5. ОРФОГРАФІЯ І МОВА
В аналізі Л. П. Жуковської наведені цікаві спостереження над орфографією пам'ятки. Хоч для письма «ВК» характерний пропуск букв, зокрема тих, що позначають голосні звуки, все ж у ключових позиціях ці букви збережені. Так, дослідниця вказала на два приклади, які значною мірою визначають стан редукованих на період виникнення «ВК»: «Лише написання въжды (IX рядок) та д/ (IX рядок) з буквою ъ (тобто Ъ) на місці етимологічного О, якщо вони інтерпретовані нами правильно, вказують на близькість звуків (Ъ) і (О), що для IX—X століть нереально» .
Але букви Ъ і О передають у тексті «ВК» різні звуки, які в мовному потоці грають різну роль. Саме буква Ъ вказує на певне затухання звука (Ъ) у слові въжды (въжды, vzdy, завжди). Те саме й у словосполученні дъ векы. Автор не міг вжити тут букву О, що означає звук повного звучання, бо далі йдуть звуки повного звучання: (В), що уподібнюється до (У), й, очевидно, дифтонг ІЄ, який утратив при переписуванні свій перший елемент «І». Отже, цілком закономірне написання дъ. Усе це свідчить про чітке розмежування звуків (О) і (Ъ) у найдавнішому шарі тексту «ВК». Графічна паралель Ъ/Ь проявилась у слові дблъ (II рядок) замість дбль, що виходить за межі IX ст. Пізнішими явищами є і написання ГА замість Ъ; букви Ы після шиплячих і Ц; та ін. І всі ці орфографічні особливості не можуть бути доказами підробки.
Лексичному аналізу були піддані деякі фрази і словосполучення тексту 16-ї дощечки. Однак Л. П. Жуковська робила це з явним наміром знайти якомога більше невідповідностей як «доказів» підробки. До цих «доказів» вона відносить випадкову помилку переписувача «два дшере», невиразно висловлені догадки щодо форм дієприкметників, закінчення знахідного відмінка (пропонує скты а кравы замість прочитань у «ВК» «скті а кравє»). Не можна погодитись і з заміною «моля бзі» на «моля бгы» (у «ВК» проявилось давнє чергування проиголосних г-ж-з: рог-розі; бог-бозі. І його не слід підправляти).
Не обійшлось і без недоглядів. Так, вирвавши з контексту «слвєн вожды», Л. П. Жуковська перекладає — «славящий вождей» і зауважує, що Ы замість И в слові «вожды» неможливе. Але в цій фразі немає ні «славящий», ні «вождей». Цитуємо за копією, виданою Жуковською: «бънде блгслвєн въжды нынЪ а прснє у вєкьі а дъ вєкьі» — Будь благословен завжди — нині і прісно від віку і до віку/ Тут сказано про бога Велеса. Л. П. Жуковська не лише перервала слово «блгслвєн», але не впізнала в ньому і короткого дієприкметника. А давньослов'янському слову «въжды» (укр. завжди; чеськ. vzdy) взагалі не пощастило; воно перетворилось у «вождей». На такому рівні зроблені й деякі інші текстологічні зауваження. Вчена не впізнала двоїну у словосполученні «імаста она» (чоловік і жінка у «ВК») і настоювала на тому, що «в розповіді про третіх осіб повинна бути вжита форма 3-ої особи» На підставі цих спостережень і був зроблений висновок про підробку, О. В. Творогов відмітив ще ряд форм, які, на його думку, придумані фальсифікатором і не могли ви-никнути в жодній із слов'янських мов. Це стосується, зокрема, щас, ощесы (час, очесы); способу передачі носових О і Е через один і той же диграф єн; буквосполучень кв і це, поєднання яких в одній мові нібито неможливе.
Ми уже зазначали, що форми щас, ощесы можна вважати графічним непорозумінням: давня графема Ч була прочитана Ю. П. Миролюбовим як Щ. Мабуть, та ж помилка допущена і в прочитанні слів вотсще (1) і нісщо (7е), хоч в оригіналі могло бути вотсче і нісчо.
Не відповідає дійсності і заява О. В.Творогова, що носові голосні О й Е передані у «ВК» лише через диграф єн. Окремі слова (хоч значно менше) передані через диграф он: отнонску (36), пондробенце (5а), мондре (7о), голомбе (7ж), бонде (16) та ін. Наведені О. В. Твороговим пари слів ренка (46) — ржка; зенбы (7г) — зж6ь належать до різних мов і пройшли (як і мєнж) різний історичний розвиток. Уплив польскої мови досить відчутний.
Нарешті: буквосполучення кв, це (квітка, цвіт) добре вживаються в українській мові.

