3. ГРАФІКА
Л. П. Жуковська, розглянувши графіку «ВК», зазначила, що алфавіт близький до кирилиці, але відсутні літери, які позначають носові голосні, а також літери К, Ч, И, Ъ, Ь, Ю. Немає і специфічних букв грецького апфавіту, що властиві повній кири-лиці. Буква Н — із прямою, а не навскісною поперечиною, що можна вважати пізнішою ознакою.
У графічному аналізі Л. П.Жуковської є й прикра помилка. Накреслення, які прийняті нею за «знаки, що не півдаються інтерпретації» (№ 10 в рядку V та № 8 у рядку IX), є частинами різних графем: букви З у слові «згосєнє» і букви Г у слові «блгслвєн». До цього слід додати, що, напевне, звуки (Ъ) і (Ь) все-таки були передані в тексті графемою У. Вона ж входить до складу букви ЬІ у поєднанні з І десятеричним. Буква Ю (як і в багатьох місцях буква Я) передається І десятеричним у поєднанні з буквою У (а для Я — з буквою А). Є певні ознаки того, що так передавалась і буква Є. Що ж до букви Ч, то, на думку М. Скрипника, вона теж є в тексті «ВК», причому в своєму найдав-нішому накресленні (про це нижче). Отже, графіка «ВК» має достатньо засобів для передачі найскладніших текстів, однак Л. П. Жуковська не зуміла розшифрувати їх.
За нашими підрахунками, у тексті фотокопії прорисів 16-ї дощечки «ВК» використано 27 букв, причому, нема жодної спе-цифічної фецької букви. Що це? Певна тенденція чи дивацтво невідомого фальсифікатора, який геніально передбачив характер ранньої кирилиці, усвідомлений лише зараз? Жуковська не зіставила алфавіт «ВК» з відомою вже тоді азбукою новгородського хлопчика Онфима (XIII ст.), знайденою й опублікованою О. В. Арциховським у 1957 р. А вже й тут проглядається тенденція поступового наповнення кирилиці новими слов'янськими літерами.
Ще більше упевнюємося, що така тенденція існувала, порівнюючи алфавіт «ВК» з києво-софійською азбукою, відкритою С.О.Висоцьким серед граффіті Софійського собору і датованою IX століттям, а також із новгородськими азбуками XI і XIII ст.

Азбука «Велесової книги» (27 букв): див. на фото (1)

Києво-Софійська азбука IX ст. (27): див. на фото 2

Новгородська азбука початку XI ст. (32): див. на фото 2

Новгородська азбука хлопчика Онфима (XIII ст.) (36): див. на фото 2

Як бачимо, в найдавнішій києво-софійській азбуці IX ст. 27 букв. С. О. Висоцький вважає, що тут до 24 букв грецького алфавіту приписані чотири слов'янські літери (Б, Ж, Ш, Щ), але опущена «псі». Однак можливий інший варіант: до слов'янської, ранньокирилівської чи навіть докирилівської азбуки (22 літери) дописані грецькі букви, крім «псі». Рання кирилиця могла бути зорієнтована й на інші азбуки.
Важливо зазначити, що у києво-софійській азбуці є чотири слов'янські літери. Це дійсно може свідчити про її давність. У новгородській азбуці на бересті XI ст. уже дванадцять слов'янських літер, в азбуці хлопчика Онфима (XIII ст.) — чотирнадцять.
А у «Велесовій книзі» — дев'ять слов'янських літер, тобто до чотирьох літер києво-софійської азбуки Б, Ж, Щ, Ш додано ще п'ять — Ч, Ц, V, Ъ, ГА. Якщо орієнтуватися за наявністю слов'янських літер, то азбука «ВК» старіша від новгородської XI ст. і молодша від києво-софійської азбуки IX ст.
Очевидно, графіка «ВК» датується кінцем IX — початком X ст. Це збігається з датуванням фонетичних особливостей тексту «ВК». Крім того, пам'ятка писана в середовищі, яке не зазнава-ло прямого грецького впливу або протистояло йому.

Велесова книга
4б
Багатьох захопили в поході з собою,
отож і терпіли ті од них,
бо були вони вільні і ворожі до пращурів.
Велес бо навчив тих землю орати і зерно сіяти.
Так захотіли ті пращури огнищанами стати і бути
землетрудичами.
Говоримо бо, як се мовиться в нашій землі, а не так, як
греки,
жадаючи за рахунок руського народу зростати, болгарам підкорити
і примусити свою худобу водити в полях злачних. І вибирали тих (князів) із своїх старійшин, од роду до роду так се правили. За десяток віків забули своє родство, і так роди жили окремими племенами. Се називаються ті поляни, свередзі і деревляни: тут бо всі руські, од руськолунян походячи. Окремими є сумь, весь і чудь — і звідти прийшла на Русь
усобиця.
За другу тисячу літ підпали розділу і лишились у самотності,
і почали на чужих у неволі працювати —
спочатку на готів, які міцно їх тримали,
а потім — на хозаринів, як ті з'явилися з каганом...
А той був приятелем нашим і спершу були купцями на Русі.
Спочатку були велеречиві, а потім стали злі
і русів гнітити стали.
Сказали ті: «Куди підемо від них?
Де життя вільне знайдемо?
Ми великі сироти, божеська рука од нас одвернулась». І так на двадцять тисяч літ не могли сутворитися до Русі, а там прийшли варяги і взяли ту...

