УТОЧНИМО АКЦЕНТИ

Статті Б. Яценка в журналі «Івдоєвропа» та газеті «Русь Київська», його повний ритмічннй переклад «Велесової книги» (Русь Київська. — 1994. — № 1—3), виступ на Трипільській конференції в Інституті філософії АН України викликали жвавий інтерес у широких колах любителів української старовини. Редакція «ІЄ» попросила його відповісти на найзлободенніші з численних усних та письмових запитань читачів.

1. - "*Велесову книгу* вивчали відомі вчені і дійшли висновку, що ще фальшивка. Які головні аргументи на користь її автентичності?
М. Шульга, міністр.

Б. Яценко. Скажу про те, де, на мою думку, вони припустилися серйозної методологічної помилки. У текстологічного аналізу має бути послідовність і логіка, порушення яких призводить до необ'єктивного результату. Я цілком згоден з Д. С. Лихачовим: остаточний висновок про автентичність чи фальсифікат треба робити лише на підставі детального вивчення твору. І жодна з догадок (у вигляді «робочої гіпотези» тощо) не повинна випереджати дослідження .
Наскільки відомо, радянські вчені, що досліджували «Велесову книгу» з 1959 p., відразу підійшли до неї як до підробки, що й засвідчила експертиза того часу. Талановиті спостереження Л. П. Жуковської над палеографією «ВК», що підтверджували її автентичність, були тут же перекриті надуманими аргументами, які порушували логіку текстологічного аналізу. Таким порушенням є намагання розглядати «ВК» як список IX ст. Адже лише в такому випадку всі пізніші мовні форми цього списку можуть бути пред'явлені як докази підробки.

Саме цим шляхом пішли московські та ленінградські (петербурзькі) вчені. Однак текстологічний аналіз передбачає щонайменше два лексичні нашарування в досліджуваній пам'ятці:
а) того часу, коли пам'ятка була записана і
б) того часу, коли пам'ятка була переписана і в цьому вигляді збережена до XX ст. Ця вимога не була витримана, а тому й висновки про підробку «ВК» в XIX чи в XX ст. ні на чому не грунтуються. Просто безпідставні. Той факт, що тут порушена технологія аналізу, цілком очевидний навіть для студента старшого курсу. Тож не можу повірити, що досвідчені лінгвісти не бачили цього грубого збочення — фальсифікації результатів дослідження. Поза сумнівом, бачили, бо закони текстологічного аналізу такі ж обов'язкові для кожного науковця, як чотири арифметичні дії для школяра. Але в умовах тоталітарного режиму висновок про підробку «ВК» був розрахований на масового читача, з тим, щоб притлумити його інтерес до «Велесової книги». Бо ця книга, проникнута духом вільного і гордого народу, могла стати небезпечною противагою імперській ідеології. Наші предки з далекого IX ст. зверталися до XX ст., говорили про велику ціну свободи, державної незалежності і простягали руку допомоги.
Переважна більшість староукраїнських (руських) пам'яток, у т. ч. «Повість врем'яних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Слово Данила Заточеника», «Слово о погибелі Руської землі» та ін., дійшла до нашого часу в пізніших списках. Тобто вийшла за межі лінгвістичного контексту своїх епох. Однак зараз їхня автентичність надійно захищена світовою наукою. Такого наукового захисту потребує і «Велесова книга».

2 - Деякі вчені твердять, що «Велесову книгу» не могли написати в IX ст., бо тоді письмо ще не було поширене на Русі. Лише поява держави, розвиток міст, формування державної адміністрації викликали необхідність у письмі. А цей процес розпочався у X ст. Що скажете з цього приводу?
М. Коваленко, студент. Дніпропетровськ.

Б. Я. Мені відома ця позиція. Ще в 1989 р. О. В. Творогов надіслав мені рецензію лінгвіста Т. В. Рождєственської з Ленінградського (СПб.) університету на мою статтю про «ВК». Вона досить чітко виклала саме цю думку, якою навряд чи можна оперувати в колі істориків. Але проти «Велесової книги» висувають і такі «докази». Насправді ж Русь-Україну здавна називали в Європі «країною городів». І для цюго були всі підстави. Так, Баварський географ IX ст. (уривок зберігся у рукописі XI ст.) свідчить, що в бужан було 230 міст, уличів — 318 міст, волинян — 70 міст. Уже в IV ст. н. д. існувала держава антів, яка мала гігантські оборонні споруди на сотні кілометрів — Троянові, або Змійові, вали. Аль-Масуді у X ст. писав про державу Валінана, яка виникла в VI ст. Вірменський письменник Зеноб Глак ще в VII ст. навів свідчення про заснування Куара (Києва) братами Куаром, Ментеєм і Хореаном у землі «полунян» (полян). У містах і державі здавна формувався адміністративно-управлінський апарат, існувала потреба в писемності. Отже, щодо соціокультурного аспекту, то «Велесова книга» повністю вписується в свою епоху.

