З «Повісті врем'яних літ» відомо, що великий київський князь Володимир спробував 980 року створити загальнодержавний язичницький пантеон. У Києві на пагорбі, поза двором теремним, були поставлені ідоли Перуна, Хорса, Дажбога, Стри-бога, Симаргла і Мокоші. Головними божествами пантеону були громовержець Перун і «скотій бог Велес/Волос. Вони протистояли один одному топографічно: ідол Перуна стояв на пагорбі, а Велеса — під Горою, на Подолі. В іпостасі «скотьєго бога» він виступає починаючи з договорів Русі з греками 907 року. В соціальному плані вважається, що Велес був богом усієї Русі, а Перун — богом лише воїнів, князівської влади і дружини. Зв'язок Велеса з сільськогосподарськими культами очевидний зі звичаю залишати в дарунок божеству невижатих кілька стебел злаків, називаних «волосовою бородою». На російській Півночі були відомі кам'яні ідоли Велеса. В новгородських іконах, у молитвах святому Власію, котрий замінив язичницького Велеса/Влеса виразний зв'язок його культу з худобою. Називання Велесовим внуком Бояна в «Слові о полку Ігореві» відбиває давній зв'язок культу Велеса з обрядовими піснями й поезією.
Про спільнослов'янський характер цього божества свідчать відповідники йому в південних та західних слов'ян. У «Житії Авраамія», чудотворця Ростовського, мовиться, що «чюдській конець поклоняшеся ідолу каменному Велесу». В «Житті князя Володимира» повідомляється, що Волоса, «єго же іменоваху яко скотіа бога, новелі в Почайну ріку воврещі».
Отже, на час прийняття християнства ідол Велеса був у Києві і йому поклонялися. Про образ Велеса/Волоса побіжно можна судити з описів покровителя і захисника худоби у сербів — святого Сави, який увібрав чимало рис «скотьєго бога». Саме ім'я Сава в цьому контексті перегукується з іменем індійського «скотьєго бога» — Шіва, яке може мати і форму Сіва. Є теорія походження назви Волос від «віл», оскільки віл, бик часто обожнювався. І саме ця думка заслуговує щонайпильнішої уваги
Показово, що ідол Волоса стояв на березі Почайни. Це свідчить, що Волос/Велес пов'язувався з водою, з багатством. А найбільшим багатством для давніх слов'ян була худоба. Саме ім'я слов'янського божества легко пояснюється з санскриту. Якщо врахувавти, що в самих індійських мовах не завжди чітко розрізняються звуки ш та с (наприклад, Шіва й Сіва), що слов'янському л часто-густо тотожне санскритське р (слава — шравас, полни, полнїи — пурна, вълк — врік, толк — тарк тощо), то на індійському грунті Влес/Велес мусив би мати форму Вреш. І така форма в санскриті справді є: це слово вріш, яке означає «бик»
В індійській мітології «скотіїм богом» є якраз Шіва-Рудра, котрий у зв'язку з цим має епітет Пашупаті, тобто «Батько/Владика тварин», де Пашу — тотожне латинському реси — «худоба»; саме з цього слова згодом постало і значення «фоші». Вріш надзвичайно популярне в індійській міфології. Воно входить у топоніми (Врішапрастха, Врішабга), імена мудреців, героїв та царів (Вріша, Врішака, Врішакапі, Врішасена, Врішамітра, Врішабга-дева, Врішапарван), епітети Крішни (Врішабгекшана, Варшнея) і, що особливо важливо для нас, в епітети Шіви (Врішпаті, Врішанка, Врішадгваджа). Останні три епітети означають відповідно Бик-владика, Бикоемблемний, Бикостяжний. Основа вріш, окрім значення «бик», має і значення «дощ», тобто поняття «бик» невіддільне від поняття «дощ». Водночас основа варш, тотожна основі вріш, окрім значення «іти дощеві», має і значення «осипати дарами» . Тобто бачимо, що ця основа пов'язується з багатством, а обдарування багатством, добробутом було однією з функцій Волоса. Через те ідол його і стояв біля води. Із санскритськими основами варш/вріш на слов'янському грунті сталася та сама видозміна, що і з основою вардх/врідх, яка на слов'янському грунті придбала форми валд/валд/волод. Це добре видно на прикладі імені Володимир, Владимир А коли так, то на слов'янському грунті основа вріш прибрала подоби влес, велес, а її різновид варш прибрав форми вале, влас. Що ми й бачимо в імені Влес, Волос і в імені Влас. Обидва імені, таким чином, означають «бик», що цілком відповідає функції «скотьего бога». В християнський період Волоса/Велеса було замінено християнським покровителем худоби святим Власієм, Власом, причому дослідники схильні вважати, що тут має місце випадковий збіг імен язичницького божества й християнського святого. Насправді ж, як бачимо, і Волос, і Влас мають спільне походження і однакове значення, тобто обидва імені етимологічно тотожні.
