Антів він називає незчисленними і невимірними племенами. І саме тому є повністю неможливим, що давньогрецький історик Геродот, який відвідав південну Україну і близько познайомився з її населенням, міг би залишити без уваги такий великий нарід, яким мусили бути давні наші предки. До Скитії, за Геродотом, фактично належала вся Україна - він зазначає, що ця земля має форму квадрата, кожна сторона якого дорівнює приблизно семистам кілометрам. І тому ні за яких обставин не могло статися так, щоб на карті грека-історика не знайшлося б місця нашому українському пранароду. Звичайно, що всі ті царські скити, скити-орачі, скити-хлібороби, скити-кочівники, алазони та інші - були давніми українцями.
Але дехто намагається стверджувати, що у геродотових неврах, котрі мешкали десь у північних краях, слід вбачати слов'янське плем'я. Робляться спроби пов'язати цю назву із слов'янським коренем "нур", аби вивести її від ріки Нур, притоки Буга. Але правдоподібніше вважати неврів не слов'янським племенем, а угро-фінським. Бо дослівно "неври" перекладається з угро-фінського - ' сосни". За Геродотом, неври населяли Полісся. Але ж на українському Поліссі посьогодні збереглось немало угро-фінських топонімів (Іква, Моквин та ін.).
В епоху Прокопія Кесарійського скитів на Україні вже всі давно мусили забути. Тепер тут мешкали анти. І лише інколи ще вживалася назва країни, як Скитії. Але Прокопій, описуючи антів, зазначає: "...всі вони називалися колись спільним іменем скитів". Термін "скити" необхідно відносити до українського етносу. Навіть у добу Київської Русі, під час походів українських князів на Царгород, для визначення нашого народу, візантійці вживали назву "скити", не зважаючи на те, що тоді нашим власним найменуванням було - руси.
Походження назви "Русь" є однією з найбільших загадок історії України, яка і сьогодні не є вирішеною. Існує багато різних версій, які пов'язують її з українським, угорським, скандинавським, фінським, хозарським, литовським, єврейським та кельтським походженням. Але найбільш вірними є думки про українське походження термінів "Русь", "руси", "руський". Досліджуючи ці назви, необхідно взяти до уваги той факт, що в епоху княжої держави їхній зміст вже був призабутий, бо навіть літописець Нестор не може чітко його визначити. Українська назва "русин", вжита в договорах князів Олега (911р.) та Ігоря (945р.) з греками, на латині буде звучати як "рутен".
В універсалі Богдана Хмельницького, виданого ним в 1648 році, де гетьман згадує наших предків, вони вживаються як "руси з Ругії". Тобто Хмельницький вживає давню назву України - Рунія. Відомо, що в деяких давніх іноземних джерелах населення України називається ругіями, а сама країна - Рутенією або Ругією. На древній індоарійській мові - санскриті "рут" або "ріг" значить "царський" чи "королівський". А ми знаємо, що у свій час, провідною елітою давньоукраїнського населення були "царські скити". Вони були не якимсь окремим вибраним плем'ям, а саме елітою, яка керувала усіма племенами Скитії. Цікаво, як у ті часи міг звучати титул давнього українського провідника? Відомо, що слово "князь" не українського походження, а германського (від готського - "конунг"). Тоді, в глибоку давнину, цей титул мусив бути більш подібним до древньоарійського "рекс чи "ріг". Згідно лінгвістичних даних він мусив вимовлятися як "руг". Звідси походить "дружина" (чия?) - еліта, яка оточувала князя, тобто - "руга". Можливо, в той час виникло звернення - "друже", а також - "хоругва". Геродот, який першим вжив назву "царські скити", просто автоматично переклав "ругії" або "дружина", маючи на увазі королівську еліту давніх наших предків (лише прийнявши її за окреме провідне плем'я), на грецьку мову. Тому необхідно вважати, що "руси" і ругії" - синоніми у визначенні одного-єдиного народу. Ще одна паралель, яка досить сильно зближує титул "руг" з "русами", веде до імені скитського бога, а ще раніше - давнього арійського бога війни - Ареса (Арея).
