Степан НАЛИВАЙКО
«ВЕЛЕСОБА КНИГА»: ІНДІЙСЬКІ ПАРАЛЕЛІ
Алфавіт «Велесової книги» називають велесовицею, проте вважається, що це ні кирилиця, ні глаголиця, а якась інша абетка. Якщо поглянути на текст 16-ї дощечки, то бачимо, що на її поверхню нанесено паралельні лінії, під якими розміщуються літери. Це нагадує санскрит, хінді та інші мови Північної Індії, які користуються абеткою деванагарі, «божественним письмом», де слова теж пишуться під горизонтальними лініями — мовби накриваються дашком.
У старослов'янській мові деякі голосні опускаються. У «Велесовій книзі» теж чимало пропусків голосних. Це знову-таки нагадує санскрит, хінді та інші мови, де, зокрема, коротке а в слові не пишеться, але читається. Якщо, наприклад, написати літери срн, то по-санскритському це слово звучатиме як сарана, якщо врн, то варана. А по-хівді, де останнє коротке а не читається, — відповідно саран та варан.
Проте подібність «Велесової книги» з індійськими пам'ятками цим не вичерпується. Вражає те, скільки в ній, здавалося б, суто індійських реалій: брахмани, плем'я дасуво, сварга, сура/ суриця, мариці, Індра, Вишень і Кришень, Пандеб (Пенджаб), Бравлин, Матаришван, зор, Сурож, Твастир, Яма та інші. Що це не випадково, що це має свою давню традицію, засвідчують численні індійські та слов'янські, зокрема й українські, паралелі на різних рівнях: топонімні повторення в Приазов'ї й Північно-Західній Індії , збереження в українських колядках, веснянках та щедрівках основного міфу «Рігведи» про битву царя богів Індри з демоном Врітрою (в українському фольклорі виступає під іменами злого царя Верета, Ворота чи Bopoтapя), цілковита відповідність сюжету «Рамаяни» до українського фольклорного сюжету про дивного тура-оленя, якого нагледіла у вікно господиня-сонце і звеліла спіймати, наявність у «Махабгараті» імен богів,царів та могутніх воїнів, які сьогодні побутують в українців як прізвища, і, з іншого боку, етнонімів, топонімів та гідронімів, що їх античні автори фіксують на території Північного Причорномор'я. Це спонукає гадати: предки українців брали участь у подіях, описаних у «Махабгараті». А самі події, принаймні деякі, ціпком могли відбуватися на терені України .
Усе це дає підстави залучати індійські факти до тлумачення тих чи інших українських реалій, зокрема й до з'ясування походження і значення імен багатьох слов'янських божеств. Володарем неба-сварги був Індра, згадуваний не один раз у «Велесовій книзі». Він має свої слов'янські та балтійські відповідники, зокрема у фольклорі (звір Індрик, що прочищає «криниці джерельні»), антропоніміконі (чеське чоловіче й латиське жіноче ім'я Індра, латиське ж прізвище Індране, при тому що дружина Індри звалася Індрані). Сам Індра мав друге ім'я Шакра, а його доужина — Шачі. В обох цих іменах корінь шак означає «могутній». Він наявний у назві міста Шацьк та Шацьких озер — якраз там, де виявлено могутній «індійський» пласт і де в назвах озер, містечок та урочищ наче застигли імена богів, царів та героїв із давньоіндійських міфів. Слов'янський Род та Індійський Рудра, слов'янський Купала та індійський Крішна-Гопала, при тому, що божества Вишень і Кришень згадуються майже поряд у «Велесовій книзі», слов'янська Морена та індійська Марана тощо. Такий перелік можна продовжувати.
Індра в «Рігведі» часто долає асурів — старших братів богів-девів. Особливо часті згадки тут про перемогу царя богів над головним асуром — Врітрою, про що збереглася пам'ять в укаїнських колядках, веснянках та щедрівках: Проте Індра в «Рігведі» виступає і як переможець ворожих оріям дасів, котрі не визнають ведійських богів та звичаїв.
Даси часто ототожнюються з четвертою верствою давньоіндійського суспільства — шудрами. У зв'язку з цим цікаво відзначити, що сучасні yкрaїнцi мають прізвища Шудра, Шудря, Шудрак (пор. прізвище індійського драматурга середини І тис. Шудрака). Індійські джерела пiдкpecлюють, що саме Індра допоміг зробити дасів «нижчою варною», тобто верствою.
В одному з гімнів «Рігведи» вперше згадується перелік чотирьох верств давньоіндійського суспільства: брахмани-жерці, кшатрії-воїни, вайш'ї-общинники і шудрі. В ранніх гімнах «Рігведи» виділяється кшатра — племінна військова аристократія, і віш — народ, рядові члени племені (ця назва збереглася в слов'янському весь — «село»). Зі слова кшатр — «сила», «влада» * утворилося слов'янське «цар» (через проміжні кшеоу — ксахр — ксар — цар). Велика кількість українських прізвищ від цієї основи (Цар, Царко, Царик, Царук, Царенко, Цариченко, а також Сай, (Сайко, Саюк, Саєвич, Саєнко) свідчить не про те, що їхні теперешні носії царського походження, а про те, що їхні предки належали до воїнського стану.
Добре збереглася в сучасних українців і пам'ять про жерців-брахманів, про яких згадується у «Велесовій книзі» і які на українському грунті прибрали форми рахмани: «постимося, як рахмани», «на Юра-Івана, на рахманський Великдень», «віддам на рахманський Великдень», «рахманна земля», «рахманний кінь»' і навіть «рахманна журба» у сучасних поетів. Сюди ж долучаються українські прізвища Рахман, Рахманин, Рахманюк, село Рахмани на Волині, де існує рясний «індійський» пласт. Є також повір'я: коли на Великдень шкаралупу з освячених крашанок кинути в річку, то вона допливе до моря і сповістить рахманів, що настало свято. Гадаємо, в народній пам'яті лишилася згадка про те, що рахмани живуть на півдні, біля Чорного моря. А там колись існувала могутня Боспорська держава, до якої входили і так звані сіндо-меотські племена й таври, що жили в Криму й на Таманському півострові, в низів'ях Дніпра.
Таким чином, напрошується висновок, що українцям у давнину був добре відомий чотиристановий поділ суспільства, як у давніх індійців. Назви кожного стану такі ж самі, як і в індійців. Причому слід зазначити, що в санскриті синонімом слова віш — «народ», «плем'я», «поселення» від якого утворилася назва третього стану вайш'я (землероби, ремісники, торговці), є грама — «село», його ми бачимо в терміні на означення української сільської общини — громада.