Були ті синове влці: русь же повернулась од півночі.
Знову не мала можливості...
В лісах ільмерських зібралась і там є.
Києву ж дана частина мала, там бо всілися варяги,
які захопили владу після венеда Святояра...
Так узріємо навіч того боярина, героя нашого,
який розбив готів із Скотичем.
І була славна подія од приходу слов'янського люду на Русь
тисяча третього року,
як нагле грабіжники напали на нас. Тоді Святояр був єдиним князем, якого боруси вибрали
на руськолуні.
А той взяв руськолунь і борусів, озброїв їх і пішов на готів од Воронженця.
Було там десять тем відібраних боянів кінних, не піших.
І так напав на них.
Січа була зла і коротка,
і та буйствувала була до вечора.
І були по готах
Русі бо приглянулася земля та і досі.
А в той час ішли до Києва варяги з купцями і побили
хозарів.
А каган хозарський звернувся до Скотеня, просячи допомоги.
Відкинув ту просьбу Скотень і сказав: «Допоможете самі собі». Віче руськолуні веліло готувати оборону, бо ворожа сила насувалася до землі Воронженця. Воронженець був давній, за багато віків оснований далеко
од нападників.
А та ворожина дійшла до Воронженця і взяла його, і там
осіла.
Се Русь була відрізана від заходу сонця, а інші пішли до сури на південь
і заснували Сурожград біля моря, що належало грекам.
Там кріпив град Сурож Білояр.
Криворіг, був тоді князь русів, пускав білого голуба:
Куди той полетить, туди і йти.
А той полетів на греків.
Криворіг пішов на них війною і розбив їх.
Тут бо греки, як лиси хвостом вертячи,
дали Криворогові золоте руно і комонце стребні.
і Криворіг утримався на Сурожі.
А вони, греки, були на Голуні.
Криворіг догодився, аби руси одкрилися там.
А потім греки напустили на них боянів у залізах і
побили їх.
Багато крові руської пролилося на тій землі. І ні стягу не лишилося русичам.

Іллірійці сказали, що ми нерозумні, і прийдуть нам
помагати...
Пом'янемо тих, що свою землю руську удобили,
і наших старійшин, які бо стратили сили, русь, на тих
бойовищах з ворогами нашими. А кров їхня удобила землю нашу. Сущі бо боги, які, з Перуном ділячись, накували мечі свої до ворогів іних.
Ми ж їм помолилися нам у поміч...
Сурожу бо святому бути над нами.
А йдемо куди — знаємо: по землі на гори і в луку моря. А і то всякий день звертаємо погляд свій на богів, які є світ, його ж звемо Перун, Дажбо, Хоре, Яр та іншими іменами. Так співаємо славу богам і живемо милістю божою, допоки й життя. Се лишилися Сурожа — там вороги наші, які у темній ямі повзають і погрожують нам хворобами, Маром-Марою і кінцем життя всім.
Явитися богові сильному і бити пітьму мечем-блискавкою. Хай та здохне, хай сяйво світить на нас і до нас і видно всім. Перша слава Сурію стлудіду є, той прогонить зло. Із тієї темені ізійшло, іздибилося зле плем'я дасуво. А те зле племено на пращурів наших набігло, напало, І багато людей було забраних і померлих. А той Ор-старотець казав:
«Ідімо од землі цієї, де хуни братів наших убивають. Тоті бо криваві хвостаті звірі нашу худобу крадуть і дітей
убивають».
То бо той старотець сказав: «А підемо до іншої землі,
в якій течуть меди і молоко, і та земля є».
І рушили всі і троє синів Орієвих — Кий, Пащек і Горовато,
звідки і три славні племена виникли.
Сини були хоробрі, вожді дружинам.
Отак сіли на коней і рушили.
За ними їхали молодші дружини;
йшла худоба — корови, пов'язані бики, вівці;
їхали діти, старотці і матері, жінки, як марні люди.
І так просувалися до півдня, до моря, мечами разячи ворогів,
ішли до Гори великої, до долини травної, багатої злаками.
Там і оселився Кий, що був засновником Києва.

КАРБ
Пошук предків Русі завершився тим, що починати історію древніх русів як передової частини східного слов'янства слід із середини і тисячоліття до н. д., коли праслов'яни-сколоти утворили в Середньому Подніпров'ї три «царства» та створили свою, багато в чому схожу, але багато в чому й відмінну від скитської, культуру, свій етнос, свої язичницькі обряди.
Рыбаков Б. Язычество Древней Руси. — М., 1988. — С. 40.