12. ПОЛІСЬКІ ОСОБЛИВОСТІ
Нам залишилося проаналізувати лексичні особливості «ВК», порівняти їх з говорами басейну р. Прип'яті, тобто Західного Полісся, де, на нашу думку, була «ВК» записана. Наскільки правомірнє таке порівняння? Як зазначено вище, тексти «ВК» були ^ переписані в XVI—XVII ст. і в такому вигляді дійшли до нашого часу. Поряд з фонетичними особливостями давньоруської і давньочеської мов IX—X ст. вони зберегли і діалектні особливості української мови XVI—XVII ст.ст. Відтоді до XX ст. мовні особливості поліського діалекту змінилися мало. І все ж в окремих випадках ми підкріпимо це порівняння даними мови XVI ст. з цього ж таки регіону. Оскільки текст «ВК» написаний за фонетичним принципом, то це полегшує її зіставлення з даними діалектної фонетики і морфології.

1. Однією із характерних рис «Велесової книги» є форма орудного відмінку однини іменників жіночого роду, прикметників, порядкових числівників, дієприкметників, займенників на -оу( з верхньою рискою - наголос) : «потятя бя рукоу вьрозіу » (2а), «омовлені водоу чістоу » (За), «паднеме зе славоу » (7е), «венде стезеоу правоу до бране» (10), «бяше ОНЫ сьілоу нашеу » (18а), «Писано се рукоу » (38а) та ін. Таке явище характерне і для чеської мови, і для української:
доу гоу рукоу , зеленоу травоу , мноу , тобоу та ін.) Із українських оригінальних документів XVI ст.: «изъ женовъ своевъ Маровъ», «за которов сумов» "1
2. У «ВК» поширені форми родового відмінка одними займенника го (його) і давального відмінка му (йому): «І да бенде мирна дене го въщна», «а рече му Сварг», «а сме стахом на мість го» (7е), «бяш го члн злат», «а жде го на Млечене стезъ» (7ж), «сынове го», «а страхи му навендіе на чріяслы го», «на главіе го» (8) та ін. Те ж і в поліських говірках і в діалекті XVI ст. Ці ж форми існують і в чеській мові.
3. У «ВК» читаємо: «о жівоте твем» (7е), «земе теіе» (17а),«не ходяшеть о теа», «од час теіех», «о дяды свео» (186), «ренціех свеіех», «і о теіех словесы» (25), «теі слвень» (35а), «радощема свема», «братень нашеіх» (356). У західнополіських, волинських та деяких південно-західних діалектах української мови теж уживається специфічна форма родового, знахідного та орудного відмінків однини займенників жіночого роду: мейі, твейі, цейі, мейу, твейу, цейу і ін.У XVI ст. такі форми зустрічаються у наддністрянських говорах
4. Особливістю говірки волинсько-поліського регіону є і діалектний прийменник «ду» замість «до»: ду хат 'і, ду церкв 'і *\ У «ВК» те ж: «іде ду Нъпрь» (38а).
5. У «ВК» дифтонг (IE) зберігається і в наголошених, і в ненаголошених складах: боросіех, віеньціе, тогдіе, діеляшетесе, почтіесе, ідіемо, ріекста, утсніена, сліед, роздіеліяны, оусіестасе, цыела, ліетєте, іесе, домысліева, віетвія, Ніепре, сіещіе, іегуншты, Іерменрехе (8) та ін. Але переписувач XVI—XVII ст. не завжди послідовний, вживаючи замість «іе» також Ъ, І, Е. У поліській говірці теж у багатьох словах спостерігається наголошений дифтонг (ІЕ), який є відповідною рефлексацією Ъ.
6. Ненаголошена флексія -и вимовляється у «ВК» як (Іе), (Еі) і навіть (Е). Ось деякі дієслова в інфінітиві: побъдяте, дъяте, спете, знате, моліте (7д), «яшене пълоте» (але: «житву трудити»), «сва сила дате» (7е), посленхате (7е), плакате, выріъкате; Мати-Птиця «жещеть намо іте до сіещіе а махом іте»; «і мяхом спате на сыріе земіе а ясте трву зеленоу, докудіе не бенде Русе волна і сылна» (8) та ін. Ця ж особливість фіксується у багатьох іменниках, прикметниках та ін. говірки Західного Полісся
7. У «ВК»: сыні, тобто «сини» (2а, 36, 6г), сосуді (2а), скоті (26, 10), болярі (7г), лісі, тобто «лиси», хозарі (4в), пуді (4г), ніколі (56, 6г), ляті (6г), коляді (7а), грді, тобто «гради» (15а), обрі (246) і ін. Але: пращуры (1), ляты (6r), полены (7а) та ін. У багатьох випадках замість флексії -і стоїть -іе. Та ж особливість прип'ятського говору: с 'ін 'е хустк 'і, нове хат 'і Вище приведені інші приклади: ду хат'і, ду церкві
8. У «ВК» спостерігається нестійкий складовий статус сонорних (Р, Л): ерг налзе, але далі: од враг (8); муж слвы (9а), црньбг, сврг, држешете (але: держете), пьврзещену (Па), врг новь, крве слвнех, пред врзема (156), злтем і србрем (18а), крв оцы нашіех (24а), Кысько теі слвень (35а) та ін. Так і в поліському говорі: зрно, првы, крст '°.
9. У «ВК» фіксуються іменники чоловічого роду, які у родовому і давальному відмінках множини мають закінчення -ув, -ум замість -ів (давнє -овъ), -ам: богоув (1), русоум (4а), боянув (46), бояноув (4в), злакоум (4г), глекув (6е); в інших позиціях: інтрув (6д), іліроум, ілерува (7е) і ін. Ця особливість проявляється і в XVI ст.: волув, хлопцюв, оцум, потомкум і в чеській мові: mouzu, mouzum.
На давні поліські та волинські говори впливала певною мірою і польська мова. Це знайшло відображення у текстах «ВК». Польські слова могли з'явитись у «ВК» і у IX, і у XVI ст. Ось деякі з них: лясія (26) — польск. las; але: лъсъх (46); ляты (Зб,5а,66), лято (5а), ляті (56) — польськ. lato; але: лътъх, леты (46); мяста (26) — польськ. miasto; оіце (За) — польськ. ojciec; ренка (46), ренці (4а) — польськ. гека, але: рука (4а); гура (5а,6а,7а) — польськ. gоra (вимова: «гура»), але: гора (4г); ядла, яди, яде (56), ядехом, ядыймо (7г) — польськ. jadlo; длюжна (56) — польськ, diuzny; вятром (7г) — польськ. wiatr; менж (16) — польськ. mezczyzna, але: муж (9а) та ін.