Велесова книга
6а
Од Ора були наші отці спільно з борусами до приходу
на Рай-ріку, на Дніпро
і до Карпатської держави.
По родах ті правили від імені родичів і віча.
І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили,
і звідки прийшли до Гори також.
А князі і воєводи-отці вели людей битися з ворогами во
славу Перунову. І се Дажбожа допомога наверталася на нас; і була держава та Руська од русів. А борусичі билися, і безперервна війна йшла всяк час і многі січі-битви, що вороги починали, і жодна не була пережита до кінця, як з римлянами, так
і з готами.
Тут Германаріх прийшов до нас і напав на нас.
Отож розбиті ми були римлянами і настигнуті готами
і (лишились) між двома огнищами тліти і згорати.
А тут настала велика біда: жнива наші спалені,
і нічого не лишилося, крім диму і попелищ.
Тут бо прилетіла до нас птиця божеська і сказала:
«Відійдіть на північ і нападете на ворогів, коли вони
підуть на села наші». Опісля так і було. Зробили вигляд, що йдемо на північ, а (потім) напали на них і розбили їх. Подолавши їх, пішли до них і стали станами по Дунаю. І римляни напали на нас, і побили багатьох. Хоч спішили вони нас обезглавити, а тако ми обезглавили їх. І тьма воїнів була обезглавлена... Великі сніги, холоди, голод мучили наших людей. Лише стаючи втікачами і лишаючись безо всього, вони немало натерпілися, бо незалеглести мали і ту творили...

6б
А по ста двадцяти роках брані готи, тиснені гунами і берендеями, відійшли на північ, поміж Рай-рікою і Двіною, і там осіли.
Германаріх і Гуларіх привели їх на нові землі. Се бо гуни з берендеями і своїми отарами стали в тому краї. Там було багато коней, худоби, трава злачна і вода жива. Тут бо Гуларіх привів нові сили і відбив гунів з великими втратами, і пішов на нас.
Тут і наші родичі зібралися на конях і кинулися на них. Зла січа тривала там тридцять днів. І руси пустили готів до землі своєї, бо ці обіцяли бути з нами.
Важкі часи настали. Напали на нас римляни од Дунаю,
греки з півдня, а готи з півночі і півдня.
Та бо війна зла не ділила,
а римляни сиділи в городах дунайських,
на нас позирали і чекали.
Та боротьба була тривала і нітрохи не угодна ж бо ні богам, ні людям.
Але не мали іншого виходу, крім неї.
Й обирали князів із отців, і ті були од осені до осені,
і їм платили данину з полюддя,
й остерігалися, коли водили отари свої,
й обробляли землю для життя.
Так жили і п'ятдесят літ вели боротьбу велику, щоденну проти гунів і готів, але не проти берендеїв. Коли став у них князем Саха,
той, мудрий, почав миру шукати з русами і був наш друг.
Беренда ходили тихо. Се гуни були крадіями,
і боротьба з ними була важка.
Вона тривала сто років.
І гуни лишились на готськії землі.

