесової книги» щодо етнографії, історії слов'ян, археології, діалектології, розглянуті в цій статті, послідовно і незмінно виділяють район Західного Полісся як місце написання пам'ятки в IX ст. Майже в усіх текстах чітко проступають "особливості давньочеської мови, хоч починають переважати давньоруські форми, зокрема повноголосся. Цим пояснюється незвичайність мови «ВК», яка деяким ученим здається штучною, підробкою під давнину. Але у «ВК» всі мовні явища можна пояснити лише в тому випадку, якщо врахувати час і місце виникнення пам'ятки і її копіювання.
«Велесова книга» виникла в переломний період в історії наддніпрянських слов'ян, коли вони потрапили в залежність до варягів, через яких греки ще в IX ст. намагалися насадити християнство на Русі. В цих умовах захисники соціального укладу, побуту, світогляду" слов'ян не лише Полісся, але й інших регіонів протиставили чужоземному впливові свої народні традиції, свою історію. Так були записані на Поліссі в IX—X ст. різними говірками усні перекази слов'ян, які, схоже, беруть свій початок ще з перших віків нашої доби. «ВК» дійшла до нашого часу в копії XVI—XVII ст., хоч міг бути і проміжковий список десь XIII—XIV ст. Вона була збережена протягом віків і ще довго підтримувала язичницькі уявлення українців, їхнє світорозуміння, справила значний вплив на розвиток традицій і стилів у староукраїнській (руській) літературі XI—XIII століть, зокрема відобразилась у «Слові о полку Ігоревім».

Велесова книга
16
Велесу книгу цю почестимо, богу нашому,
в якому бо є пристанища сила.
У давні часи був муж, який був благ і доблесний,
і, як кажуть, у пошані в Русі.
І той мав жону і дві дочки.
Мали вони худобу — корови і багато овець;
і були ті в степах.
І не було чоловіків для їхніх дочок.
Так молив богів, аби згасання роду присікли.
І Дажбо почув мольбу ту
і по мольбі дав йому прошене, як було провіщано те.
Се бо гряде межи нас і маємо бути готові.
Се бо Ясна йде до нього.
Тут бо Велес отроча несе йому.
Грядемось і прийдемо до бога нашого і тому речемо хвалу. Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку. Сказано се про чарівників, і те пройдешнє не вернеться.

17а
І се були князь Славен із братом Сківом.
І вели війни великі на сході.
І сказали ті: «Йдемо до землі Ільмерської на Дунаї
і пошукаємо Бастара, сина свого,
що залишили там на сторожі».
А ільмерці пішли на північ і там град свій Славен заснували. А брат Скіф біля моря був і сина свого Бастара привів. А після них був онук Кісек, який був володарем степу
південного і багатьох корів. І там була велика війна люта за посіви по обох берегах
Дунаю до гори Руської і до схилів Карпатських. І там прижились, утворили коло і були за ним. Се укріпили землю і розширювали її, воюючи з ворогами, розбили їх і відкинули від себе, і звернулися до всіх родів, і віче скликали єдине, утворивши землю нашу, і стояла та земля п'ятсот літ.
І знову виникла між русичами усобиця, і ворогували вони, і силу стратили, маючи сутички і безладдя. Отож прийшли вороги на отців наших на півдні, і втратили (отці) Сківську землю на побережжі
морському і степи,
і потяглися ті на північ,
і зустрілися з фрягами, які надали свою поміч на ворогів. І се скити-отці повернулись і вступили в битву з
ворожою силою,
і потоптали її.
А ті вороги були гуни, які вперше вступили на Русь
і були відбиті. То маємо за знак, як повинні і нині творити.
17б
І маємо повернути оті степові хорпи
й оберігати, як отці наші і праотці,
які турбуватися мали про свої степи, і трави свої,
і квіти оберігати уміли, як і кров свою лили за себе.
Колуне нашу залишили ворогам.
І та Голуне, колом будучи, тяжко дісталася ворогам.
Отож наші міста колом ставити маємо, як і отці наші,
які хоробро билися за цю землю на кожному кроці
і падали на неї, бо любили її і мали вмерти на ній
і назад не йшли ніколи.
Куди пішли ті дні, коли не мали де притулитися?
1 се мовимо про те, як і отці наші.
І се боролись, відколи народжені були.
Се Перунець прийшов до нас і те повідав нам:
«Ото стільки праху на землі, скільки і воїв небесних.
То вони будуть у поміч.
Раті йдуть од хмар до землі.
І се дід наш Дажбо на чолі їх.
І коли їх не проженете такими (силами), що ми несемо,
то й зовсім не зможете бути».
І се мовимо молитву до богів наших, аби вони
поспішили на допомогу нам і дали можливість нам перемогти ворогів. І ще (мовимо) про те, що земля наша потоптана
мерзенними ногами ворожими,
І так дивилися на тих, що навколо нас, і не йшли на них і не йдемо, а кинули (землі) до пащі їхньої; і не прокручували їм у ранах ворожих, і не вбивали їх, коли на нас нападали. Про те мовимо вам.

17в
як і Кісек казав людям своїм за тих часів,
коли нападали на них.
Тоді ті розсердилися на ворогів
і пішли на них, і потоптали їх.
Се знак могутності тієї і не можемо се до Яви дати, як
слабість.
Се маємо силу, і було нас багато, і вороги не були такими численними, як ми. І ми — русичі, а вороги не є ними. І де пролита кров наша, там є земля наша. І се вороги знають. І се вони стараються. І се старання марне. Буде так, як у старі часи отців наших. Кажемо ж ті слова для пам'яті, аби жодне з тих слів не загубилося. І говоримо братам нашим таке: се сила Божа буде на вас, і тут переможете ворогів ваших до кінця. А тому, хто захотів би землі вашої, то киньте йому до уст уповні. Хай покладе до пащі своєї і не каже ні слова. Будете синами своїх богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця. Не можемо ані череві наші наситити хлібом, бо той спалений вогнем ворожим, І корови наші так терплять тугу, як і ми. І се як іне наше харалужне одержимо од півдня швидко, то будемо сильні, вищі ворогів наших.