Велесова книга
15а

Се Старград покинули і пішли до Ільмер-озера
і там заснували город інший, новий, і там лишились.
І тут Сварога, першого пращура молили:
для роду рожениць джерело їх препросили,
а в дуба — мірку хліба нашого.
Сварог, що створив світло, —
це бог світла і бог Прави, Яви і Нави,
се маємо їх во істину.
 І ця істина наша переборює сили темряви і до блага веде. Як і праотці колись, знаючи про це, принесли в жертву коня білого і вийшли з краю Семиріччя, що біля гори Ірштії і в
Загогрії, хоч були там вік. І так покинули той край і пішли в Дворіччя, і розбили тих з допомогою кінноти своєї, і пішли до землі Сірійської, і там зупинились. А пізніше пішли горами високими; і була зима, і льоди. І спустилися в степи і там були з отарами своїми і худобою. Се перша Права, заповідана отцям нашим праотцями, допомагала у прі великій і сили давала відбити ворогів. З боями прийшли до гори Карпатської і там упорядкували на чолі з п'ятьма князями і городи, і села, вогнища і торги великі. І потіснені були
готами, які були на заході; і звідти пішли до Сонця, до Дніпра-ріки, і
возрадувалися там. Кий заснував град, який населили і славні роди інші. Там оселилися і вогнище творили дубу і снопу, який є Сварог, пращур наш. І се невдовзі напав на нас ворог новий осзесче, який кров славних пив. І Кий пішов на них раттю. 1 дивились на небі на воїв тих. Перунових воїв, які пішли на ворогів і потрощили їх, до нога розтрощили. І показали спини вороги. І се інше племено онезьва пішло на нас. 1 січа була велика, за вкрадене ними до останнього, а наші раті дивились на те і мовили: «1 бога наші женуть
ворогів наших». Се бо Вишень іде на хмарах до нас і каже: «Діти, городіть град ваш і кріпіть його, бо будете оточені повесні іними ворогами, і боротьба буде ваша люта і кріпка. Оце Сварог послав мене до вас, сказавши, що будете мати сили небесні ошую й одесную ваших, і також казав, що ви недбало ставитесь до богів, а так бо є самі перед ворогами».