%PM, %13 %521 %2018 %14:%черв.

Велесова Книга (продовження 3)

Продовжуємо публікацію праці Бориса Яценко " ПАМ'ЯТКА УКРАЇНИ-РУСІ V-IX СТОЛІТТЯ", яка надрукована в данному виданні " Велесової Книги" в розділі "Дослідження", частина 2-га. А також переклад 4а частини (дощечки) " Велесової Книги".

2. ЕКСПЕРТИЗА
У 1959 р. С. Парамонов-Лісний (Австралія) надіслав фотографію прорисів 16-ї дощечки пам'ятки, яку назвав «Влесовою книгою», у Комітет славістів СРСР для експертизи. Він намагався привернути до неї увагу якнайбільшого кола вчених. Але все звелося до талановитих спостережень і неадекватного висновку Л. П. Жуковської, яка вирішила долю пам'ятки безапеляційно і на довгі роки: підробка! З того часу в літературі (науковій і популярній) не з'явилося жодної публікації, яка б усебічно проаналізувала текст пам'ятки і спробувала перевірити висновки експертизи 1959 року — далеко не бездоганні.
По-перше, в експертизі були висловлені цікаві спостереження, що обстежений текст проявляє риси ранньої кирилиці, і раптом на підставі окремих фактів спотворення і несинхронності мовних норм з'явився висновок про підробку.
По-друге, Л. П. Жуковська виходила з ідеї, що даний текст мислиться видавцями «ВК» як оригінал, тобто збігається з часом виникнення пам'ятки (IX ст.). А тому всі пізніші мовні форми були пред'явлені як докази підробки. Годі й говорити, що такий підхід недіалектичний. Л. П. Жуковська дала аналіз пам'ятки в рамках однієї епохи, зіставляючи її зі станом розвитку мови у IX—X ст., хоч необхідно мати на увазі щонайменше два лексичні нашарування у пам'ятці: того часу, коли пам'ятка була написана, і того часу, коли вона була переписана.
По-третє, треба врахувати, що «ВК» вперше досліджена в емігрантських колах і на остаточний висновок експерта могли вплинути і політичне недовір'я до емігрантів, і скептичне ставлення до їхніх наукових можливостей. «Ми далекі від того, щоб приписувати цю підробку С. Лісному або Ю. П. Миролюбову», — писали Л. П. Жуковська і Ф. П. Філій. «Не будучи лінгвістами й істориками письма, вони потрапили в полон ідеї про давність дощечок». Ще в 1960 р. Л. П. Жуковська висловила гадку, що «ВК» була виготовлена фальсифікатором початку XIX ст. О. І. Сулакадзевим. Згодом до неї приєднались В. І. Буганов, Б. О. Рибаков (1977)    Ф. П. Філій (1980)".
Обширні матеріали про підготовку «ВК» до друку викладені в статтях О. В. Творогова', який переконаний, що «ВК» — підробка Ю. П. Миролюбова. Він висловлює припущення, вважаючи вірогідним, що підробки Сулакадзева «допомогли Миролюбову в створенні опису «Влесової книги» та її графіки...»
Дарма, що Л. П. Жуковська і О. В. Творогов доходять різних висновків щодо автора підробки. В цих позиціях є і те спільне, що їх об'єднує. Дослідники сходяться на тому, що «Велесова книга» — «цілком явна і незграбна підробка» (Л. П. Жуковська, Ф. П. Філін) ".«витвір украй примітивний, який свідчить не лише про обмеженість знань його творця, а й про відсутність у нього навіть літературної фантазії...» (О. В. Творогов)
Однак, вивчивши лінгвістичні і літературні спроби О. І. Су-лакадзева і Ю. П. Миролюбова, дослідники неминуче повинні були прийти до висновку про їхню неспроможність підробити таку складну пам'ятку, як «ВК»: можливості й одного, й іншого у вивченні слов'янських старожитностей уявляються на рівні аматорських. Цим можна пояснити і ті розбіжності між текстами Ж і М, які О. В. Творогов вважає за ознаки підробки: різний порядок нумерації дощок в Ж і М; зміна принципів розшифрування тексту в тій послідовності, в якій пронумеровані дощечки, а не в порядку публікації; незбіг наповнюваності рядків у Ж і М; «дефекти» тексту, зазначені в Ж і його повне прочитання в М; поява різних слів в одних і тих же позиціях Ж і М.