Показовим щодо Волоса є звичай, який ще на початку нашого століття здійснювався весною на Амудар'ї. На середину ріки вивозили в човні стриноженого бика, де йому перерізали горло й кидали в річкові води. А люди на березі в цей час вигукували: «Нехай буде вода! Нехай буде врожай! Нехай буде достаток!» Зрозуміла мета такого дійства— то всенародні жертвоприносини ріці, що мала напоїти землю цілющою вологою, забезпечити багатий врожай, принести громаді достаток. Бо води, за первісними уявленнями, поділяються на чоловічі та жіночі. Чоловічі — це дощові та снігові, «небесні» води, а жіночі — води колодязів, криниць та джерел. Дощ, який проливається на землю, — це те сім'я, з якого народжується все живе, бо саме снігові й дощові води здатні запліднити землю. Тому небо уособлює чоловіче начало, а земля — жіноче. Небо — бик, а земля — корова, небо — батько, а земля — мати, годувальниця. Санскритське го, яке входить в епітети Гопали/Крішни, тотожного нашому Купалі, поряд із значенням «бик», «корова», має і значення «земля», оскільки і корова, і земля — обидві годувальниці. Тож епітет Крішни Гопала — «Охоронець худоби» — тотожний епітетові купала, одному з синонімів слова «цар», дослівно «охоронець землі», де /су — «земля», апапа — «захисник», «охоронець» Сліди таких уявлень збереглися серед українців.
Показово, що Амудар'я в давнину називалася Вахш (Окс античних авторів), що якраз і означає Бик. Тож тепер зрозуміло, що давні хорезмійці та їхні теперішні нащадки приносили в пожертву ріці тварину, якій поклонялися і іменем якої називалася ріка.
Такі ж точнісінько уявлення могли бути властиві й давнім слов'янам, серед них і киянам. Про це подає звістку арабський автор ібн-Фадлан. Він мовить, що руси своїм богам жертвували і биків. Отож саме з того місця на Подолі, де стояв ідол Волоса, й могли починатися ритуальні обряди, пов'язані з водою, родючістю, достатком. Могла починатися й переправа, перевіз через Дніпро, бо факти свідчать, що переправа, перевіз, брід у давні часи мали магічний зміст, вважалися священними. А племінний ватажок, вождь, князь мав до цього пряму причетність, оскільки був наділений функціями поєднувати Землю й Небо, людей з богами, берег лівий з берегом правим, світ земний зі світом потойбічним. Саме звідси полянський князь Кий міг починати здійснення необхідного ритуалу. Зокрема, принести в жертву бика, тварину, якій поклонялося його плем'я, інша назва якого — русь так само пов'язана із санскритським терміном вріш/варш. Отже, і з богом Волосом, Велесом. Цікаво, що «Велесова книга» підтверджує це, кажучи в табличці 7г: «а тому ми коровичі: скіфи, анти, руси, боруси й сурожці». Тож полянський князь Кий не тільки міг, а й мусив пов'язуватися з човном, оскільки це випливало з самих його функцій як племінного ватажка і жерця водночас. Що зовсім не заперечує, а навпаки, підтверджує його князівський статус.
Між Дніпром і Амудар'єю простежується й більш глибокий зв'язок. Є підстави тлумачити деякі з численних назв на означення Дніпра як «Бик». Це, зокрема, стосується назви Вар, що ії готський історик Йордан подає як гунську, а також Варом, Варух де в санскриті слово вар означає і «вода», і «жених», «самець» А те, що вода могла уособлювати чоловіче начало, ми бачимо на прикладі Дніпра, у водозборі якого не злічити назв типу Самець, Веприк, Бик, Жеребець, Кабан тощо. Давні греки уявляли собі річкові божества з бичачими головами, а в індійських джерелах небо неодноразово постає як бик-плідник або жеребець. Назва скіфської святині Ексампей — не що інше як трансформоване індоіранське Укшан+пей — «Переправа/Брід Бика» Назва ця тотожна англійській назві Оксфорд, назві Боспор та Узбой у Середній Азії. Невипадковим у цьому світлі постає і Шевченкове «як реве Ревучий», де «Ревучий» може пов'язуватися саме з биком.
До речі, й сама назва Бористен цілком може походити з первісних Вріш-дан/Варщ-дан, тобто Бик-ріка, де Вріш/Варш у грецькій передачі закономірно прибирають форми Бріс/Барс, а -дан--тан. Тобто в грецькій передачі назва Врішдан/Варшдан має звучати Брістан/Барстан, звідки й Бористен, Борисфен.
Таким чином, виходить, що Велеса/Волоса/Влеса можна ототожнити з Шівою/Рудрою, де, зокрема, Рудра ототожнюється зі слов'янським Родом. І таке припущення слушне: це засвідчує хоча б те, що знайдено напис II—IIІ століття, який сходить до міста Тіри в гирлі Дністра. Напис цей — Махадава. Його не без підстав ототожнюють з іменем Махадева — "Великий бог", що його мав Шіва. Причому слід відзначити, що це якраз індійське ім'я, бо по-іранському воно звучало б як Мазабага, оскільки в іранських мовах слово дева, дев дуже рано прибрало негативного значення. Тут деви — негативні персонажі і мають протилежне індійському значення: демони, злі духи.
Ще один епітет Шіви — Бгутанатх знаходить паралель з іменем Бутанат на камені з Молдаванки в Одесі Як бачимо, обидва імені є епітетами Шіви і знайдені на території України практично поруч.