КАРБ
Щоб приголомшити антів, готський конунг вдався до авантюри. «Потроху звільняючись від їхньої влади і пробуючи проявити свою силу, він (Вінітарій) рушив військо в землю антів» *.
Спроба Вінітарія виявилася безуспішною. Ступивши в землю антів, він «у першій сутичці був переможений» *. Будучи безсилим перемогти антів на полі битви, Вінітарій вирішив досягги перемоги підступністю. «Він з часом став діяти більш рішуче і розіпнув князя їх Божа з синами і сімдесятьма вельможами, шоб трупи розіп'ятих збільшили страх підкорених» *.
Військо антів, залишившись без воєвод, не могло дати відсічі нападу ворога. Шлях на слов'янську землю був відкритий. І готи ринулися в країну, полишену можливості захищатися. Зганяючи злобу на мирному населенні, готи почали правити залізною рукою.
Етнограф А. М. Кринько встановив, що князь Бож був страчений на Росі біля села Синяви Рокитнянського району. Місцеве населення в околицях Синяви до цього часу шанує пам'ять про князя Божа і називає місце його страти Бусовою горою.
Але підступність не принесла готам бажаного успіху. Свавілля Вінітарія було тимчасовим. «З такою свободою. владарював він ледве чи протягом одного року», — свідчить Іордан. У цих драматичних обставинах на допомогу підданим Божа прийшов князь Велемир (який 382 р. убив Вінітарія, й анти, залишивши готам терени на Нижньому Подніпров'ї, самі призначили їм володаря. — Ред. «ІЄ»).
Іордан. Гетика. — С. 247. Василенко Г. Велика Скіфія. — К., 1991. — С. 6—7.

Велесова книга
6в
Та се заявилися із Замор'я і почали городи будувати — Хорсун та інші поставили.
Руськолані, яких роздирали смути, порядкували на півдні,
а боруси — на півночі.
І багато прийшлось пережити.
Ті бо родаки не хотіли, щоб руські роди об'єдналися з
руськоланню. Дві гілки роду звалися велика і мала борусь, а сурожці звалися Сурозькою руссю. І вели війну боруси. Тако була там не війна,
а тривала ворожнеча між родами роздирала борусів на
частини.
Тому боруси не могли стати проти греків і наступу скіфів. Ті були жовтими, а руси були русими й блакитноокими. Сильна й неугавна війна продовжувалась, аж поки у сурожців не стало князів сильних, і греки дали вищтче ворогам, як і нам. Од отця Ора до Діра пройшло тисяча п'ятсот літ. Перси знали наші мідні мечі, так отож майстри їм сказали зробити залізні і брати коней, які нам сходять од богів. І була русколунь сильна і міцна, бо те від Перуна одержали ми. Скільки раз виймали мечі і виходили проти ворогів і відкидали їх од своїх теренів отці од роду Орового,
славного і сильного,
який і Сірію воював, і Єгипет.
А в ті давні часи у нас не було єдності,
і лишились ми без Велеса, як віск.
Той бо говорив нам, що повинні ходити прямо, а не криво.
А того не слухалися.
То перси забрали велику частину русів і загнали до Набсура.
Не встереглися бо ті від ворогів,
які напали на них — Адомор звався той.
І пішли, похиливши голови свої під ворожі бичі, —
то бо сильні загони напали з трьох сторін.
А інші пішли з отарами до заходу Сонця і там пропали.
Наші ж люди пішли на долини Набсурсара,
потім на Сірію і Єгипет.

КАРБ
ОРІЇ (АРІЇ) — найстародавніша назва давніх українців. Першоорачі світу. Приручили коня, винайшли колесо та плуг. Першими в світі окультивували жито, пшеницю, просо. Свої.знання з рільництва та народних ремесел понесли в Китай, Індію, Месопотамію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, на Балкани, в Західну Європу, Скандинавію. Племена оріїв стали основою для всіх індоєвропейських народів.
Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. — К., 1993. — С 40.