Велесова книга
33
У той давній час багато родів зібрали отці.
А ті роди мали старших і віча,
іні бо мали князів, яких обирали по сьомому колу од
Коляди до Коляди. І се рід  усякий правився чаклуном, що жертви приносив. І всякий рід мав старого чаклуна, який іншим радогощі діяв.
І се перший серед них Дажбо, по ньому ж і твори. Се бо про главу мовимо, що став праворуч нас. І буде се початком. І як він став, то й радіємо тому. Самі під чарами і пиймо суру, вона ж бо прийшла од них. Се бо силою укріпить і мудрістю огорне. І се брали інше до думки — йдемо на ворогів отців наших і розіб'ємо їх. А ся треба наша по Седеню, отцю нашому, що на Понтійському березі у Росії-граді був. І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Дніпровські землі.
І там Кий заснував град Київ.
І се (поселились) поляни, деревляни, кривичі, ляхове на
кущу руському.
І всі стали русичами.

34
Се бо князеві Кию на ум спаде йти на болгар
і ту рать пожене на північ і аж до Вороненця.
І десь там були свої вої поляни,
і їх повернули, бо в них був голод.
Отож Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою,
від іншої землі. Також той край відібрали і русичі населили його. Лебедень бо сидів у граді Києві, бідний, бо вражений у розумі і правити не міг. Се бо торжищами еланським і арабським правив, зважаючи на те, що мав чин. І  Кий одвів полки свої од ворогів, І поки болгари не принесли од своєї землі, брали данину од родів. Се бо слава ходила всюди. А там почали з готами воювати, і сила людська погнала тих опріч, І так се земля наша простяглась од краю до краю, як
Руськолань, заселена, і данину богам відвойовували од ворогів; і так ту держали собі. А Голинь град був великий і багатий. І се бо вороги прийшли до нас і зруйнували той і стіни спалили.
І се мусили боронити нашу фортецю й утримати в Русі; до неї включились і землі, що обаполи Ра-ріки суть; то бо була своя, то земля отців наших, і ту мали за ці літа, зберегли. Тамо бо преземлили і руду кров улили до неї, яко та буде для нас і воєвод наших з рани серця. І кров істече на землю, і то руська кров і земля, яку взяли.
І побачили тако знак у дні наші і повинні йти до степу, то не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами. І готує Перун нам стрілу свою, аби силу його на везіння мали і ворогів одбивали. І пройшов так цілий вік, а та пря не стихала; тако йшла боротьба.
Й узнавали на ній силу свою,
і пішли до Голуні і до Суренце землі, до того моря
дулібського.
І зліва були готи, а прямо на півдні — елани. Се бо з ними торги вели, підтримуючи життя своє. Й об'єднали сили свої докупи. За те проголошуємо гучну славу богам; і тому зробимо суру і пиймо її во славу божу. І надбали добра, і тут поділили степ той між родами своїми; і завели отари великі овець і корів, що дали нам сили жити серед трав; і ті (отари) водили, зберігаючи протягом двох віків. Днесь маємо студену зиму і не маємо сіна досить. І йдемо на південь на зеленицю і на покорм злачний од еланів.
А ті відігнали нас силою до землі студеної;
і були при загибелі, і не могли лишатись на зелениці
через ворожість еланську, і ту зеленицю не брали.
А ті дуже злі суть і не хотіли допомогти нам.
І те (ми) говорили, щоб відомстити за ті діяння
й оплатити їм у час їхній, як казали були отці наші,
оволодіти землею тією і гнати грецьколань ту до моря.
І стали грудьми проти них, і вразили передніх,
і вчинили прю велику.
І грецьколань миру запросила;
і закінчили війну нашу.
Отак дістали зеленицю на зиму,
і годували худобу нашу,
і проголошували славу богам.