На нашу думку, наведені ознаки більше свідчать про непрофесіоналізм у дослідженні давньої пам'ятки. Ю. П. Миролюбов іноді розшифровував навмання, за змістом або залишав незро-зумілі буквосполучення для наступної роботи. Досить сказати, що у тексті фотокопії 16-ї дощечки (10 рядків) він зробив близько 30 помилок. Зокрема: «кіу», «ко» замість «бгу», «бо»; «бящ отц» замість «бя в уцт»; «продшісіса» замість «про дчр сва»; «бзіа коі» замість «бзі абі»; «згове не се» замість «згосене се»; «помлше» замість «по млбе»; «іаковя» замість «іако бя»; «теше» замість «отрче»; та ін. Тут змішані графеми (першими стоять графеми фотокопії): б-к, є-ь, в-щ, у-о, ь-о, ц-щ, і-оі, а-о, с-в, б-ш, ь-е, б-д, 6-е.
Очевидно, Ю. П. Миролюбов прагнув знайти логічну зв'язність і послідовність у текстах, а тому дощечки в Ж і М одержали різну нумерацію. Так звані «дефектні дощечки» припадають на початковий етап роботи, а з набуттям досвіду прочитання «ВК» їх ставало дедалі менше. Зміну орфографії і графічні підміни можна пояснити бажанням зробити текст більш доступним для читання. Підміна окремих слів типу земіа (Ж) — держава (М), як і інші підміни, не виходять за межі лексики «ВК». Усі ці варіанти є у «ВК».
Ми зіставили текст Миролюбова з публікацією «Календаря канадійського фармера»    Виявилося, що в тексті дощечки 1 (за нумерацією М) є понад 20 різночитань із текстом К, а в тексті д. 2а — близько 60-ТИ. Окрім замін «іа» на «я»; «е» на «ъ» і «ь»; «і» на «и», «й» (в окремих випадках); «щ» на «ц», «ч» і «ш»; «оу» на «у» (і навпаки); та ін. — у тексті М немало й нових прочитань слів: у д. 1 — ось моі (К) — есьмоі (М); Правеіа (К) — Праве яве (М); во вьзєх (Ю — во бьзех (М); врещете (К) — ререщашете (М); соіті оде (К) — скьтіе наша, оде (М); в К зіпсований фрагмент «яко ж оуме оум», який прочитаний в М — «ко оуме яко ж ум». В тексті д. 2а — ходіащет (К) — хощяшеть (М); ре/іі (К) — рьклі (М); одарене (К) — одерень (М); імена (К) - імемо (М); ськті (К) - скьті (М); род зол (К) - роздал (М). В М (д. 2а) після «часі зьльнославлі» пропущено слова «а бусі».
Треба зауважити, що текст К у багатьох випадках невірно поділений на слова: «ове і це» замість «вейце», «моужі» замість «ужі», «пріа же сіа» замість «пріажесіа» (д. 1); «до мовь» замість «домовь», «веще мне» замість «вьщем не», «тако ле» замість «та коле», «о двоста народ наше» замість «одвостана родо нашіа» (д. 2а).
Усе це спотворювало зміст «ВК». І подібних викривлень, пропусків у всьому тексті к (те ж, що й Ж) не десятки, а сотні. Такий текст і був узятий в основу перекладу Андрія Кирпича (Великобританія) на сучасну українську мову в 60-х роках. Ось деякі приклади з цього перекладу: «виступаючи з промовою» (в оригіналі: «ходяі домовь»), «вельмиславні» (в оригіналі: «зьльнославлі»), «і ниючі рани» (в оригіналі: «несуща раніа хлуд») на д. 2а; «Також був мед якийсь у тому» (в оригіналі: «тако бяхом єдину тему»), «де за ціну» (в оригіналі: «десецину») на д. 26; та ін.
Більшість цих недоречностей виникла внаслідок неправильного поділу суцільного рядка на слова (в М текст дощечок від 1-ї до 4в подається в суцільний рядок). З публікацією архіву Ю. П. Миролюбова (тексту М) виникла можливість дати точніший переклад усього тексту «ВК» на сучасну українську мову, що й було нами зроблено. Значна увага звернена на ті «темні місця», які виникли у розшифруваннях Миролюбова.
Зроблений нами детальний аналіз фотокопії прорисів 16-ї дощечки торкається фонетичних, лексичних, графічних, палеографічних, орфографічних характеристик «ВК». Є певні підстави для висновку, що «ВК» відобразила період до падіння редукованих (Ь) і (Ъ) (це знайшло відображення в тексті: єстє, дблъ; бъ, ъны, дъ бзє, въжды), за існування носових голосних (грєндє, сен, бьндє, пршєіідшєн), тобто за всіма ознаками пам'ятка належить до IX—X ст. Однак до нашого часу вона дійшла у копії. Про це свідчить пізніше запозичення з польської мови (мєнж), а також написання грєдєхум (пор. грєндє), в якому втрачений носовий єн. А це означає, що носові звуки були уже відсутні у мові переписувача.