Це підтверджується лінгвістикою при аналізі деяких інших мов, які походять від давньоарійської. Наприклад: "друкстіс" на древньогерманській - "дрот", на древньоісландській - "друч" на древньоанглійській - військовий загін (порівняй з українським "дружина"); "гадраут" на готській воїн; "дротім" на древньоісландській, "друхтен" на древньоанглійській - князь, воєначальник; "дрот" на норвезькій - король. Сьогодні подібна термінологія вже стала архаїзмом. Колись загальною її інтерпретацією було - "благородний". Цей термін стосувався людини, яка в порівнянні з іншими обіймала більш високе положення на соціальній драбині.
Досить цікава в цьому відношенні паралель з латинськими рефлексами індоєвропейського кореня "рег" (король): "регер" - правити, володіти і "регіо" - територія, на якій чиниться влада. Звідси німецьке "рейх" - царство, імперія, держава. З інших паралелей необхідно навести такі: норвезьке "росе" - прославлений, високий, гордий (зближує з етнонімом - слов'яни); англійське "руд" - слава, перемога.
Тобто в русах необхідно бачити не етнос, а саме еліту. Тим більше, що і в літописах - у відомостях про походи київських князів на Візантію, і в свідченнях арабських істориків та географів, таких як Масуді, Хордадбех, Ібн-Гаста та інших - руси протиставляються всім іншим слов'янам. Так, зокрема, після перемоги Олега над Візантією, руси отримують у викуп шовкові вітрила, тоді як всі інші українські воїни - полотняні. Це значить, що у протиставленні русів решті слов'ян виявляється протиставлення давньоукраїнської еліти по відношенню до давньоукраїнського плебсу. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний чітко пов'язує назву "руси" з конкретно визначеною соціальною групою. Він підкреслює, що всі інші слов'яни є рабами русів. Ця соціальна група щоосені виходить з Києва в полюддя - збирати данину. Тобто, візантійці бачили у русах саме князівську аристократію та військову знать Української держави. Давньоруські літописи теж підтверджують визначення терміну "руси" як привілейованої верхівки українського суспільства.
Особливо цікавим моментом є те, що Нестор-літописець протиставляє термін "руси" етноніму - слов'яни, властиво не обмежуючи його ніякими територіальними кордонами. Хоча в його час зовсім не всі слов'яни були підлеглими Київської держави. І це ні в якому разі не могло стосуватися тих слов'ян, які проживали в Подунав'ї, на Балканах та в Балтійському помор'ї. Очевидно тут вловлюється натяк на давнішу традицію, коли всі слов'яни являли собою одне ціле і ними управляла одна державна еліта. Подібний пафос відчувається у словах київського князя Святослава, коли він говорить, що Дунай - це середина його землі. До речі, антивізантійську військову кампанію Святослава необхідно розуміти як намагання відродити давню слов'янську єдність, звичайно, під провідництвом Києва.
З візантійських джерел дізнаємось, що князь Святослав завжди намагався у всьому бути подібним до своєї дружини. Він носив повністю вибриту голову і "оселедець", що за свідченням тих же джерел свідчило благородність походження. Цей звичай був притаманний князівському середовищу і брав свій початок у часі набагато раніше скитської доби. Саме через те, козаки пізніше, вже у свою історичну епоху, вийшовши на ролю нової еліти, відродили характерну рису своїх попередників.
До такої думки трактування терміну "руси" прекрасно вписується і етнічна приналежність гунів до українського народу. Готський історик Йордан та посол римського імператора Пріск Паннійський, описуючи зовнішній вигляд гунського короля Аттіли, зазначають, що голова його була вибрита наголо, лише спадала на лице... коса (тобто оселедець ), що свідчило про знатний рід. До речі, Пріск у своїх творах часто називає гунів царськими скитами" (!). Тепер ясно, що то були за гуни і на якій мові вони розмовляли. Цікаво, що Пріск для спілкування з гунами брав із собою перекладача, який володів скитською мовою".
В давніх німецьких джерелах Україна називалася - Гуналанд (країна гунів), а у скандинавських епосах - Гунугард, що має той самий переклад. Але ж "куна" або "гуна" в давньоскандинавській мові буквально значить -

дружина . Таким чином, вдається тісно пов'язати в один-єдиний ланцюг - царських скитів, гунів та русів. Звідси Русь - це держава, це - еліта, це каста давньоукраїнських провідників.