Початок закладено ще в СРСР, але в Києві, в Україні, яка славиться відьмами і козаками-характерниками, ці процеси набули нового значення.

Починаючи з 1970-х років, вітчизняні силові підрозділи познайомились з бойовими мистецтвами в їх історичному, правильному, автентичному вигляді. В той час, як в європейській частині Росії вивчали карате, яке самі “сенсеї” опановували по журналам і таким рідкісним відеокасетам, в Україні викладали справжні майстри. Ні, це не було масовим явищем. Але і не було рідкістю. 

Не те, щоб силовиків повноцінно вчили (для їх укладу життя це й майже неможливо), але вже були контакти між майстрами і владою. Згодом це принесе свої плоди.

В Україні також залишились люди, що пройшли належну бойову підготовку в СРСР: диверсанти, спецпризначенці. Ще можна зустріти “Парусників”, “Вымпел”, та навіть тих, кого й зараз називати не треба.

Ще досить багато людей пройшли хороший шлях в бойових мистецтвах, багато чого зрозуміли і опанували. А де бойові мистецтва - там і містика.

Багато з цих людей вирішили не відсиджуватися, а зайняти активну життєву позицію, і запропонували свою допомогу армії. 

Оскільки майстри бойових мистецтв і так здебільшого мали бойовий досвід і були знайомі із українськими спецслужбами, то розпочати спецкурси для військових не становило проблем.

Фізична підготовка, бойові мистецтва, конвоювання, володіння ножем - це тільки мала кількість курсів, що розпочали майстри.

Їх учні, що вже досягли серйозного рівня, теж розпочали (а дехто просто продовжив) заняття з групами спецпризначенців. Національна гвардія, ССО - з їх допомогою долучились до традиційних бойових мистецтв.

Але ви ж розумієте, що традиційного в цих заняттях вже було малувато: завдання складалось в тому, щоб якомога швидше і якомога ефективніше надати знання, що можуть бути корисні саме на цій війні.

Повернулись до занять й почали передавати знання й люди, що були спецпризначенцями в СРСР.

Досвід, який був набутий в бойових зіткненнях з американцями на островах Тихого океану, прислужився для зіткнень з росіянами. 

Люди, що колись приймали участь у “Чеській весні”, не дивлячись на вік, теж змогли стати в пригоді.

Неймовірно, як їм вдалося зберегти форму. За 30 років після служби, один з цих людей зумів перестрибнули автомобіль, що мало на нього не наїхав. В руках він тримав дві важкенькі сумки.

Інший хлопець, через 40 років після служби, вже маючи “пивний животик”, спокійно і без зусиль вкладав на лопатки треновану молодь.

Представники національних традицій теж долучились до роботи.

До прикладу, один з цих хлопців вчився в медичному інституті, вивчав психологію.

Маючи не аби який досвід в японських бойових мистецтвах та системах оздоровлення, він вже не один рік намагається відродити суто українські бойові та психотехніки. І це вдається досить вдало.

Настільки вдало, що він став розробником навчальних програм для Сил спеціальних операцій ЗСУ ще в період першої російської навали. А у 2022 році знову повернувся у стрій, і бойовими мистецтвами не обмежився.

І це тільки кілька прикладів, яких навіть не десятки, а набагато більше. І всі ці люди професійно продовжили працювати на перемогу України.