Почалося життя важке...
А був тут у степах боярин Скотень, що не піддався хозарам. Сам будучи іронцем, од Іроні допомоги просив, а ті прислали кінноту, і хозари були відігнані. Інше боярство лишилося під хозарами, які дійшли до града Київського і там осіли. Ті ж русичі, які не захотіли бути під хозарами, пішли до Скотеня; там поблизу й отаборилася русь. Іронці не чіпали звичаїв наших, ні рабів не брали, отож лишили русам життя русів. А хозари брали до своєї роботи людей і велике зло чинили дітям і жонам. А тоді і готи-грабіжники напали на русь, що осіла коло Скотеня, а тії взялися за мечі, і пращурове наші виступили проти них.
Тут кіннота іронців вступила в бій і розбила готів.
Розтрощені були готи, втекли з поля.
То бо кров боруська лилася, і чермна земля була.
Перунами розтрощила русь землю готську і мечами
знищила всякого, а землю їхню, як відомо, до своєї приєднала. А тут і хозари в наш час ратний пішли на нас. І тут бо руси кинулися до битви, як леви, і сказали: «Пропадемо, якщо Перун про нас не подбає». І той їм допоміг: готи були розбиті, а хозари перші спробували праху, вперше були розтрощені.
А русь звернулася до них і сказала: «А що ще буде?» Хозари тікали до Волги од Дону і Дінця, там, сором маючи, розбіглися вої їхні, покидали на землю мечі свої, тікаючи вже вкотре перед очима нашими. Готи змістились і відійшли на північ, і там зникли, йдучи далі.
Русь же ввійшла до цієї землі, взятої до Русі до рук, утерла руки свої і сказала: «Прийшла ж милість божа! Хвалімо Дажбога нашого і Перуна-златоуса, які були з
нами».
І так уперше заспівали славу богам на землі чужинській, І сказала руськолунь: «Та є земля, і треба немало старатися, щоб утворилася земля наша». А хозари, в бою дощенту порубані, шукаючи інших земель, остерігаючись руськолуні біля Києва і в Лузі, утвердилися на Дону після готів.

КАРБ
Богом сонця в нас був Даждьбог, син Сварогів, син Неба. Першу згадку про нього подає південнослов'янський переклад візантійського Хронографу VI—VІІI віку Іоана Малали, і згадує: «Царствова єгиптяном син Гефеста, Солнце іменем, єгоже нарічуть Даждьбог, 7477 дній. Солнце же царь, син Сварогов, єже єсть Даждьбог, бі муж силен... Рече Омир творець о нем, аки Даждьбог, рече, обличи Афродиту, блудящу с Арієм... По умертвії Даждьбожі, сина Сварогова...» Як я вище згадував, в Іпатієвому Літопису під 1114 р. подається з цього Хронографу уривок, і тут Геліоса названо Даждьбогом:
По Сварозі «царствова син єго, іменем Солнце, єго же нарічють Даждьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог, 6і бо муж силен.» В Слові Св. О. нашого Івана Золотоустого читаємо: «А друзії вірують в Стрибога, Дажьбога і Переплута» (звичайно, це вставка до Слова).
Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. — К., 1992. — с.102

Додаткова інформація:

Переглянуто 70 разів