Велесова книга
6г
Довго тривали літа рабства.
І прийшов день, коли руси пішли від Набусарсара. Перси не гналися за ними, а прийшли до країв наших і там почули пісні наші до Інтри і заявили, що якби стали вірувати, то були б з нашими богами, а до своїх богів не неволили б.
Наші отці одні хомути носили і ніяк не звалися інакше,
як язичники.
Коли вавілонське рабство терпіли, то князем їхнім тут був Набсурсар, який повелівав ними. А ті свою юнь давали до війська і тягло до чурси і чресел
на лани,
і зазнавали утисків.
їх били киями, і не могли терпіти того;
і не витерпіли і сказали їм, що це нам не до серця.
І в той день стався великий струс і землеворот аж до небес.
Там коні і воли металися і крутилися.
А ми забрали своє стадо і кинулися на північ і спасли
свої душі.
І так богами будемо збережені,
щоб не рахувати втрати синів своїх, і дочок своїх, і жінок. І будемо простими, ставши собою. Не були ми тими, що йшли на чолі раті. І повернемось до того в собі, бо ходили гірше, як пси. Ми нащадки Славуни і можемо бути горді і не шкодуємо життя.
Та бо Магура співає пісню свою, кличе до січі;
а та птиця од Інтри;
а Інтра був і пребуде до віку.
Інтра віддав Паруні всю зброю, аби той верг її,
щоб настав яровень і йшов на луки.
І краще маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві
і поклонятись богам їхнім.
 
Велесова книга
Наші жерці знання збагачувати закликають, а вкрали їх від нас.
І ми нині так, як без бороди, і боїмося,
що так і лишимося невігласами до кінця, не знаючи,
звідки ми.
А був же у нас боярин-герой, який розбив готів
у літо тисяча третє від Карпатського Ісходу.
І той, як Дарій Третій, ішов без страху на них.
І боярин Сегеня, який убив сина Германаріха і відігнав
Гуларіха од Вороненця. Там лишилися русь, боруси і руськолані. Так невже маємо соромитися слів ворогів наших! Про все те маємо віщати і не вірити до січі кожному
хвалькуватому слову, сказаному нам. А ось зоря світить нам, і ранок іде до нас — то вже вісник скаче в небі; і проголошуємо хвалу і славу богам. Та бо Сурож погречена і не буде вже руська; і там боги грецькі.
А тому відкинемо скорботу нашу і зважимося на інше.
Хай виведе нас син світлий Інтрів із пітьми,
маємо вишнього захисника нашого.
А старі часи — то наше благо.
Дістанемо від них твердості і кріпості,
аби ворогам відповідали, як належить...
А Гуларіх повів їх (готів) на інші землі.

6е
Ті часи були вельми важкими, бо дні були ясними, І настала жорстока засуха. Тож зерно не вродило, і ми пішли на землю іншу і там утримались. А (згодом) переможена була русь греками і римлянами, і пішли по морських берегах до Сурожа і там утворили Сурож; край той був сонячний і підлягав Києву. Та з того нічого не добилися, зло все зіпсувало. Тут бо вперше варяги прийшли на Русь. І Аскольд силою погримів князеві нашому і розбив того... Аскольд і пізніше Дір усілися на наших землях, як непрошені князі, і почали князювати. А над ними досі були отці і зберігали вогнище, огнебога
дому того.
Та відвернув (бог) своє лице од них, бо були у греків хрещені.
Аскольд — темний воїн, а днесь од греків освічений, що ніяких русів нема, а суть ворове. А з того можемо сміятися, бо були кіморїї, також отці наші, а ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят
устрашених.

6є
Те отці робили кожного разу, як виникала потреба.
А тут була інша суть і інші обставини.
Той Аскольд приносить жертви богам чужим, а не нашим.
Такими були наші отці, і нам не бути іншими.
А греки хотіли нас хрестити, щоб ми забули богів наших
і так обернулися (в їхню віру) і стали їм служити.
Постережемося того, як пастухи, що оберігають своє стадо,
і не дають вовкам хижачити на ягнят,
які бо є дітьми Сонця.
Тому трава зелена — це знак божий,
і її треба брати до глеків і настоювати на сонці нашому,
щоб пити на честь богів, які на небі синьому.
А отці наші приносили жертву Дажбогові,
і та на небі також святилася многократно.