Л. П. Жуковська і Ф. П. Філін мають рацію, що «Влес» — ім'я штучне. Ми вважаємо, що в тексті «ВК» прочитується «Велес». Автори давніх пам'яток «ВК» уже знайомі зі східнослов'янським повноголоссям і, без сумніву, вимовляли ім'я бога вірно. Повноголосся у «ВК»: вьрозіу (2а), одерень (4а,6г), Воронежца (46), зьльто руно, Воронженец (4в), ні мара , ні морока (56), хьробріе (4г), ворове (66), одеренете (76), озерещетесе (24а) та ін. Але відомі всім слова (або зрозумілі в контексті) могли бути записані і з пропуском голосних. Так, поряд з Воронженец знаходимо Ворженце і Вронженце (4в). В інших словах: ворове (6б) і врвы (29), жале велка (8) і влку слву 11а) та ін. В іменах богів: Хьрс, Вльс, бгу Перневі, по пълку Пруноіу, Перуно (Па); і навіть у такій формі: а рщемо слву вліку Хрсу. (12) Скорочення Хрсу не може бути прочитане інакше, як Хорсу. Так і написання Влес, Вльс не можна читати інакше, як Велес. А звідси і назва книги — Велесова книга.

7а
Слава богам нашим!
Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви.А тая се діє у варягів, які завжди приносили її, іменуючи Перуна Паркуною, і тому приносили жертву.
Ми ж польову жертву даємо і від трудів наших —
просо, молоко, а також тук.
То бо покропимо ягням на коляди і на русалії
в день весняний і на честь Красної Гори.
Ту бо даємо на спомин про гори Карпатські;
в той час називався рід наш карпини.
А стали жити в лісах, то мали назву древичі,
а в полі були, то й звалися полянами.
Ото греки всяке наговорюють на нас,
що приносимо в жертву людей.
А то брехлива річ, бо не відповідає істині;
у нас інший звичай.
І той, хто хоче іншого вразити, рече зле, а нерозумний не бореться проти цього; а й так є, що інший говорить так само. Довго се правили родами.
А старі отці венедського роду йшли судити родичів біля
Перунового дерева. В той день мали також ігрища перед лицем старотців і силу юну показували. Юнаки бігали, співали, танцювали на їхню честь. В той день огнищани ходили на полювання і приносили дичину старотцям, які ділили тую решті людей. І волхви жертву приносили богам, хвалу і славу. Говорили про часи, коли готи і новоявлені варяги

вибирали наших отців князями, і ті вели юнаків до січі лютої.
А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас.

І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули
на нас.
І тому довго билися з ними і відігнали їх від землі своєї.

КАРБ
Народами Склавинами й Антами править не один муж, але з давніх часів живуть так, що порядкує громада, і для того всі справи, чи щасливі чи лихі, йдуть до громади. Та можна сказати — і в усіх інших справах однаково ведеться в обох цих варварських народів, і встановилося давно. Єдиного бога, що насилає блискавку — визнають єдиним владикою всіх і жертвують йому кров і всяку худобу. Не знають долі (фатуму) і зовсім не признають, щоб вона мала якусь силу над людьми, але як хто має перед собою смерть видиму, чи в хворобі, чи на війні, обіцяють вони за життя своє, якщо не згинуть, жертву богу і, врятувавшись, жертвують що обіцяли і думають, що тією жертвою спасли собі життя. Шанують вони річки, німф і деякі інші божества, жертвують їм усім і з тих жертв ворожать собі.
В обох народів мова одна, проста і варварська. Виглядом вони також не ріжняться поміж собою: всі вони високі і надзвичайно міцні; тілом і волоссям не дуже білі і не русяві, і не впадають зовсім у чорне, а рудуваті всі.
Прокопій// Січинський В. Чужинці про Україну. — К., 1992. — С. 23—24.