 
Велесова книга

А це про покарання.
Був град малий на берегах морських руських.
І там був князь, який згаданих еланів бив і відігнав од русів.
І той зібрав рать, кінноту і пішов на них і переміг їх.
А елани плакали в тузі своїй і просили, щоб данину платити.
І та данина вдіяна була з овець, хорязі і вина.
І те елани знали, що руси п'ють багато;
і якщо (тоді) напасти на них, то можна подолати їх.
І се прийшли волхви укри Ухоріз і брат його Ословень,
і так сказали русам: не творіться на дар той.І се руси не слухали й упилися.
І тими ж днями елани напали на них і розтрощили їх.

І се, погибель ту бачачи, руси відійшли в степи
і там, як казали, зібравшися з силами, повернули на них
і повергли їх.
Се боги надихнули їх і руки їхні зміцнили; і ті здобули
перемогу.
Се бо б'ють ворогів і так мовлять:
«Як овець, розтрощимо їх
і будемо самі тими краями володіти,
яко красиві вони суть.
І ті не віддамо».
Се Триглава молимо, великі й малі,
і се бо Триглав наш збирає нас,
і швидко скачемо на конях, ворогам поразку творячи.
І те бачимо, як боги оволодівають ними.
І се бачимо, як мертві є й убиті богами.
А ми по них продовжили.
І бачимо мертві тіла многі,
бо велика рать Перунова на них се поверглась і
розтрощила ту...
І се сварожиці ошую тих течуть,
і Дажбо принесе побіду нашу в руках своїх роду славному, славу отців держащому
і донині на полі перемагати ворогів своїх здатному.
І се Жаль жаліє над ворогами, і Горинь горює в смерті їхній,
що од рук божих се вержуть.
Се Карна плачеться о мертвих тих,
що стали на тропу божеську і померли.
І поля ті наповнені суть мертвими кістками і главами
усіченими,
й уди од тілес урізані се валялися на траві. Сморід іде од полів тих, і ворони летять до них видовбувати мертві очі і їсти мужеські м'яса многі понищені. Се мовив Ору Сварог наш: «Як мої творіння створив вас
од перст моїх. І хай буде сказано, що ви — сини Творця, і поводьтесь
як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш.

Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти;і як мовить, так і творіть.
І народ великий звитязив по світу і потоптав роди інші,
істягнувши сили із каменя,
чудесне творячи, без коней повізши,
і всяке діючи дивне, без чарівників,
бо всякий гряде, як чарівник.
і ругу творили, клятви чинячи на кметі,
і кметь підкорили...
І так словами многими і многими
і тими словами одурманюєте ви,
приневолюєте рабів в обмін на золото.
І те міно продавали ви ворогам, які хотіли того.
І те боги вам мовлять і дали Орієві завіти:
любіть світ зелений і життєдайний!
Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!
А по тій добі були сімдесят князів наших,
як Мезислав, Боруслав, Комонебранич і Горислав;
і тако вибрані на вічі й одлучені на вічі,
коли люди не хотіли їх.
Се бо князі ті великі трудилися,
і се Кішек був великий і мудрий.
І помер, а по ньому були іні.
Кожний зробив якесь благо для русів.
Пам'ять наша те вдержить,
бо мусимо їх славити всякої тризни тривіди
і зберігати пам'ять про них у синів наших.
І ніхто не сміє про те забути,
бо проклятий буде богами нашими і людьми.
І люди ім'я його схибнуть на віки».

КАРБ
Щодо каrnі, то немає жодного сумніву, що вони крайни, крайняне, українці — як у древності, так і тепер. Вони були ті самі венети, що лишень жили на «краю», на границі загального народонаселення всієї Венетії, в Україні. Жоден із древніх географів їх не відокремлює від henetes, а вони жили безпосередньо від них, у напрямку до Істри, як свідчить схимник Хіоський про весь народ венетів, що розселилися до Дунаю. І дійсно крайни, карни були крайніми, на північ од henetes; ібо за Істрою вже кочували німці. Потомки древніх крайнів і до наших днів зберегли ім'я, передане їхніми прабатьками. Країна їхня й тепер називається Крайна (Украйна).
Подібні місцеві назви зустрічаємо в усіх країнах, населених слов'янами.
Чертков А. Пелазго-фракийские племена, населявшие Италию. — М., 1853. - С. 83-84.