23
Велесова книга

Се бо Новояр іде від старого, так було і з русичами. Пішли на південь і там лишалися в степах десять віків. Так ото руси вибирали князів своїх. І ті од родів своїх, і роди дбали про плем'я: кожному
князі свої.
А із князів вибирали князя старшого, і той вів до битви. І так жили на землі тій. Далі варяги прийшли на нас і розбили їх. І се грецьколані пішли на землю ту, й осіли на ній, і не зважили на русь. І тоді руси взяли мечі і напали на тих, і відігнали їх до їхнього берега морського. А ті грецьколані повели раті свої, в залізну броню заковані. І була січа там велика. І каркали ворони над їжею мужеською, що кинута на полі, і пили очі їхні, каркали ворони, беручи те, дуже каркали і пили там бо очі грецькі, й очі руські не чіпали. Там бо знак мали, яко боги не давали русі погибнути. І там сонце з місяцем стояли за ту землю, і небо стояло
за кмить (угіддя?), аби земля тая не підкорилася руці еланській і лишалася
руською.
І там плаче мати за дитиною своєю, що пролила кров за кмить тую; і та кмите стала руською. Новаяр був там до днесь.
І земля та пребуде нашою, бо пролили кров за неї. Отож елани сказали князеві старшому нашому і
повідали йому, що не хочуть до землі неровь ходити, ані рабів брати.
але лишаться на березі морському своєму.
То мали указицю на день наш,
коли праотці померли за кмить.
І не взяли вороги землю нашу.
Отак і днесь маємо указицю, що ніхто не візьме її.
А це Германаріх іде з півночі на нас, і мали боронити
землі свої і йти на них.
Се бо Готська земля є наша.
А ті Білогори всіяли кістками своїми і кров'ю своєю
полили, і та для нас. Се бо мовить Птиця-Мати наша про нас і славу рече нам.

І брали ми за тим мечі наші і йшли до світа в поле.

Відбили ворогів північних, і відкидали, ворогів південних, і пішли на ворогів східних.
І повели русів Громовиці, як синів отця нашого Перуна
і Дажбога внуків.
І Сварець укаже нам, куди йти...
І Германаріх відійшов до півночі, а елани — до півдня.
Отак зібрали землю нашу докупи
і не дали посіви чужим, а лиш синам своїм.
І йде до степу нашого багато родів іних,
і не були з ними мирні і не чекали допомоги;
та бо є у помсті нашій і на кінці меча;
і тими січемо ворогів.
Се мовить Птиця-Мати до нас,
аби ми підняли мечі на захист свій і її.
Се б'є крилами о землю і порох підіймає до небес.
А се бо впала на землю
і се б'є о неї, ніби страшиться за нас.
І тут осміліли, крикнули, яко кречет,
і той крик до серця нам.
І те повинні знати, яку суру пили.
До січі йшли і там одержали напій інший, богами
скріплений;
і той буде нам, як вода жива опісля, в час тризни великої, яка є о всіх померлих за землю свою.

Се бо Сварожець дивився на нас із небес своїх чудових і , дивлячись на раті наші, рахував їх на пальцях.
і не мав їх достатньо; рахує їх на пальцях ніг своїх і говорить пращурам нашим, що ми — велика сила і не зможуть подолати нас вороги наші. І се пішли проти них і гнали їх,
доки не поглинула їх земля, і здохли в Марі, і Мор їх узяв.
Се бо говорили в серці нашім,
що не повернемось до вогнищ своїх,
доки вороги нишпорять,
не вержемося тілами своїми,
доки вороги беруть землю нашу.
і говорили про те, як боги наші збавилися їх.
Се їм (богам) б'ємо чолом ради синів своїх і брали
молодих до війська, яке повернуло спини свої до ворогів.

Се бо лядви свої відкрили і натовкли землю нашу до них,  аби втримати Гі аж до смертного часу і Марі показати. Се бо Мора одступиться од нас, скаже, що нема тієї сили, яка могла б протистояти витязям
руським.
Отак слава потече до небес, і там боги скажуть: «Хоробрі ви, руси, і маємо місця для вас біля бога прі
Перуна і Дажба, отців ваших».