7б
І римляни, знаючи, які ми відважні,
коли боремося за життя, полишили нас.
Так і греки хотіли підкорити нас біля Хорсуна,
і билися ми проти рабства нашого.
І була та боротьба і битва велика тридцять літ;
і ті лишили нас у спокої.
І тоді греки' пішли на торги наші
і казали нам обміняти корови наші на масть і срібло,
бо ті потрібні жонам і дітям.
Отож і торгуємо так до цього часу,
хоч і пізніше греки шукали в нас слабинку,
шукали можливості в неволю взяти.
А тому не-послабляймося і не дамо землі нашої,
як і землі Трояні не дали римлянам.
І хай не встане Обідоносиця Дажбожим внукам,
які в яругах про ворогів дбали,
та й ми зараз не по хулі, як і отці наші.
Це ж у синє море скинули з берега готів тих
і проспівали над ними переможну пісню хвали.
І Мати співала, тая красная птиця,
яка несла пращурам нашим огінь для домівок їхніх.
І ягницю надивимось ми до того, і одержали ми сили;
і мали ми ворогів порубати і залишити їм ганьбу псину.
То глянь, народе мій, який ти захищений і численний,
і не збочив через втрати свої, і не спустився до ряду.
Аби ми ворогами погонили, шоб біди позбавитись і
життя інакше мати.
Бо ми стали гордими і не уникали ворогів. І ще тяжчою буде їхня поразка.
І так усі тисячу п'ятсот літ, як ведемо численні війни і
битви,
і живі-таки завдяки жертві юнацькій і дівочій.

7в
Тоді нам не було інакше, і зараз пребудемо достойні.
Ми могли одбитися од ворогів,
і зробімо так — одбиймося!
І брали всіх своїх і звали до стягів отців наших,
які ще не збабнені і горді.
Приходили се на площі свої і казали, що інак не буде те,
а маємо йти на греків, про яких уже говорили.
А Ясна й Інтра йдуть за нами, як ходили за отцями
нашими на римлян до Трояні землі.
І з нами були, коли варяги вели наших воїнів;
і самі це робили.
Тисячу літ відбивались ми від римлян і готів, і сурянта
була з нами.
Не забудьмо також, як готи об'єдналися з гунами проти нас.
І Галаріх ішов з півночі, а гуни — з півдня.
І тут плакала русколунь і боруси, як гуни роїлися
навколо готів. Тут русь зібрала свої сили і розбила гунів, утворивши край антів, а скуфь — Києву.
А сьогодні запеклося серце наше кров'ю.
Од ранку до вечора ходимо і зроняємо сльози осуду свого. Жили німими в час той, але знали, що час прийде, коли в січі підемо на ворогів — чи то греків, чи гунів, тих бо маємо захомутати і стриножити.
І не стане нам ворога, як мерзості перед очима нашими. Галаріх бо заплатив за те, і маємо примусити Хорсун заплатити за сльози дочок наших уведених і синів, у рабство взятих. Плата бо та не срібна і не золота, бо одсічені голови їхні на чіпи тут настромимо.

7г
Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька,
і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої.
А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться,
бо то була наша мета вчитися цьому і не зруйнувати його.
Тут бо через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського
Аскольд злий прийшов на нас.
То стрепенися,, народе мій, од сплячки
і в злагоді йди до стягів наших.
А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш, не інші боги.
А крім Сварога, не маємо нічого, лише смерть. Але й та не страшна, коли Щеком названі.
Се небо кличе нас, і йдемо до нього.
Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну, і мусимо стати послухати її,
аби самим не їсти трави і худобу грекам не давати.
Бо ті нам каміння в їжу гризти дають,
тому бо зуби маємо тверді і гострі.
Ті нам казали, що ми звірі і рикаємо вночі,
наводячи страх на людей, тобто греків...
Питають нас народи, хто ми.
А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю,
і правлять нами греки і варяги.
Та й що скажемо дітям нашим?
Як нам буде казати, коли навіч полон,
коли й самі узнають про нього?
Отож збираймо дружину до стягів наших.
І скажемо так: не маємо ні їжі, ні житва,
будемо все на полі брати.
Що візьмемо від греків, те й будемо їсти;
а не візьмемо — не будемо їсти.
Бо Мати наша співає над нами.
I мусимо стяги наші дати вітрам тріпати.
I кіннота, степами скачучи,
нехай порох підіймає воєнь за нами,
і ворогам дамо дихати ним.
У той день була наша перша битва,
і двісті (воїнів) загинуло за Русь.
Вічна їм слава!
І йшов до нас народ, хоч і не було в нас бояр. Але хай приходять до нас.

КАРБ
ОРІАНА — першоназва стародавньої України. Країна ОРІЇВ. Як державне утворення започаткувалася на Прикарпатті в V тисячолітті до н. е. Територія О. поступово розширилася до Дніпра, етнічні ознаки розвинулися в трипільській культурі. О. є прабатьківщиною індоєвропейських народів.
Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. — К., 1993. — С. 40.